Розділ XV – Загадкова хижа

Конвой з трьох візків зупинився, і декілька воїнів окутих латунню вилізли назовні. Вони почали, перевіряти кожен куток все, що було поруч з будівлею.

За словами очевидців з торговців, хтось вже бачив цю хижу раніше, проїздивши повз.

— Вона була зведена відносно недавно, близько року тому, до цього її тут просто не було, – розповідав один із очевидців солдату.

***

Коли солдати перевірили все довкола, всі цивільні почали злазити з візків, щоб обладнати безпечне місце для перепочинку сьогоднішньої ночі.

Для цього краще було б спочатку отримати дозвіл від власника хижі, якого поки не бачили.

— Здається, двері будинку зачинені зсередини, а ключ, мабуть, знаходиться у господаря – втомленим голосом сказав офіцер.

Офіцер Дрістен вирішив як порядний чоловік спробувати буквально "достукатися" через вікно, однак у відповідь лунала тиша. Новий командир, здається, вирішив вдатися до більш радикального методу. Той підніс ногу до дверей і...

Тим часом Бернард помітив, як з туману швидко несеться воїн з наляканим виразом обличчя.

— Сер! – поспішаю повідомити, терміново потрібна ваша допомога… – проговорив підлеглий, важко дихаючи, очевидно від довгої навантаження метала на тіло.

— У чому справа!? – відставивши ногу, запитав офіцер.

— Ось я бачив, як парочка цивільних вирішила відійти по потребі в гущу і, разом з тим, знайти матеріали для вогнища. Незабаром один повертався з лісу з цілою купою гілок за спиною. Двоє інших підтягнулися за ним, принісши фрукти з гущі. Про четвертого ж тоді не було жодних вістей. Згодом один селянин також відійшов трохи далі вглиб, за двома іншими. Четвертий по рахунку помітив у тумані силует будівлі, схожої на сарай, і я супроводив його туди, для більшої безпеки…

— А далі що? – с нахмуреним обличчям грубо запитав офіцер.

— Той цивільний збентежився, коли заглянув у відкриті двері того сараю. Коли я туди глянув то побачив тіло людини ... і відразу пішов доповідати вам, сер!

— Зараз підійду. А ти хлопець йди допомоги іншим. З дверима потім розберемось.

— Сподіваюся, з ним все в порядку, він живий хоча б, – подумав Бернард про хазяїна дому, нишком, проти волі Дрістена, пройшовши за ним хвостиком.

— Перед цим, я оглянув споруду з усіх боків і підозрілого не помітив – додав солдат в дорозі.

Цей сарай був невеликого розміру, біля входу лежали відносно свіжі бруски, які ще не були розколоті на дошки. У одному з них був вколотий невелика сокира. За невеликим віконцем також були помічені дерев’яні колоди та інші будівельні матеріали.

Вони опинилися біля входу, Бернард ховався з іншої сторони будівлі.

— Коли ми з торговцем підійшли сюди, двері вже була відкрита — тепер впевнено повідомив солдат.

Офіцер відсунув двері і побачив цю картину, в той час як хлопець підглядав через прогалину в  дошках

Побачене Бернарда вже сильно не здивувало. Але мурахи по тілу пройшли...

Нагадує тіло дикуватого старого – подумав Бернард.

На голові в нього майже не було волосся, але добре видно було його глибокі зморшки. Його очі були міцно закриті. На частині торсу у районі грудей він майже не мав одягу, він був розірваний, а шматочки від нього лежали по боках. Вм'ятина на нозі нагадувала чийсь укус. На земляному підлозі поруч з ним Бернард виявив величезні сліди, схожі на вовчі, але більші за розмірами.

Напроти мертвого лежав цілком живий торговець, який, здається, ще не оправився після побаченого. Він замер у одній позі на холодній землі, а його тіло судорожно трусилося від страху. Руки закривали опущену голову, а ноги були стиснені.

— Здається, це також робота тієї тварини. У бойових умовах я навчився приблизно визначати час, що минув після смерті людини за деякими ознаками. В цьому випадку можу сказати, що цей чоловік помер кілька днів тому. Добре, ховати його з відзнакою у мене ні в кого немає бажання, ні часу, – казав офіцер, обшукуючи тіло. Той дістав предмет схожий на ключ та піднявся на ноги.

Він декілька секунд уважно спостерігав за своїм підлеглим солдатом, який стояв біля вхідних дверей, а потім промовив:

— Повідомте інших, щоб підтягувались сюди. Нехай беруть колоди – це зекономить нам дорогоцінний час. До того ж мертвому вони точно не потрібні. Візьміть стільки, скільки зможете нести, і біжіть до основного табору! А я поки цього чоловіка в тихе місце, – після цих слів до Дрістена підійшов інший вояка і разом вони перенесли тіло подалі.

Командир разом зі своїм підлеглим винесли труп з середини комори і поклали його ззовні. Коли один із підлеглих поспішив доповісти своїм товаришам у головному таборі, начальник загону додав:

— Гей, кому я казав допомагати іншим. Хутчіш дуй туди!

— Так пробачте, вже біжу – виплигнув з кущів хлопець, і на всій швидкості побіг до попутників.

— От малеча! – фиркнув командуючий.

Офіцер повернувся в його бік і запитав:

***

Біля будинка кипіла робота

Після втечі від вовків, заради оборони від них ми викинули майже всі матеріали та запаси, які перевозили. Тому нам потрібно було поповнити запаси провізії, за допомогою місцевих плодів дерев та кущів, а також малих звірів.

(— Зараз якраз сезон ягід, тому з голоду не помремо.)

Бернард стежив за цим процесом, паралельно перевіряючи всіх своїх речей, допомагаючи іншим розгортати табір. Тягав дрова та готував вогнище.

***

Пройшов ще деякий час

Офіцер не втрачав надії оглянути основну будівлю. Коли той підійшов до дверей, Бернард звернувся до того:

— М...можна, будь ласка, я надалі буду слідувати за вами?  Впевнений моя допомога не буде зайвою — трохи судорожно запитав Бернард.

— Так але не зараз. Продовжуй поки іншим з будівлею укріплень.

— Так точно!  Зроблю все, щоб бути корисним! – відповів юнак.

Нічого цікавого в середині не знайшлось, тому незабаром офіцер покинув будівлю і приєднався до інших, коли підготовка до ночівлі була в самому розпалі.