Розділ 4. Районна лікарня

Життя в Очаківській центральній районній лікарні тягнулося монотонно й одноманітно. Лікарі разом з ученими працювали не покладаючи рук. Вони буквально падали з ніг від втоми, розробляючи та тестуючи дослідні вакцини на білих лабораторних мишах.

У лікарні запровадили суворий масковий режим, покликаний максимально убезпечити людей від нового штаму вірусу сказу. Один раз на день лабораторії мили дезінфекційними розчинами й опромінювали ультрафіолетовим випромінюванням.

Усі інші, хто не належав до лікарів і обслугового персоналу, займалися тим, що позмінно чергували по периметру лікарні біля паркану, охороняючи двоповерхові відділення і чотириповерховий головний корпус, а також брали участь у прибиранні й дезінфекції відділень та час від часу допомагали на харчоблоці.

Після сеансу радіозв'язку з чоловіком Рита була сама не своя. У лейтенанта просто таки кипіла життєва енергія: вона наполегливо шукала можливості знайти хоч якусь посудину, навіть таку, що ледве-ледве трималася на воді, й врятувати Іллю та його друзів з острова.

Цієї ночі Рита не могла довго заснути, крутячись на скрипучому панцирному ліжку й обмірковуючи варіанти того, як відносно безпечно дістатися до порту Очакова й спробувати там розжитися хоч якимось плавзасобом.

● ● ●

Вранці випав перший у цьому сезоні сніг. Температура знизилася до -8 °C. Захар Лукич, командир Рити, скерував Вадима допомагати автомеханіку Дімі в гаражі, в якому знаходилися кілька вантажівок КрАЗ із житловими модулями, мікроавтобус та дві "швидкі допомоги". Їх всі потрібно було захистити сталевими решітками на вікнах й поставити додаткові металеві дуги на бампери та радіатори. Захар Лукич дуже горів бажанням навідатися на захоплену базу морської охорони й поквитатися із зеками.

У самому кутку гаража, за мікроавтобусом, Вадим помітив гусеничний бронетранспортер, пофарбований у зелений колір. Хлопець обійшов навколо всюдихода, уважно розглядаючи присадкувату машину. Це був плавучий снігоболотохід ХТЗ-10НК у виконанні для сил спеціальних операцій. Вадим раніше тільки один раз у житті бачив таку машину, коли служив в армії механіком-водієм танка "Оплот".

Створений харківськими конструкторами та інженерами всюдихід мав доволі таки непоказний вигляд: широкий корпус, вузькі бійниці вікон, зверху на даху три прожектори, широкі гусениці з шістьма котками, довгу гнучку антену і дві великі двері на кормі для висадки десанту.

Машина мала броньований корпус, який до того ж був повністю герметичним. Попереду і з боків кабіни а також в пасажирському відділенні розташовувалися броньовані вікна з товстими склами.

Всюдихід мав високу прохідність глибоким снігом і слабкими ґрунтами. Додатково він міг долати водні перешкоди вбрід й на плаву. Керування поворотом водомета здійснювалося спеціальним кермом з місця водія, а для аварійного відкачування води в транспортері було встановлено потужну відцентрову помпу.

В кабіні всюдихода були розташовані місця механіка-водія і командира, а позаду, ближче до лівого борту знаходився потужний дизельний двигун, у моторному відсіку якого було встановлено примусову вентиляцію, систему пожежогасіння і два великі акумулятори.

Над місцями водія, командира й в пасажирському відділенні були передбачені люки для аварійного покидання всюдихода.

Машина була обладнана радіостанцією, лебідкою з механічним приводом від двигуна, кліматичною установкою і могла без будь-якої адаптації експлуатуватися як у Сахарі, так і в Антарктиді.

У пасажирському відділенні розміщувалося вісім м'яких крісел з підголівниками й чотириточковими пасками безпеки. Під сидіннями знаходилися рундуки з недоторканним запасом їжі та води, сигнальною ракетницею з шістьма ракетами, рятувальними жилетами, надувним човном з веслами, аптечкою, інструментом, запасними частинами та приладдям для всюдихода.

Кабіну і пасажирське відділення з'єднував між собою вузький прохід.

– Ну що, яка нині середня температура по нашій лікарні? – автомеханік Діма ляснув рукою хлопця по плечу.

– Десь +36.6 °C, якщо морг не забути врахувати. – підтримав жарт Вадим.

– Сподобався транспортер?

– Так, дуже. До речі звідки він тут?

– Вчені із собою привезли для термінового доставлення отриманих вакцин між дослідницькими центрами.

– Невже є також й інші чинні лабораторії? Я ще жодного разу про них не чув.

– Так, вони працювали у столиці, всіх обласних та навіть деяких районних центрах, на кшталт нашого.

– Чому ти о них усіх кажеш у минулому часі?

– Тому що майже всі вони вже зруйновані й перестали виходити на зв'язок.

– Скажені ні кого не щадять, – сумно сказав Вадим.

– Амінь брате.

Хлопці попрямували до складених на підлозі металевих ґрат і зварювального апарату. Спочатку вони наділи маски для захисту обличчя та очей від яскравого світіння дуги. Потім Діма по черзі почав підіймати решітки й прикладати їх до вікон, а Вадим ретельно приварював ґрати. Так вони пропрацювали до самого пізнього вечора.

● ● ●

Ще до світла лікарню розбудили гучні вибухи, супроводжувані автоматними та кулеметними чергами. Зеки випередили Захара Лукича і зухвало напали на них першими.

Моряки відбивалися скільки могли, але сили були зовсім нерівні: вісімнадцять матросів проти не менш ніж сотні бандитів. До того ж зеки напали несподівано, та ще й одразу з кількох боків: вони підірвали в'їзді ворота і паркан у трьох місцях. Нападники встановили кулемет на даху КУНГу військової вантажівки, зарядили стрічку трасувальними кулями й відкрили просто таки шквальний вогонь, обстрілюючи все те, що вони тільки бачили: головну будівлю, лікарняні корпуси, склади, гараж й харчоблок.