Розділ XVI – Оборона

На вулиці уже світлішало, коли Бернарда розбудив голосний крик. Він лунав з-за будівлі.

— Тривога! Вони вже тут!

— Ааа... Допоможіть!

(— Схоже почалось.)

З хлопцем піднялося ще кілька людей, і вони почали будити решту якнайшвидше.

Бернард вирішив вибігти назовні і оцінити ситуацію. Він раптово зупинився на порозі.

Він засік як малий вівчара люто шкірив зуби під порогом хатини. Біля звіра лежав цивільний що тремтів від страху, на нозі людини виднівся щрам від укусу. Схоже, що вовк був готовий добити пораненого у будь-яку секунду. На допомогу прибули кілька воїнів зі списами, яким вдалося перекинути тварину кількома точними ударами гострими кінцівками. Коли Бернард наважився спуститися вниз, вовк лежав на землі, під ним невеличка калюжа чорного кольору.

Не пощастило тільки тому пораненому чоловіку, який був негайно доставлений до бозу біля сараю для надання медичної допомоги.

Бернард, вийшовши на двір, стрімко перевів погляд на огорожі і розгубився, коли побачив цілу купу таких що проривалися через огорожу. Ця група була наповнена такими ж самими особами, як і перша. План офіцера довелося змінити через надмірну кількість вовків. Їх було більше, ніж очікувалося. Крім того, деякі мали сміливість перестрибувати через паркан, який був споруджений на швидку руку з чотирьох боків навколо табору.

Бернард й живі попутники, разом із двома озброєними сторожами, направилися до конвою. Усі дев’ятеро воїнів, вирішили героїчно стримувати огорожі від натиску вовків по периметру паркану, що перевищували їх кількість приблизно в троє.

Поки селяни з нестримною швидкістю готувалися до відступу, деякі звірі заспокоювали один на одного і хитро перелізали через споруди. Там на них чекали копійники, що відбивали атаки декількох особин що прорвалися.

Вояки підійшли максимально близько до огорожі і почали стримувати атаки звірів списами

здалеку, просовуючи палиці через дерев'яний паркан, де це було можливо. Зверху шипасті бар'єри, які на попередній день зацікавили Бернарда, успішно відбивали атаки ворога, майже без втручання відважної піхоти.

Тим часом слабкіші пасажири вже залазили на вози, офіцер допомагав їм і був готовий покликати залишених солдат, як тільки прийде час, щоб і вони могли врятуватися. Поки цього не сталося, їх підготували до швидкого старту, на крайній випадок. Але вовки не збиралися відступати, навпаки, вони вирішили йти на прорив і рили землю кігтями, поки інші особини відволікали. І їм це вдалося. Вони змогли створити пролом в укріпленні. Монстри-вовки почали проникати всередину по одному.

Офіцер, побачивши, як вовки швидко прориваються через огорожу, віддав наказ про відступ піхоти. Копійники разом побігли в бік конвою, зі складнощами відбиваючись від десятка розлючених звірів.

Один солдатів, встиг спіткнувся об камінь і, не утримавши рівноваги, впав обличчям вниз. Це був його кінець. Вовки, помітивши це, швидко накинулися на нещасного. Цим скористалися інші воїни і встигли пробігти ще третину шляху до інших.

Поки звірі відволікались на вбитого товариша, всі інші вирішили якнайшвидше відступити.

— Вперед! – роздався крик хрипким голосом.

До возів дійшло ще кілька копійників, які тільки що втечі від диких тварин. Близько десяти розлючених вовків направлялися до возів, біля яких стояли строєм найкремезніші з цивільних.

Зразу ж всі вони підняли дерев’яні луки, натягнувши тятиву, і декілька дерев'яних стріл зі сталевими наконечниками спереду і пір’ями ззаду пролетіли повз Бернарда з божевільною швидкістю. Лише декількох тварин вийшло вивезти з ладу, прямими влучаннями.

Цей постріл належав найбільш досвідченому з вояків...

Настало час тієї самої критичної ситуації, про можливість появи якої офіцер попереджав ще вчора перед сном.

***

Вечір минулого дня.

Коли всі вже були готові лягти спати, а решта залишилися добивати, командир вирішив розкрити план на випадок тупика.

— Якщо щось піде не зовсім гладко, у мене є одне полювальне знаряддя, яке всі ви чудово знаєте.

Виявилося, що в возах також перевозили металеві наконечники до стріл, невідомо для кого вони виготовлялися, але точно знадобляться. Раніше цю інформацію знали лише декілька осіб.

— Я виберу тих, хто вже мав досвід у використанні цієї стрілецької зброї, – повідомив всіх командир, ми на чергуванні швидко створимо десяток луків та стріли. Решта візьмуть зброю для ближнього бою і сокири, які також можна буде метнути у разі чого.

Бернард також отримав дозвіл на використання луків, оскільки він вже полював у рідному місті на різних звірів – хлопець мав досвід.

— За моїми командами ви будете натягувати стріли на тятиву, а потім випускати їх у ворога. На мою команду "заряджай" – натягуйте. На «цілься» – вибираєте ціль.

А коли «пали» – відпускаєте, додав керівник.

— Може щось з цього і вийде.

***

За секунду до реальних подій лунає грубий голос офіцера:

На долю секунди встановлюється мертва тиша.

— Другий залп – пали!!!

Більшість стрільців одразу ж виконують випуск, у бік диких вовків. Потім приєднуються й ті, хто затримався. Бернард спізнився, відстрілюючи лише під час другого випуску, але це теж було непогано.

— Готуйтеся,… ціліться,… пли! – всі разом виконують ще один випуск.

Стрільці змогли ще декількох вивезти з ладу.

(— Ще кілька таких влучень, і ми зможемо відбитися від всіх інших.)

Деякі з воїнів тримали сокири щоб добити залишки.

Але враз здалеку прозвучав протяжний рик, який для усіх означав халепу. Він схожий на вигук великого монстра-вовка. Але звірі, по невідомій причині почали втікати, відступаючи за укріплення. Герой і інші вдихали з полегшенням, адже ще зранку все виходило з-під їх контролю.

Тут вже офіцер хриплим голосом вигукнув:

— Поспішаймо! Це наш шанс виїхати звідси.

Для всіх все закінчилося не так погано, як могло бути. Нарешті вони змогли продовжити шлях з спокійною душею.