Розділ XIV – Природна небезпека

— Ми вже залишаємо область дикого лісу! — оголосив кучер.

Ця новина одночасно радувала, але й насторожувала хлопця, оскільки наступною перешкодою на шляху мали бути так звані гейзери. Саме про цей відрізок, хлопець знав найменше.

(— Ймовірно, через густий туман, що оточує їх, ми не зможемо швидко рухатися, що дозволить диким вовкам легко влаштувати нам ще одну засідку.)

За кілька годин темп швидкої поїздки різко сповільнився, на це була причина. А нечислення група солдат, вилізли назовні. Оглянувши місцевість на наявність небезпечної для них дичини, вони поставали спереду і ззаду возів, конвой поступово поринув в туман. Бернард і всі громадяни все це час перебували всередині.

Хлопець навіть бачив воду здалеку, що невеликими струмочками тікала вниз із скель, але з часом туман став дуже щільним, і той міг чути лише періодичні шуми навколо. Далі витягнутою долонею перед собою він уже нічого не бачив. По звуку зовсім можна було визначити приблизну відстань між джерелами та возами.

Незабаром дійшли до небезпечного відрізку. Крім того, хлопець відчував раптове потепління навколо, через що на його тілі почали виходити краплі поту.

Тут офіцер вирішив повідомити всіх присутніх:

— Будьте обачними побратими, а також всі ті , хто перебуває у дерев'яних відрах на колесах! Думаю, не всі з вас знають, особливо цивільні, тому я скажу вам кілька речей. и пройшли водоспади, але це не остання перешкода.

— Скоро розпочнеться найскладніша частина нашої подорожі. Попереду розкинулись димові гейзери. Вони небезпечні тим, що періодично викидають густі струмені гарячого повітря, тому слід стежити за місцевістю. Якщо ми не встигнемо виявити хоча б один з них вчасно, то можемо отримати травми, а деякі можуть попрощатися з життям.

— У нас же є протоптаний шлях неподалік. Чому б не піти там? – питали з візків.

— Гарне питання. Проблема в тому що тоді ми будемо більш вразливі до атак тих вовків. Іх вождь не проста тварина, а магічна – до того ж має розум. Це я зрозумів по поведінці того велетня.

— І як ми пройдемо через небезпечний маршрут цілим конвоєм? – питали з натовпу.

— Мої солдати допоможуть вам уникнути такої долі, попереджаючи на відстані, я буду спрямовувати їх, бо стикався з такого роду перешкодою. Лише винахідливий розум і невеличка стежка, слугуватиме орієнтиром та допоможе нам вижити.

— Ось чому воїни знов вийшли в стрій, – подумав Бернард.

Через мить, вухо хлопця пронизав якийсь різкий шум, і крик, що наступив за ним:

— Ай, гаряче! ... – пролунав пронизливий крик одного з солдатів, який йшов перед возами.

Бернард з обережністю витягнув свою голову з візка і побачив, як струмінь пари вирушає з землі, прямо перед наляканим солдатом, а через мить її вже й слід зник.

— Пам'ятаю, що чув про щось схоже від місцевих мешканців, замислився парубок. Шкода, що тоді не поцікавився в них. Але й на карті такого позначення немає!

— Ось і понеслося! – мовив офіцер, видаючи команди поряд з кучером. — Тримайтесь за дерев'яні борти, і ще запам'ятайте дещо важливе – зазвичай, перед тим як такий струмінь проривається назовні, на його місці з'являється природний сигнал до видуву повітря. Він схожий на невеликий струмінь пузирчастої рідини. Крім того, нескладно помітити невеликі виступи, з яких можуть початися виверження.

Тепер візкам потрібно було обережно пройти через гейзери, щоб під цими струмами гарячого повітря не потрапили люди.

Незабаром, після невизначеного часу напруженого переходу через гейзери, мандрівники нарешті вийшли на стежку з більш-менш видимою місцевістю.

Вона повинна була привести їх до виходу з локації.

Туман почав спадати, але Бернард все одно не мав можливості роздивитись відстань сильно далі від нього. Кучер трохи прискорив рух конвою, ще раз ударивши батогом по масивних конях.

Але ось перед тими з'явилися не одна, а кілька стежок.

Бернард трохи здивувався, і не тільки він.

— Ей, тільки без паніки! Ми ж з товаришами якось дісталися до міста, а значить, і назад поїдемо так само. Крім того, капітан Інокентій вказував яку саме вибрати.

Після трохи обдумування більшість обрала ту, що посередині.

***

Настала післяобідня пора, візки продовжували рухатись.

Вони все блукали і блукали, без зупину. Вже духом здоровий офіцер із перев'язаним боком наказав своїм підлеглим видивлятись місце для безпечної ночівлі.

Коли караван покинув водоспади з гейзерами, Бернард встиг подрібнити залишки старого хліба, який все ще зберігав пряний смак. Він чудово поєднувався з сушеними рибинами.

— Я так втомився після всього, що трапилося з нами за останні дні, – думав Бернард, попиваючи теплу воду зі своєї дерев'яної пляшки.

Перед тим як потрапити в туман той встиг набрати з запасом

— Подрімати…б ... зараз, – сонно промовив він.

Бернард витягнув з рюкзака тканинну ковдру, пошиту Лаурою на день народження, і ліг боком від дерев'яного каркасу. Покрившись нею, він раптом заснув.

***

Через якийсь час він отямився і в однорідному просторі побачив силует, що зближувався до нього а потім він впізнав старого.

— Давно не бачились хлопче. – казав образ

(— Не може бути, знов ці марення?)

— Де ти був весь цей час – я…я думав ти помер? І як ти зміг зв’язати зі мною. Це магія якась?

— Можна і так сказати, але головне не це Бернард. Слухай – тебе чекає велика небезпека. Тобі треба тікати, як найшвидше звідси. Ти добрий хлопець і я не хочу тебе втратити, чуєш.

— Це все добре а як же ви та інші. Вони ж теж можуть загинути.

— До них мені нема діла, але в тебе велике майбутнє – я відчуваю це.  А щодо мене…мене немає вже на цьому світі.

—  …

— Пробач хлопче. Я хотів хоча б чимось допомогти тобі – але не маю можливості.  Я просто хотів застерегти тебе.

Бернард прокинувся.

***

Розпочався четвертий ранок подорожі. Пройшовши небезпечним але коротким шляхом вийшло зекономити ще кілька днів часу.