2

«2»

Ще добу тому, якби я заснув на підлозі, я би був страшенно незадоволений і сердитий на себе. Мені дуже боліла б спина та боки і я б це відчував. Я би кректав, намагаючись розім’яти належане на твердій основі тіло. Бубнів би собі під ніс різні неприємності та лайливі слова. Але сьогодні я проснувся іншим. Буває, коли спиш, забуваєш про реальні події. Просинаєшся і лише потім приходить розуміння того, що вчора щось сталося, те, що вплинуло на сьогоднішній день. І от через ті події, сьогодні є саме таким. І з такими то проблемами і ситуаціями. Їх потрібно вирішувати і боротися із обставинами - одним словом, досягати свого.

А сьогодні, я проснувся із чітким і моментальним розумінням вчорашніх подій. Вона пішла! Лишила чималенький розгардіяш у кімнаті і у квартирі загалом. Але у цьому реченні основна думка та, що вона пішла.

Нарешті!

Я не люблю роздумувати чому ми були разом і як Найвищий поєднав наші душі, а перед тим тіла, тому що основне було у тому, чому ми були разом - то звичайна хіть. Дика жага тіла конкретної людини. І Найвищий до таких речей не має стосунку. Ну, здавалося помилувалися! Втілили задумане і напилися смакоття один одного. Все,  по - домам. По своїм доріжкам. Але ні. Тяжіння до тіла було таке міцне, а тіло таке п’янке, що втамувати не виходило. Щоб не робив і як би не намагався. На ранок приходило п’янке і потужне у низу живота бажання зустрічі. Ніби вогонь розпирав із середини. Випалював усе живе і те, що противилося тим стосункам. Тими жагучими і терпкими, покусаними і подертими ночами. Ночами без сну і постійного пошуку тіла. У напівмаренні і мертвій втомі потрібно було торкатися його. Завжди,тактильно відчувати його. І якомога довше перебувати у ньому своїм тілом. Ніби напуваючись і напуваючи один одного. До втрати усвідомлення і, навіть, інколи свідомості. Через бурю оргастичного екстазу поринати у світ незбагнення і не розуміння вчинків. Не розуміти і не бачити шлях, який веде тебе у далечінь відторгнення власного Я. Розуміти, що втрачаєш себе. Що змінюєшся. Стаєш іншим, певно гіршим і стиснутішим у своєму світосприйнятті. У прагненні досягнень у житті. Але бачиш, що щоночі мозок не сприймає реальність без її постелі. Не може розуміти смак їжі і напоїв. Не приймає тютюну, хоча шалено хочеться курити. Не приймає інших жінок, не лише психологічно, а й фізіологічною неспроможністю увійти в іншу. Відчути іншу. А натомість відчуваєш лише відразу і бруд. Прагнеш ту, яка кимось послана тобі у ліжко, кимось аби лишень не Найвищим. Мчиш до неї. Береш її. І лише у ту мить відчуваєш себе людиною, Чоловіком. Возвеличуєшся над нею із гордо піднятим символом перемоги над жінкою.

• Переможець! Переможець! – тисне мантра скудний мозок.

Хоча у душі і у роті відчуваєш терпкий і землистий смак поразки.

Ранок розмиває півтони. Мокра постіль, від любовних утіх, не тримає у своїх обіймах. Вона спить, солодко посопуючи після своєї чергової поразки – перемоги. Я приречено йду до ванної, приймаю душ і тікаю у люди від того зарева непідконтрольної страсті і хтивості. Абсолютно спитий нею і випитий до найменших краплин усвідомлення втечі. У світ, де існує життя, але де немає кохання. Там де люди отримують максимальний спокій і насолоду від нього. А я лишень страждання та пустоту. І навіть коли отримую від неї смс, відчуваю миттєву відразу, а потім страх.

• Жити так? Ні! Так не живуть люди, це не життя!- і якщо думати про це, то починаєш пити антидепресанти, - знову ж, пити потай, щоб вона не побачила!- говорю собі, - жити так? Ні! Я обрав! – у голос вірю у себе.

Тим більше, що вогонь її лона і обіймів усе менше палив моє нутро. Все менше витягував із мене сік життя. Я підсвідомо почав відчувати силу і впевненість у собі. Вперше зміг, коли вона кричала, що залишить мене - піти сам. Не кудись, а від… Піти у ніч міста, у небезпеку окраїни , де смерть людини не рахується катастрофою. Я пішов, блукав допоки не втамувалося серце і не закінчилася «Прима Люкс». Повернувся - вона спала. Я пильно вдивлявся в неї, і відчув – звичайнісінька! Проста і звичайна! Таких тисячі. Чому ж у мені виникає той стоп коли у неї сум в очах, коли сльози бринять, коли вона кричить на мене, обвинувачує, проклинає мене. Я зможу піти!

• Змооооожууууу! - кричало у моєму мозку сміливе начало, яке спало ті довгі три роки.

І зміг!

Тіло лише трішки ломило. У кімнаті був повний розгардіяш. Я взявся за прибирання житла, тепер уже самотнього, але не одинокого Чоловіка. Зі мною був мій світ. Моє повернене Я.

Антидепресанти лежали на столі. Поряд із повною пачкою цигарок «Прима Люкс» і початою пляшкою «Оболоні».