Розділ IX - Трійця

На пам’яті Бернарда біля його дому завжди стояла одна невелика дерев'яна споруда.

Після видіння, на ранок той вирішив ще раз навідатися туди. Але цей раз був особливим, оскільки він не знав, коли зможе повернутися до дому знову, тому вирішив віддатися своїм спогадам, поки час дає таку можливість.

Колись кожен день в майстерні кипіла робота, але тепер хижа опустіла. Бернард раз на два тижні завідує сюди, щоб витерти пил зі старих речей, якими колись користувався його батько. Юнак часто віддавався спогадам, прибиваючи тут. Ніби якась енергія спонукала його до цього.

***

Спочатку Юнак вирішив підкосити довжелезну травицю, що перекривала доріжку в той бік. З початку весни зелене полотно вкривало чи не увесь двір. Це не зайняло й години.

Сама комора становила шість-сім у довжину і чотири в ширину. Двері знаходилися на найширшому боці майстерні, в шир з один крок, в висоту — приблизно півтори цілі руки. Простора дерев'яна дошка з ручкою була прикрашена орнаментом, ідеально відшліфована по всіх краях і оброблена спеціальним засобом від гнилі, рецепт якого був розроблений особисто Гамілом, ще за його життя.

Бернард зазирнув у середину приміщення і оглянув все.  

(— Нічого не змінилося. Знову пил, та почуття порожнечі в серці).

Напроти юнака на дерев'яних ніжках стояла підставка для інструментів. Справа в кутку стіл був прикутий стіни та обладнаний безліччю невеличких, висувних шухлядок різних форм і розмірів. Відсунувши одну з них, Бернард зазирнув всередину. Там лежала купа дрібниць, як-от цвяхи, болти та гайки.

В інших шухлядах лежали складні за формою інструменти, які той вправно час від часу використовував у будівництві та конструюванні.

(— Цікаво, їх він також сам винайшов? Ні в кого ще таких не бачив) — обмірковував підліток, розсунувши тканину на стіні.

З широкого вікна біля вихідних дверей, падали промені світла, що освітлювали рівну дерев’яну поверхню, та шматочки пилу в повітрі, що мерехтіли.

Над усіма полицями височіло багато крихітних скульптур з дерева, глини та каменю «його» творчі наробки. Образи фігур мали зазвичай химерний характер, вони зображували персонажів людей з головами тварин (чи тварин з людськими рисами та будовою тіла).  Деякі з них, без покриття спеціальною рідиною - «лаком», вже почали покриватися пліснявою, тріщинками та деформуватись, від зовнішніх факторів, а інші навпаки виглядали як нові.

 Раніше біля столу було ліжко, на якому Гаміл часто ночував, але тепер увесь той кут забитий  його речами, які лише іноді будуть корисні в буті.

(—Я не знаю як і третю частину з них використовувати насправді) — згадував герой.

***

Сьогоднішній день має бути особливим для юнака ще з одної причини.

Бернард вирішив зібрати своїх найвідданіших друзів разом, щоб чудово провести час у компанії перед від'їздом.

Вони домовились зустрітися біля одного пабу в полудень. Ввечері сюди завалюється чимало місцевих п’янчуг, а до обіду все було чисто і навіть діти гасають, немов скажені.

На міській площі були двоє: один високий смуглий хлопець з короткою стрижкою, поруч з ним ще один з патлатим нестриженим волоссям, особливо на потилиці.

Акім і Бернард стояли посередині головної вулиці і дивилися в різні боки, вишукуючи когось.

— Вона запізнюється, на неї  не схоже, — з хвилюванням мовив Бернард, зазирнувши на механічні годинники на центральній башті мерії.

— Навіть я погано сприймаю таку некомпетентність, хоча й сам грішучасом — опустивши голову, мовив Акім.

— Привіт, хлопці... Вибачте... мене затримали рідні, — відповіла втомлена Абелія.

— Як завжди, багато роботи вдома? — запитав Бернард.

— Ну, ти ж, як не крути, жінка. Базове завдання таких, як ти дбати про порядок і підтримувати вогнище вдома, — вліз в бесіду Акім, показавши на неї, а потім запхавши руки по кишенях.

Після цієї дівчинка змінила миле личенько на порожній погляд, направлений  у бік Акіма.

Цей хлопець виявився найстаршим з них, але найбільш свавільним. Йому вже виповнилося п'ятнадцять нещодавно, що по законам Імперії це робило його повнолітньою особою.

— А ти сьогодні особливо гарно виглядаєш, Абелія, — зніяковілою посмішкою мовив Бернард.— Це розкішне плаття одне з творінь місіс Лаури?

—Що ти... не треба лестощів, Бернард! — почервоніла від смутку дівчина.

А ось одяг Абелії сьогодні міг вразити елегантністю. Здається, це найкращий костюм, який вона має в арсеналі.

Верхня частина тіла була окута білосніжною блузкою, обшитій візерунками різних квіток. А нижня складалася з довгої спідниці, що на поясі перев’язали темною хустинкою-метеликом.

Незабаром вони опинилися в центрі закладу. Підлога, як і всі поверхні, була відтерта до блиску.

— Що тик вирядилась? – сніг ще ж не випав, поглузував Акім.

***

Враз вони опинилися в середині їдальні.

— Здається, нам повезло, сьогодні відтерли від вчорашньої блювоти — наголосив Акім. Саме «старший» порекомендував Бернардові цей заклад.

— Кажеш, начебто був там тоді, - з підозрою, мовила Абелія.

— Не «начебто», а й справді я там був.

— Бармен, друже гайда сюди! –  вигукував, підійшовши до стійки Акіл.

— А, це ти знов, хлопчина? Ти прийшов занадто рано, алкоголю нема.

— Ні сьогодні я відмічаю від’їзд друга, тому нуж-бо нам три келихи кваску нам, краще по знижці.

— Ну добре, хоча б сьогодні зав’яжеш з цим. Ще молодий – поберіг би здоров’я. А то так і до тридцяти не до живеш.

— Життя одне, не переймайся старий – треба жити на повну. Тут – бозна де, робити зовсім нічого, сам знаєш.

— Схоже, ти ще від «вчорашнього» не відійшов. Дідько! – влетить же мені від твого брата.

В іншому кутку будівлі, на лаві Бернард та Абелія теревенили пошепки.

— Я знав що він може час від часу по святах, але ж не так часто…

— Це ти по місту зрідка тиняєшся, я його декілька разів вже засікала за цими ділами, та й теж від Герасима отримував на горіхи за це. – мовила Абелія.