Розділ I - Той день

Звідусіль голосно гриміло, поверхню землі трясло мов скажену.

Скрізь одна тьма. Я з чималими зусиллями відкриваю очі, піднімаючи голову.

— Де... це... я?

Переді мною виникла далеко не позитивна картина. Густі шари пилу проносились повз. Я лежав на поверхні з плоских шматків каміння, очевидно, дуже високо над землею. Звідусіль стирчали якісь величезні кам’яні будівлі, на одній з них лежав і я. Віддалено вони нагадували мурашники, але дуже-дуже витягнуті в гору, прямокутної форми, з рівними квадратними дірками схожими на вікна. Все довкола виглядало потрощеним.

— Що тут сталося?

(-Здається, я перебуваю на виступу, високо над землею. Але як я сюди потрапив? Зовсім недавно ж пам'ятаю був вдома ще)

— О мій бог...що з моїм тілом?

Тоді я побачив дещо, м’яко кажучи, неприємне. Торкнувшись прохолодної щоки і пройшовшись по лицю своїми кволими руками відчув величезну кількість порізів. Також ліва рука не могла зрушити з мертвої точки вона виглядала зламаною, а пальці на ній перекошені в різні боки. Я спробував встати, але чомусь тіло не піддавалося. Тоді, повернувши голову на скільки було можливим, я зрозумів одну з причин. Мої ноги, як і половину тіла було складно побачити, на їх місці лежала купа кам’яних уламків. Біля своїх п'ят я побачив невелику червону калюжу.

— Краще мені туди не дивитись...

З’явилась відчуття нестерпної болі по всьому тілу, стали просочуватись сльози.

Я вирішив, якось заспокоїти себе, в безвиході, і озирнувшись в той же момент помітив чийсь образ неподалік. Сконцентрувавши залишки сил і ретельно придивившись, я усвідомив, що силует належав дівчині.

— Може вона тут з такої же причини що і я?

— Гей, вибачте! - намагався підібрати слова, щоб звернути до себе увагу.

(Можна дізнатися, де я та що зі мною відбувається, це дуже важливо!)

(— Здається, вона мене не чує)

— Допоможіть мені, будь ласка!! - закричав я, що є сил.

Через деякий час дівчина повернулась у мою сторону.

Вона підняла голову, яку ще мить тому приховувала щільна тінь, що падала від стіни позаду неї. Дівчина в дивному розірваному одязі своїм пронизливим поглядом почала дивитися в мої вічі.

Що тут в біса відбувається?! – думав я в котре, і у відчаї намагався відвести свій погляд в інший бік.

           — Але я почув голос з того боку.

Через шум вітру я не розумів слів її крику. Земля знов затремтіла, і в мить засік, як одна з брил десь дуже далеко понеслась до землі з пронизливим шумом. Спалахнув гучний тріск. Від падіння кам’яної брили неподалік звучали численні крики.

           — Повезло, що мене там не було, - налякано спостерігав я за цим.

Від дівчини продовжували лунати незрозумілі для мене слова. Схоже, вона щось намагалася донести, але бурхливі потоки вітри заважали цьому. Над кволою фігурою жінки вмить я побачив, як щось гучно тріснуло. Це один із прямокутних стовпів, який, судячи з усього, утримував плити, і тепер нісся на повній швидкості в її бік.

— Бережіться!!! – вилетіло з моїх уст тоді, коли предмет вже був поблизу маківки тої. Потім на місці падіння піднялося хмара пилу, що швидко розійшлася.

— Кх...як так.... Цього не може бути...

— Я у це не вірю, це все не може бути реальністю! —з зусиллями викрикував я, намагаючись відкинути з голови те, що, промайнуло тільки що перед очами, і все це підкріплювалося сильним болем у всьому тілі. Я спробував поворушитись, але марно. Моє тіло опинилося у набагато гіршому стані, ніж здавалося на перший погляд. Мозок одразу ж наповнило відчуття відчаю і пустоти. Моє лице опустилося додолу, я ніби в мить заснув.

Але на цьому все не закінчувалось.

Мене пробудило дивне сяйво, що почало стрімко просочуватись скрізь уламки каменю і мою долоню. Потім йшла важкість по всьому тілі. Було відчуття, що щось тягне додолу, як потік водоспаду зі скелі. Каміння, розкидане всюди, почало рух вниз, як потік. Туди, звідки, випромінювалося загадкове сяйво. Незабаром і великі брили поруч зі мною долучились до цього «виступу», починаючи рухатися в бік урвища поруч зі мною. Тріщини миттєво збільшувались.

— І що тепер?

Земля почала зникати з-під ніг, але я якось встиг схопитися за залізний прут, що стирчав з будівлі.

— Я… не… збираюся помирати тут!

Але це мене не врятувало. Руки вже мов німі ослабли і відірвалися від заліза. Кілька секунд потому моє переламане тіло почало стрімголов летіти вниз разом із уламками, що летіли поряд із кожною секундою прискорюючись ще більше. Світло навколо ставало все яскравішим, неначе тьмяна свічка раптово перетворилася в багаття. Кам'яні брили навкруги поступово зменшились і за мить встигли кудись безслідно розчинитися. Чим нижче я падав, тим падіння сповільнювалося. Я вважав, що просто палаю, але навкруги не було і трохи тепла. Сили вичерпувались і мої очі поступово зачинялися.

Неочікувано, але у один момент моє тіло ніби замерло в повітрі.

Відчуття як у пустці. Я почав повільно відкривати очі, зазираючи через свої поранені руки.

       — Я ще живий?

Навколо лише яскраве жовте сяйво на тлі білого простору.

       — І куди я потрапив тепер?

Тут мені відразу стало дуже не по собі. Ніби затримав подих, і вже не можу… відновити... його...

Хтось ніби закрутив доступ по повітря.

      — Як всі відчують мою утрату, а що ж мати? Якщо я залишу їх, я більше не побачу радісних, не зможу допомогти їм у важку хвилину.

      — Я...не.... хочу……зщезнути...

Очі потроху почали замикатися, але перед тим я побачив когось знайомого і відчув теплоту .

      — Ма...ту..ся.