Розділ 6. Дорога додому

Машину вони знайшли під містом.
Вона стояла у величезному порожньому приміщенні, захованому за кількома металевими дверима.
Міра впізнала її одразу.
Та сама кругла конструкція.
Ті самі кабелі.
Ті самі зелені індикатори.
Тільки тепер вона виглядала набагато старішою.
— Вона все ще працює? — запитала Міра.
Стів підійшов до панелі.
— Зараз дізнаємося.
Він відкрив нижню частину корпусу й почав перевіряти контакти.
Міра стояла поруч.
— Тату.
— Що?
— А якщо не вийде?
— Вийде.
— Ти знову так кажеш.
— Цього разу я знаю, що роблю.
Міра подивилася на нього.
— Після всього, що ми сьогодні дізналися, це звучить не дуже переконливо.
Стів усміхнувся.
— Мені теж.
Він підключив останній кабель.
Панель засвітилася.
На екрані з'явилися цифри.
17.09.2039
Міра підійшла ближче.
— Це наш час?
— Так.
— Точно?
— Точно.
Вона видихнула.
Вперше за весь час їй стало трохи легше.
— Тоді давай.
Стів подивився на неї.
— Готова?
— Ні.
— Я теж.
Він увімкнув систему.
Спочатку нічого не сталося.
Потім металеве кільце почало обертатися.
Повітря навколо нього затремтіло.
Світло стало яскравішим.
Міра відчула, як у неї закрутилася голова.
— Тату...
— Тримайся за мене.
Вона взяла його за руку.
На екрані почали швидко змінюватися цифри.
2326.
2174.
2098.
2046.
2039.
Потім цифри почали блимати.
Стів нахмурився.
— Ні.
— Що?
— Не відпускай мене.
— Що відбувається?
Він почав натискати кнопки.
— Енергія росте.
— Але ти казав, що все розрахував.
— Розрахував.
— Тоді чому вона росте?
Стів не відповів.
Гул ставав дедалі сильнішим.
Міра відчула, як під ногами почала тремтіти підлога.
— Тату!
— Ще кілька секунд.
На панелі з'явилося червоне попередження.
ЕНЕРГІЯ ЧАСУ: 87%.
Потім:
92%.
97%.
Стів спробував вимкнути систему.
Кнопка не спрацювала.
— Тату!
— Не можу зупинити!
— Що нам робити?
Стів подивився на неї.
— Не відпускай руку.
Міра стиснула його пальці.
Світло навколо них стало білим.
Настільки яскравим, що вона перестала бачити навіть його обличчя.
ЕНЕРГІЯ ЧАСУ: 100%.
А потім цифри зникли.
Залишився лише шум.
Міра закричала.
Але власного голосу не почула.
Їй здалося, що її тіло стало невагомим.
Потім важким.
Потім знову невагомим.
Перед очима миготіли уривки.
Гараж.
Площа.
Фонтан.
Еліс.
Її дитинство.
Незнайомий будинок.
Стів.
Інший Стів.
Дев'ятнадцять машин.
Дев'ятнадцять повернень.
Вона сама, але старша.
Вона сама, але зовсім інша.
Хтось кричав її ім'я.
Потім усе зникло.
Настала темрява.
Міра відкрила очі.
Стеля.
Біла.
Знайома.
Вона кілька секунд просто дивилася на неї.
Потім повільно сіла.
Її кімната.
Її ліжко.
Її речі.
Все було на своїх місцях.
За вікном проїхала машина.
Десь у будинку працював холодильник.
З коридору почувся голос батька.
— Міро?
Вона завмерла.
— Так?
— Ти прокинулася?
Міра усміхнулася.
— Так.
Стів зайшов до кімнати.
Він виглядав нормально.
Звичайно.
Вона подивилася на нього.
— Ми вдома.
— Схоже на те.
— Я думала, ми не повернемося.
Стів усміхнувся.
— Я ж казав, що повернемося.
Міра засміялася.
— Ти жахливий.
— Знаю.
Він вийшов із кімнати.
Міра ще кілька секунд сиділа на ліжку.
Їй було дивно.
Наче все сталося дуже давно.
А може, взагалі не сталося.
Вона встала.
Пройшла коридором.
Зупинилася біля дзеркала.
Спочатку побачила себе.
Розпатлане волосся.
Сонне обличчя.
Звичайний домашній одяг.
Міра усміхнулася своєму відображенню.
А потім перестала.
Відображення змінилося.
Не одразу.
Спочатку вона подумала, що просто дивиться не під тим кутом.
Потім побачила руки.
Вони були іншими.
Старшими.
На пальці — знайома подряпина.
Міра різко відступила.
Відображення теж відступило.
Вона підняла руку.
Відображення підняло руку.
Міра торкнулася обличчя.
На дзеркалі з'явилося чуже обличчя.
Вона знала його.
Знала зморшки біля очей.
Знала форму носа.
Знала цей погляд.
Міра перестала дихати.
— Ні...
Вона відступила ще на крок.
У дзеркалі стояв Стів.
Її батько.
Але рухався разом із нею.
Міра подивилася вниз.
На руки.
Чужі руки.
На тіло.
Чуже тіло.
Вона спробувала закричати.
З коридору почувся голос:
— Міро, що сталося?
Вона не відповіла.
Не могла.
Вона дивилася на дзеркало.
А потім у відображенні побачила, як Стів підняв голову.
І зрозуміла найгірше.
Вона не просто опинилася в його тілі.
Десь поруч, у цьому самому будинку, Стів зараз був у її тілі.