Розділ XI - Дивакуватий попутник

Великі ворота розкрилися, і промені яскравого світла ударили Бернарду прямо на обличчя, від чоло той зсупив очі.

— Ай, як пече!

В'їзні ворота Краудтауна — це велика, але проста за будовою дерев'яна конструкція, яка відчиняє свої двері торговцям, мисливцям і багатьом іншим людям вже близько 100 років, хоча її кілька разів реставрували.

Усі вже давно розмістилися на своїх місцях у візках. Кучер швидко ударив кіньми батогом, і Бернард з компанією мандрівників вирушив вперед.

Віддаляючись від свого батьківського дому під шум маршу солдат, які проходили поруч, Бернард почув чийсь крик:

— Не забувай написати листа одразу, як приїдеш в місто! Мені буде пересвідчитись, що з тобою все гаразд, Бернарде, — вдалині все ще виднівся силует матері хлопця.

Перетин скель над воротами вказував, що ми виїхали за межі Краудтауна.

Бернард повернувся в бік протяжної стежки, куди вони тримали путь. На території, яку їм належало подолати найближчими десятьма хвилинами, було чимало каменів і скель від зруйнованих гір.

— Єдина небезпека нараз це обвали. Але поступово цей ландшафт переходить у густий ліс. –оглядав карту місцевості Бернард.

Сонячні промені відбивалися від громіздких валунів і рослинності поруч. Великі ворота села вже закрилися, а Бернард і його «товариші по візку» вирушили в довгу подорож з конвоєм, який складався з загону воїнів — копійників, що охороняли чотири дерев'яні візки. У кожній з них було до семи осіб. Біля візку хлопця їх було четверо. Воїни в обладунках складали третину від усіх і йшли по обидві сторони від візків, спрямувавши погляд чітко вперед.

Заради всієї цієї складної конструкції з чотирма вагонами та великого ваги на трьох масивних кінних, дерев'яні колеса оберталися по землі зі швидкістю середньої швидкості шагу людини.

— Нам потрібно подолати близько трьох перевалочних пунктів, перш ніж ми вийдемо за межі великих пагорбів, і це повинно зайняти десь до двох тижнів за такою швидкістю.

Бернард нагадав собі, що спочатку треба було перетнути кам'янисті схили, потім густий дикий ліс, а за тим туманні водоспади, і потім ще кілька днів лісу по рівнинах. А потім виїхати на пряму дорогу до столичних володінь.

Все виглядало дуже просто, але насправді забирало занадто багато часу й сил.

Для безпеки шляху люди віддають перевагу наймати близько десяти збройних солдат, але не рідко у їхніх рядах опиняється достатньо багато новобранців, які ще не мають достатнього досвіду в бою, бо в околицях не зустрічаються дикі звірі що можуть представляти серйозну небезпеку.

***

Вже годину як конвой, що складався з п’яти возів об’єднаних ніж собою тросами, запряжених чотирма здоровенними мулами, покинув рідне місто Бернарда.

Хлопець, опираючись на передній край візка, з легкою посмішкою дивився на небо.

(— Ця конструкція на вигляд просто дивовижна — думав парубок.Начало формыКонец формы — За функціоналом майже ідентична до тої що надворі.)

Це була плоска дерев'яна кришка з металевою оправою, у формі коржика, яку перетинала плоска форма, схожа на трикутник, але без одного боку. Радувало око те, що поверхня була також прошита тканиною, що легко поміщалась в руці і мала кілька металевих вставок зверху і під нею. Від залізного предмета, схожого на трикутник, відбивалась тінь, що вже вказувала приблизне значення часу на циферблаті на круглій плоскості.(— Скоро вже час обіду!) – без проблем визначив час хлопець, — ось чому живіт щойно заволав.

У цілому — проста, зрозуміла конструкція, але сильно виділялася, на тлі спрощених версій, множинністю дрібних прикрас — різних візерунків і вставок.

(— А тато полюбляв щось естетичне робити)

(— Але, на відміну від величезних годинників на ратуші, цей пристрій не так точно визначає час, хоча і менш вразливий до різноманітних навколишніх обставин, як дощова вода, наприклад, — розмірковував Бернард. — Пам'ятаю, як п'ять років тому на будівлю ратуші встановили, на той час, сенсаційну причуду — механічний годинник. Це диво винаходу, тоді вражало мою уяву. І до сьогодні воно продовжувало дивувати, показуючи точний час у будь-яку погоду. Хотілося, щоб такі ж годинники зробили в мініатюрному варіанті. Думаю, так би і легше жилося всім, але ймовірно це неможливо. Я бачив, яка там складна конструкція всередині, а спосіб втілити її в такому масштабі просто не вкладається в голову)

***

Через годину Бернард все ж не втримався та вирішив поласувати ще трошки свіжим хлібом, який ще залишався теплим. Як раптом його хтось потурбував.

— Доброго дня вам, великодушний чоловіку, — раптово звернувся до героя незнайомець. — Прошу пробачити, що відволікаю від прийому їжі. Я простий торговець, який дуже потребує у невеличкій допомозі та вашого розуміння.

— Що сталося? — Проковтнув кусок хлопчина, не встигнувши дожувати.

Бернард не очікував, що хтось захоче з ним завести розмову, тому був трошки шокований. Не говорячи про те що більшість однолітків з якоїсь причини обходили його стороною. Він і сам не розумів чому.

Він обернувся і побачив перед собою незнайомця.

Людина й такого поважного віку вирішила завести з ним, незнайомим підлітком, прямий діалог.

— З усім серцем прошу, не могли б ви бути лагідним до старого і допомогти з чимось.

Ця людина до слова, з вигляду не нагадувала звичайного торговця. На ньому була світла, що була вовчої шерсті. Крім неохайного вигляду, у мові старого було легко зрозуміти, що словниковий запас того був досить обширний, та манерність присутня. На тілі видно було шкіряний накидок і сорочку, яка була під першою. Найбільш виділялися коштовне каміння та браслети, з незрозумілими символами на них. На вітру розгорталась його буйна борода, яка спускалася до живота, також верхня частина лоба була повністю без волосся, з сивиною.

Одним словом – дивак.

— Буду радий допомогти, а що саме потрібно? — з цікавістю поставив питання юнак, швидко ковтнувши кусок хліба і відклавши буханку вбік.