Розділ VIII - Хто ти?

Шматки каменю різних розмірів сипалися зі стелі, що раніше була вкрита густими ліанами, тоді як Бернард вже на всіх парах рушив у тунель до виходу.

— Ще трохи – і було б духу. 

Він прискорив темп і вилетів з печери, пробігши десяток метрів від виходу, хлопець сховався поза великим каменем неподалік, щільно запакувавши листок у тканину та поклавши до мішку.

Через кілька секунд вхід було повністю завалено. І коли все затихло, хлопчина, зміг спокійно вертатися

— Фух, пронесло. Усе пройшло успішно, і це головне, – збираючи піт з обличчя долонею, вигукнув втомлений Бернард.

Бернард почав повільно спускатися з гори. Коли він подолав ще десяток кроків, відчув щось підозріле...

— Здається, ніби хтось дивиться мені в потилицю...

Стурбований Бернард вирішив миттєво обернувся, і, переконавшись, що нікого позаду немає, а також перевіривши цілість пелюстка в кишені, швидко попрямував до дому.

— Хм, можливо, я все це уявив через той пелюсток? Хоча, скоріш за все, це через недосип або нерви, — подумав Бернард і попрямував до дому.

Яскравий захід на небі вже перетворився на чорне полотно, вкрите точками світла, які не припиняли гаснути, а тільки з’являлись нові.

Коли Бернард прибув, він одразу почав вивчати свій новий оберіг.

— Як я радий, що при останньому везінні до бібліотеки, забрав з собою всю корисну літературу, – протираючи руки перед собою, хлопець з цікавістю приступив до аналізу магічного предмета, отриманого на горі з великими втратами.

На його здивування, цей лист фізіологічно мало відрізнявся від аналогів у живій природі. Його видавали лише міцність, як в обробленої шкіри, та розмір, що порівнювався з долонею підлітка.

Попереду себе Бернард виклав усі необхідні інструменти для цієї ризикованої справи. Це були: скляна банка, у кількості декілька штук з кришками та механізм для закручування цих кришок, створеним батьком хлопця. Кодова назва "півавтомат" або, як він жартівливо казав, "равлик". Дерев'яна конструкція з залізними вставками, зі своїми довгими ріжками і однією широкою пробкою по центру, справді нагадувала його живий аналог.

— Простота і ефективність інструменту дійсно вражає. Але досить вже думати про це. Пам'ятається матуся, якось так його використовувала... – намагався розібратися хлопець.

(— Обертаємо ключем праворуч 7 разів... – під світлом ліхтаря, в закритій кімнаті), – повторював він.

(— Потім, коли зупиниться, стільки ж в інший бік...)

(— В кінці... має вийти рівний, не переривчастий шов), – ніби промовляючи закляття, повторював він раз за разом.

Після ще години експериментів, та три спроби Бернард зміг зробити все чітко за інструкцією.

— Ну, нарешті. Сподіваюся, пелюстка буде в безпеці в склянці, і не засушиться як написано, адже я зроблю все можливе, щоб цьому завадити, – впевнено заявив він.

Для максимальної можливості перемоги хлопець вирішив ще обмотати тканиною скляну банку із фіалковим листком. А зверху закріпити ремінцями з пряжками для більшої міцності.

— Залишилось лише чекати і молитися, – казав втомлений Бернард, будучи людиною, не особливо віруючою. Він приземлився на ліжко і завернувся в ковдру. — Сподіваюся, ці години не пройдуть даремно...

Незабаром, після молитви богу, той задрімав.

***

Не хочу вставати, дай ще 5 хвилин, будь ласка... – лунало з під ковдри ліжка.

— Ох, ну добре, пора вже прокидатись! – протираючи очі, сонно промовив Бернард.

— Хм...

До його здивування, на цей раз хлопець прокинувся не у звичній установці.

Він знаходився ніби в безкрайому просторі, що крім цього здавався прозорим.

— Щось порожньо тут....

(— Здається, це мало б залякати мене, але чому я відчуваю лише спокій, – раптово для себе промовив хлопець.)

(— Пам'ятається, рік тому, мені снилося щось страшне. Але це відчуття зовсім не схоже на сон,  скоріше на щось протилежне по настрою, якщо я можу тут так просто розмовляти. Може це так званий «свідомий сон». )

— Непогано, ти близько від істини – так воно і є... – пролунав голос, що доносився ніби звідусіль

— А можна поцікавитися, хто це зі мною розмовляє? – промовив Бернард, оглядаючись навколо.

Несподівано герой відчув знайому присутність позаду...

Він повільно обернувся в ту сторону.

На якійсь відстані перед ним прогладжувався розмитий силует, наче зливаючись з оточенням. Образ не мав конкретного кольору. Крім лиця все тіло до стоп було покрито білою вуаллю.

Силует знаходився в сидячому положенні, з перехрещеними ногами. Її тіло непорушно містилося на поверхні простору. Ця особа мала довгі та хвилясті, наче море, волосся, що накривали більшу частину її вуалі. Очі, здавалися, зачиненими, ніби і ні коли не відкривались. Вони були вкриті лаконічними тонкими віями.

— Хлопче – ще ні хто не зміг вирізними мене з цієї безкрайньої пустоти, як це тобі вдалося?

(— Контур цієї, здається, дівчини… ніби були намальовані простим олівцем художника. Одного лише погляду Бернарда на неї відчувалося велич і в той же час неймовірна простота. Так само на душі з'являється якесь дивне відчуття...)

— Як би дивно не звучало, ви чимось нагадуєте мені квітку що я вчора бачив.

— Цікаво що може зв’язувати мене та цю річ! – пролунало від силуету,  рот якої розкинувся в чарівній посмішці.

Бернард простяг кулак і неочікувано відчув щось усередині нього. Відкривши долоню, той зомлів від чарівної пелюстки, що блимала та пульсувала, немов жива.