2.7.

«7»

Робота приносила суцільну радість. Усі без виключення проекти були успішні. Я ставав топовим редактором. Прибутки були чудові. Я ніби інтуїтивно відчував, що буде цікаво читачеві. І от, саме це вдавалося віднайти серед масиву матеріалу. Видати його і отримати успіх. «Група письменників» успішно розвивалася під моїм наглядом, правда, був змушений звільнити одного із них, оскільки автор не хотів виконувати задуманого, а мріяв про особисті видання.

Мері Лі закінчувала наступну книгу. Її ім’я твердо увійшло до кагорти популярних авторів, книги яких викуплялися книгарнями і новинок від яких із нетерпінням очікують. Сама ж вона була щаслива і вдоволена життям та успіхом. Її імідж успішної жінки, яка вдало поєднала письменництво та материнство, дуже позитивно сприймалося аудиторією. Читачі прагнули зустрічей із нею. Запрошення на телевізійні програми, радіо, літературні дискусії та лекції у коледжах та університетах. Усі чекали її наступну книгу, яка незабаром має вийти.

Ми спільно віднайшли сюжет для неї. Віддалено він нагадував наші долі. Стосунки у юності, які закінчилися на етапі зародження, розвиток двох доль окремо одна від одної, та зустріч на певному етапі життя. Цей сюжет запропонувала вона. Коли я слухав її, то легкий мороз обдавав мою спину та руки. Це нагадувало нашу історію, лише стосунки героїв на початку мали трохи більше розвитку. Мені подобалося те, що вона виписує нас у повісті, це було ніби одкровення. Тим більше, я вважав, що наші відносини ще не зазнали піку. Хоча, я не прагнув її тіла.

• А от, як закінчити я ще не вирішила! – промовила вона зиркнувши на мене.
• Там далі зрозумієш, що із ними робити!- відповів їй.

Вона доходила уже до кінця історії. Літературні герої побачилися, спілкувалися, мали спільні інтереси і вподобання. Я із не терпінням очікував, як вона закінчить повість. І от, на останній консультації вона промовляє до мене:

• Що їм робити? Переспати, бути разом, чи розійтися?

Я не очікував на подібне питання. Відповіді не мав. Запитань також. Хоча я страшенно боявся її втратити, але як друга. Як людину із якою відчуваю тепло. Яка є взірцем щасливого,сімейного життя і досконалого поєднання різних його іпостасей.

• Бути людьми і більш усього цінувати те, що поєднало їх. Берегти його із усіх сил! – відповів я.

Вона ледь стримуючи розчарування, гордовито промовила.

• Я теж так думаю! Дуже добре, що ми єдині у думках.

Коли я прогулювався парком у той вечір, я розчаровано думав, про те, що і у неї не усе гаразд в особистому. Що вона, при усій насиченості її сімейного життя, люблячому чоловікові, двійко милих діток, відчуває невдоволення, і нажаль, робить спроби віднайтися в іншому чоловікові. Жаль, що життя таке немилосердне. Чи любов така невтішна і хтива! Жаль.

Книга, яка вийшла через місяць після нашої розмови мала хороший успіх. Багато людей середнього віку приміряли її події на себе. На своє життя. Свій пошук справжнього почуття. Повторні спроби шлюбів чи реанімацію старих. Свої розчарування і справжнім почуттям дружби, яке поєднало колишніх коханців. Критики давали хорошу рецензію. Хоча усі очікували на більш романтичне закінчення. Книгу розбирали по книгарнях. Друкарні видавали нові тиражі. Марія стала трішки сумніша. Але у її очах я бачив чисту емоцію дружби по відношенню до мене. Я радів від такого розвитку подій.

Життя видавництва було сповнене клопотів і шаленого ритму провідного агентства галузі у Мегаполісі і країні. Шульц розвинув його у найкраще,  навіть у міжнародній групі, до якої ми належали. Наш вплив був помітний навіть у періодиці, так як була придбана газета. І тепер наше видавництво не лише видавали книги, а й  увійшли у ринок новин і політико – соціальної аналітики. Газету очолила Ельвіра, яка останнім часом програвала мені у авторитеті і успішності видань. Хоча і найменшого невдоволенні від неї я не відчув.

Робота це те, що на даний момент несло мені найбільше радості і розуміння себе. Я намагався не думати про чорняву, яка використала мене, не думав про Руду Яну. Не думав про Марію, яка носила у собі усі ці роки прагнення стосунків зі мною. Я не думав про них. Намагався цілком поглинутися у роботу. Захопити нею увесь свій час. Виплатити квартиру, купити омріяний джип, провести декілька днів на островах, на які манили мене Денні та Ед і вони очікували лише моєї відпустки. Хоча я не надто прагнув туди.