Розділ 2. Глава 3.

Принц Джонс та Аліс їхали вже два дні. Від кордону до лісу була надто велика відстань, щоб за день її подолати. Всю дорогу погода була принагідна і лише ближче до сутінків другого дня почався дощ. 

– Аліс, нам потрібно десь перечекати бурю... – сказав Джонс, і він мав рацію. Лило, як з відра.

– Але ж де? – здивувалася Аліс. 

На горизонті виднілося якесь світло, ніби з віконця, але через бурю вони могли розглянути його лише коли під'їхали на відстань ста дюймів. Це була якась стара-старезна корчма, хоча, почувши галас, який з неї долинав, вона явно не покинута. 

Принц Джонс зліз з коня, підійшов до дверей і гордо відкрив їх. Усі гості корчми поглянули на нього, оскільки двері в корчму страшенно пронизливо рипіли.

– Перепрошую, а де тут можна залишити коней? – запитав Джонс.

– Біла східної стіни є стайня, там залиш свого коня. – сказав якиїсь товстий бородатий чоловік.

Джонс вийшов з корчми, і вони з Аліс завели коней в стайню, а тоді зайшли в корчму.

Аліс була одягнена у сукню, а на плечах був плащ, який вщент прикривав тіло, тож її легко можна було сплутати з юнаком. 

– А ну, хлопці, сідайте-но до нас. Побазікаємо. Розкажете звідки ви, куди прямуєте... – сказав той самий бородань.

Підходячи до столика Аліс зняла, до останньої нитки промоклу накидку, і гостям відкрилося її довге блондинисте волосся та глибоке декольте. Вона повісила плащ на спинку крісла і сіла. 

Гостям перехопило дух. Побачити дівчину в убогій забігайлівці це щось!

– Чия ти, красуне? – запитав один з юнаків за тим самим столиком.

Аліс глибоко вдихнула, а тоді промовила:

– Донька короля Енісе. – впевнено сказала вона.

У всіх ще більше перехопило подих.

– Підла брехуха! – сказав один з гостей за крайнім столиком. – Чому б це Аліс Енісе тинятися по безлюдних околицях лісу?

– Я справді Аліс Енісе. – сказала вона.

– Так, це вона. – сказав хтось на другому кінці корчми. – Я був на коронації Елізабет. Це вона.

– Ну і чому ж ти, Аліс Енісе, віддала корону тій твоїй сестрі-нікчемі? – запитав бородань.

– Так наказав Король. Це було його рішення... – відповіла Аліс.

– Гаразд... – сказав юнак, що сидів саме навпроти неї. – Але навіщо ви, Ваша Високосте, тиняєтеся поблизу лісу?

– Це воєнна таємниця, я не можу її відкрити вам. – сказала Аліс.

– Давай перейдемо на "ти", принцесо... – сказав юнак. – Значить "воєнна таємниця"... Три бокали цього славетного вина, – він постукав по склянці, що стояла в бороданя – і тебе можна розкрутити на більш ніж розкриття воєнної таємниці... – впевнено сказав він. 

– А я тебе знаю звідкись. – сказала Аліс пильно вдивляючись в очі незнайомця. – Значить... А чому принц Ендрю тиняєця поблизу лісу і п'є найдешевше вино від корчмаря. – вона усміхнулася. Словесно вона мала чим відбитися.

Джонс нахилився до Аліс і шепнув їй на вушко:

– А я думав, звідки знаю цього типа...

– Славне питання... – сказав юнак. – За це і випити можна... Отож, Аліс... Я ж до тебе можу звертатися так... – Аліс кивнула. – Я тут по робочих питаннях...

– Цікаво, яке тут робоче питання: пити вино у корчмі, чи як? – посміхаючись кивнула вона.

– Взагалі-то, я чекав саме на тебе... – обурено сказав принц Ендрю.

– На мене? – здивувалася Аліс. – І хто тебе послав? 

– Твоя близька подруга, Меріка Трейтс... Майбутня королева Де'Лонс. Знаєш таку? – зухвало сказав він.

– Мене обурює таке ставлення... – тихо сказала Аліс на вухо Джонсові.

– А навіщо мені ще один супроводжуюючий? – запитала Аліс.

– Так сказала Меріка... – сказав принц Ендрю.

– "Так сказала Меріка..." – глузливо повторив Джонс і скривився. – Він мене з себе виводить... – тихо сказав він до Аліс.

– Мене теж. – прошепотіла вона.

Аліс з-під лоба глянула на Ендрю, доки той настирливо дивився їй в очі...