Розділ 2. Морська охорона

Незважаючи на самий кінець осені було доволі таки спекотно. Цілком можливо, що на погоді позначався вплив глобального потепління, або ж це був просто аномально спекотний рік. Хтозна? У будь-якому разі ніхто з жителів Очакова не скаржився на те, що цього разу студені зимові холоди дещо затрималися зі своєю невідворотною появою.

Бувало після роботи, близько сьомої години вечора, Вадим із дружиною Марічкою намагалися вирватися на міський пляж. Їм кортіло хоч трохи побути в тиші й спокої та ще і на самоті один з одним. Хоча, звісно, вже було зовсім пізно купатися, але хоча б ліниво повалятися на піску й відновити запас сил після важкого трудового дня їм було в самий раз.

Вадим працював комірником у місцевому супермаркеті, а Марічка там же касиром. Великий магазин відкрився лише кілька тижнів тому і роботи для всіх співробітників в ньому було дуже багато. До того ж персоналу все ще зовсім не вистачало. Керівництву ніяк не вдавалося найняти повний штат, тому що ходили наполегливі чутки про поширення епідемії сказу на півночі України, і ніхто особливо не прагнув влаштовуватися на роботу в невеликому курортному місті, замість цього напружено слідкуючи за подальшим розвитком подій.

Вадим із Марічкою часто працювали без вихідних, інколи затримувалися зовсім до пізньої ночі. Тож часу ні на що інше, крім роботи, в них не залишалося. Хіба що на сон і рідкісні відвідини міського пляжу. Подружжя мріяло про ті часи, коли в супермаркеті все нарешті налагодиться й вони візьмуть довгоочікувану відпустку: безперервно байдикуватимуть цілими днями, їстимуть свіжі морепродукти, питимуть холодне пиво та валятимуться на піску.

Хлопець з дівчиною винаймали крихітну квартирку приблизно за десять хвилин пішки від узбережжя, тому дорогою з роботи вони встигали захопити з собою сонячну парасольку і пляжний килимок, а також махрові рушники, сумку-холодильник із льодом, пивом та легкими закусками.

Лежачи на жовтому піску та дивлячись на синє море, що плескалося під бездонним блакитним небом, у Вадима іноді виникало таке відчуття, що саме такий вигляд напевно має Рай. Він би нізащо на світі не проміняв це місце на жодне інше, якби їм не було складно жити в невеликому туристичному місті, у якому сезонність було поставлено на чільне місце. Влітку тут спостерігалося просто таки засилля туристів, які гуляли галасливими натовпами й створювали затори навіть на тротуарах, а взимку, навпаки, доводилося ходити порожніми вулицями, якими можна було йти аж декілька хвилин поспіль, перш ніж зустрінеш хоча б одного перехожого.

● ● ●

Марічка захоплено читала збірку фантастичних оповідань. Вадим же просто відпочивав, просіюючи крізь пальці жовтий пісок. З моря дув легкий бриз. У небі красувалася веселка. На берег накочували невеликі хвилі. Ритмічний шум прибою заспокоював і розслабляв.

У цей день на пляжі було зовсім малолюдно. Поруч сиділо в блакитних шезлонгах подружжя пенсіонерів. Вони читали одну на двох газету, щось неспішно обговорюючи. Вадим ненароком підслухав їхню розмову:

– Ти тільки подивися, як швидко нова епідемія розгорається... Коли ж це все вже закінчиться? – вимовила літня жінка в крислатому капелюсі й чорних окулярах.

– Я впевнений, що цього разу все набагато гірше, ніж зазвичай. Адже раніше були нові штами грипу й люди лише помирали від інфекції, а тепер інфіковані заражають, вбивають та ще й пожирають, – відповів їй невисокий повний чоловік.

– Я вважаю, що вже час нам із тобою вирушати звідси. Давай поїдьмо до онуків. У Карпатах нам буде набагато безпечніше, ніж тут. Там собі й перебудемо, доки все не вляжеться.

– Добре, завтра з самого ранку зберемося і поїдемо. Автобус виїжджає о десятій годині, тож ми на нього цілком собі встигнемо. Сьогодні потрібно буде ще купити квитки. Тож дорогою додому зайдемо в касу на автовокзалі.

Вдалині злетіли чайки, пронизливо кричучи. Вадим розсіяно подивився в їхній бік. На пляжі біля самих дерев лежав ниць одягнений у діловий костюм чоловік. Його обличчя, сорочка і піджак були залиті кров'ю. Біля нього валявся розкритий дипломат. Вітер підхопив папери, розвіюючи їх на всі боки.

Поруч із ним на піску сиділа жінка у зеленій футболці та шортах. Вона гризла відірвану людську кисть. По її підборіддю та грудях текла яскраво-червона кров.

Тієї ж миті пенсіонери підхопилися на ноги. Літня жінка пронизливо заголосила:

– Скажені! Вони вже тут! Рятуйтеся!

Вадим теж підхопився і зацьковано роздивився навкруги. Пляжем стрімко мчали кілька десятків людей. Було в їхніх рухах щось дуже різке, розмашисте та звірине. Хлопець швидко зметикував, що бігти в місто було вже занадто пізно. З того боку лунали гучні стогони й відчайдушні крики.

У цей момент заражені з гарчанням накинулися на очманілих відпочивальників, перекидаючи їх на пісок, перевертаючи парасольки й розкидаючи крісла на всі боки. Жовтий пісок забарвили потоки крови.

Вадим схопив Марічку за руку. Вони кинули всі свої речі й щосили побігли до жовтого катамарана з гіркою, залишеного відпочивальниками недалеко від лінії прибою. Подружжя на повному ходу влетіло у холодну воду, здіймаючи фонтани бризок. Вадим ухопився за хромований поручень і підсадив Марічку. Дівчина жваво видерлася на катамаран й впала на сидіння, важко дихаючи. Хлопець сів поруч, ухопився за важіль керування, і вони удвох щосили натиснули на педалі. За кормою катамарана з'явився бурун води. Вони почали віддалятися від берега. Відійшовши десь на двісті метрів, подружжя зупинилося. Тепер вони були у відносній безпеці й можна було трохи перевести подих та добре роздивитися все навколо.

На березі в цей момент відбувалася справжнісінька бійня. Скажені гризли людей, розривали їх на частини та билися між собою за найбільш ласі шматки. Пісок усіяли червоні калюжі. Крики відпочивальників поступово стихли.

Вадим остовпіло стояв на катамарані, вчепившись побілілими пальцями у гірку. Йому досі не вірилося в реальність усього того, що відбувалося. Хлопцеві здавалося, що вони з дружиною раптово опинилися в зовсім іншій шаленій й нещадній реальності, яка так разюче відрізнялася від їхнього звичного і розміреного життя.