Розділ XVII - Монстр

Ще тривав той ранок.

Після двох годин тривалої подорожі у спробах вибратися з лісу, який здавалося не мав кінця, Бернард нарешті зміг насолодитися дзвінким співом лісових птахів і трохи підкріпитися сухарями.

Конвой швидко наближався до своєї мети. Через кілька годин подорожі мандрівники зможуть бути впевнені в своїх життях, адже їхня подорож через безмежні пагорби нарешті дійде кінця.

Колеса возів, пошарпані з часом, оберталися на межs своїх можливостей, неспокійно качаючись з боку в бік. Шум вітру, огорнувши величні дерева, немов шепотів, що мандрівники покидають гущавину.

Після всіх подій, що сталися, серед загиблих лишалось близько 40% з усіх подорожуючих.

Після бою Бернард сидів на останньому візку тримаючись за дерев’яні боковини. Поруч з ним було багато пригнічених і поранених мандрівників, які намагалися оговтатися після пережитого.

(— Коли ми вдруге відбивалися від дикої зграї, ватажка монстрів я так і не побачив, можливо той був поблизу, підтримувавши всіх своїм риком) – думав хлопець.

(—Якщо уявити варіант, де звичайні вовки були під його командуванням і навмисно відступили, а люди втомилися після бою і уявити, що у цього вовка є людський розум, то можна припустити його подальші дії.)

Після цього припущення в голові Бернарда засіла одна думка, що збентежила підлітка.

(— Це означає, що зараз, найгіршим варіантом для нас може бути...)

Раптово...на мить...той побачив довженну тінь в лісі. А потім…роздався гучний тріск з переднього воза.

— Ні! Не може бути!

Все навколо завмерло…

А потім лише темрява...

Коли Бернард відкрив очі, все крутилося і здавалося до гори дриґом. Коли той сконцентрував увагу то перше, що було перед очима це спотворене обличчя одного з воїнів, на тілі якого лежав хлопець.

Спочатку Бернард зціпився з розбитими колесами, а потім піднявся нагору, тримаючись за випуклі частини каркасу. Він намагався піднятися на ноги. Вони не хотіли піддавались хлопцю, але зрештою переклавши достатньо зусиль все вийшло.

Хоча в цій ситуації легко можна було отримати чимало переломів, але Бернард обійшовся сильними забоями, розтяжкою і тимчасовою втратою свідомості.

Зайшовши за край перевернутого додолу воза, на обличчі хлопця зразу віддрукувався погляд наповнений болем та відчаєм.

Біля першої колісниці той побачив, те чого опасався в більше всього.

Величезне створіння схоже на вовка, що тримало в кігтях одного з воїнів. Один гучний тріск та тіло того вже летіло додолу.

Через деякий час, Бернард спрямував перевести погляд у бік кучера, що не рухався.

— Я... знаю..., що... потрібно зробити, хоча це дуже ризиковано… – з великими зусиллями вимовляв слова юнак, повільно рухаючись, спираючись на каркас другого воза. На шляху перед ним вже потрапили два тіла торговців, не в найкращому стані.

— У мене є... лиш один шанс. Якщо не впораюсь, то, швидше за все... – шатнувшись, навіть з опорою промовляв юнак і повільно рухався паралельно возам, йдучи прямо, у бік монстра.

Пройшовши весь шлях і заглянувши за куток, той помітив, як останні солдати в паніці намагалися загальмувати дикого звіра і тицяти його списами, вони втикали наконечники у нього, але той ричав та миттєво обламав їх. Після цього один з воїнів від потужного удара відлетів на кілька кроків, вдарившись від широку крону дерева.

Тут же лунав звук удару тятиви з іншого боку, і наконечник стріли влучно потрапив у лапу величезного звіря. Це встиг зробити Бернард, діставши лук з однієї з возів, і з останніх сил вирішив відволікти істоту на себе.

Але, оскільки парубок не наніс достатньо шкоди монстру, він не встиг навіть відсунутися від удару.

Звір, помітивши, що стріла летіла з боку хлопця, почав швидко наближатися в його бік, але в моменті гіганту перекрив путь ще один воїн, якого монстр без зайвих розмов вдрукував у дерев’яний каркас, після чого чолов’яга харкнув кров’ю.

(— Схоже, це була погана ідея...) – подумав юнак, вже готуючись до наслідків своєї дурної витівки.

На останку в свідомості Бернарда проминув спогад про той реалістичний сон, де хлопець прокинувся бозна де. Тут прочитувався схожий настрій безвиході.

Але враз щось почало вібрувати на тілі хлопця – це виявився той кулон з величезним зубом якоїсь істоти, що на ярмарку придбав Бернард. Від його сяйва – велика істота похитнулася назад, де її чекав сюрприз.

Через гігантське тіло монстра, приблизно по центру, вмить пройшло лезо клинка піки,  потім покрутився мов юла зсередини.

Але після такої рани вовчара і не думав вмирати. Він тільки більше розлютився і взявши металевий наконечник різко дернув з себе, пролунав черговий хрускіт кісток.

В той час парубок встиг нащупати рихлу землю під собою. Він правою рукою і з усіх сил кинув жменю із брудом у великі очі монстру, осліпивши його на час.

Далі хтось викрикнув:

— Навалися!!!

Тепер вже два списи з різних боків проштрикнули тушу того.

За тим пухнасте тіло чорного звіра похилилося і полетіло додолу, приземлившись біля ніг хлопця. Після чого той не слабо налякався.

Край вістря металу яскраво блищав на сонці. Цей звір, повільно впав на землю. Тут же з'явилися ще двоє громадян, і по боках черева монстра встромили ще кілька пік

З тіла монстра струмувала червона кров, яка розливалась по землі більше, ніж на кілька кроків від нього.

Офіцер виявився рятівником для юнака, який тоді з'явився з-за спини монстра.

Вийшовши на світло, той промовив:

— Ось я й повернув тобі боржок за зілля, хлопче! Ти хоча б цілий? – офіцер простягнув свою руку кволому Бернарду. Від нього випромінювалось світло, яке нагадувало ауру, зіниці в очах юнака розширились. На мить Бернард думав, що сам Бог вирішив спуститися до нього. Потім хлопець поглянув на свою червону долоню і, впавши на землю, втратив свідомість.