3

«3»

Зміни у житті настали відразу, як тільки я прокинувся, лежачи посеред кімнати. Я усвідомлював, що тепер я сам. Чи вільний від неї, я поки не знав. Але, що вона пішла, це уже був добрий знак. Я надпив пиво. Тому, що була субота і я планую сьогодні напитися.

Цигарки! Два роки мріяв кинути цю огиду звичку. Кинути ту банальну трату здоров’я, та й коштів, на звичку котра не несе мені вдоволення. Ні психологічного, ні фізичного. Я крутив у руках пачку «Прима Люкс». Ставив чайник на плиту. Кидав пакетик м’ятного чаю у кружку «Андрій» і думав. Я ж палив лише тому, що палила вона. Вона пішла. Пішла і звичка палити. Я думав викинути пачку у сміттєве відро. Того видавалося мало. Я хотів кинути ті цигарки так, щоб ніколи більше не повернутися до тієї безтолкової звички. Чай м’ятно линув в атмосфері брудної кухні. Я вийшов на маленький балкон. У руках тримав пачку цигарок. Перед моїми, ще доволі сонними, але щасливими очима, розкинувся мегаполіс. Авто гуділи десь значно нижче чим я стояв, небом пролітали хмари і ворони, які дивилися на мене ніби на представника їх виду. Все ж рідко зустрінеш людину на висоті 26 поверху. Я стояв на такій висоті, ніби володів світом. Ніби мегаполіс і я існували, а усе інше було додатком до нас. Мій, ще сонний і вже щасливий,  мозок хотів зробити це.

Я із усіх сил замахнувся та кинув у висоту небес пачку цигарок «Прима Люкс».

• Та пішла тиииииииииииии! – гулко лунало промисловою окраїною мегаполіса.

…ииииииииии…,- ще довго лунало у небі.

• Кар – кар,- лише пролунало у відповідь на мій клич.

Пачка цигарок десь впала. Десь впав і звук мого переможного крику рятунку чи можливо кличу звільненого. Я ще не зрозумів.

• Привіт! – промовив я вороні, яка пролітала на рівні мого поверху.

На столі поряд із антидепресантами стояла напівповна пляшка пива «Оболонь». Від сьогодні я не палив!