Процесія. Розділ 31.

— А зараз я маю особливу честь представити вам головних винуватців нашої сьогоднішньої пресконференції! — дзвінко й артистично проголосила Аля, обвівши присутніх сяючим поглядом. — Юних геніїв-винахідників, які два роки тому змусили здригнутися всю нашу планету під час тодішнього гучного судового процесу. Зустрічайте: Олександр Коваленко та Емілія Райзер! У супроводі їхнього неймовірного спільного творіння — штучного інтелекту «Хоуп», що сьогодні постане перед нами в унікальній роботизованій оболонці!
​Увесь натовп, наче за командою, повернувся в бік імпровізованих лаштунків, звідки щойно так невимушено вийшли ведуча та Анатолій. Сотні очей вп'ялися в оксамитову завісу. Проте за нею панувала тиша. Минуло п'ять секунд, десять... Незручна пауза почала тиснути на присутніх, стаючи майже відчутною на дотик. Серед журналістів прокотилась хвиля скептичного шепоту, і щойно кілька найзавзятіших скептиків приготувалися висловити своє невдоволення вголос, як над верхівками столітніх дерев парку прокотився важкий, вібруючий гуркіт.
​Це був не просто звук двигунів — це був низький гул надшвидкого, експериментального космічного мінікорабля нового покоління. Обтічний корпус кольору мокрого асфальту зблиснув під сонячними променями, коли апарат завис над вільним майданчиком неподалік. Його маневрові дюзи спалахнули фіолетовим полум'ям, і корабель, плавно й майже граціозно ігноруючи закони гравітації, опустився на ідеально підстрижений смарагдовий газон.
​Репортери, забувши про професійну етику, збудженою хвилею ринули вперед. Спалахи фотокамер злилися в одне суцільне миготіння. Важкі двигуни корабля нарешті стихли, видавши тихе свистяче зітхання, і масивний вантажний шлюз повільно рушив донизу. Щойно він торкнувся землі, зсередини чітким військовим маршем ринули андроїди. Усі вісімдесят чотири важкі бойові одиниці тримали в руках масивні лазерні гвинтівки, що грізно виблискували оптикою. Але подих у натовпу перехопило, коли з'явилися чотири авангардні машини, заковані в масивну титанову броню. Крізь щілини їхніх бронепластин пульсувало густе, золотаве сяйво енерголітних генераторів, що насичувало повітря легким запахом озону.
​Вісімдесят андроїдів блискавично передислокувалися, утворивши бездоганний живий коридор, що відтіснив приголомшену пресу. І тоді впевненим кроком уперед рушили герої.
​Першим із гордо піднятою головою та ледь помітною зухвалою усмішкою йшов Сашко. Він виглядав як істинний лідер: у спеціально розробленому дизайнерському костюмі, який майстерно балансував між агресивним спортивним кроєм та витонченою класикою. Ліва штанина була звичною, а от права — навмисно укорочена та модифікована. Вона не приховувала, а навпаки, виставляла напоказ шедевр кібернетики: шикарно виглядаючий високотехнологічний екзопротез, у глибині якого, синхронно з роботами, пульсував жовтим світлом власний енерголітний вузол.
​Пліч-о-пліч за ним крокували Емма та Хоуп. Дівчина помітно хвилювалася. Її крок був сором'язливим, майже невагомим, а щічки порозовіли від сотень спрямованих на неї об'єктивів. Тонким, витонченим екзопротезом лівої руки вона звично поправляла пасма волосся, що вибилися з довгої, розкішної русявої коси, яка сягала значно нижче пояса. На Еммі була елегантна облягаюча сукня глибокого темно-смарагдового кольору. Спереду вона була строгою, під саму шию, але ззаду відкривала глибокий, чуттєвий виріз, який оголював її витончені лопатки та підкреслював бездоганну поставу. Контраст між ніжною жіночністю та холодним металом протеза, який рухався напрочуд природно та плавно, створював магнетичний ефект. Науковці в перших рядах аж подалися вперед, вражені ювелірною точністю нейронного зв'язку дівчини з її штучною кінцівкою.
​Проте справжнім шоком для публіки стала Хоуп. ШІ в андроїдній оболонці не просто імітувала людину — вона нею здавалася. Її металічне обличчя з живими, глибокими оптичними сенсорами випромінювало абсолютну впевненість. Вона йшла поруч з Еммою, тримаючи голову високо піднятою, але її погляд безперервно сканував натовп, миттєво фіксуючи теплові сигнатури, рухи рук журналістів та прораховуючи тисячі сценаріїв за секунду. У лівих вухах Сашка, Емми та їхніх близьких ледь помітно зблискували мікронавушники — Хоуп вела безперервний тактичний аудіострим.
​Збоку це видовище виглядало не як пресконференція молодих науковців, а як тріумфальний в'їзд королівської династії після виграної війни. Присутні буквально затамували подих. Навіть досвідчена тітка Аля на кілька секунд втратила дар мови, забувши про свій мікрофон.
​Анатолій, чиє обличчя світилося батьківською гордістю, першим оговтався і зробив широкий крок назустріч. Він міцно, по-чоловічому потиснув руку Сашкові, а потім, притягнувши його до себе, тихо, щоб не впіймали чутливі мікрофони преси, шепнув на вухо:
— Сину, я знав, що ви готуєте щось ефектне... Але прилетіти сюди на військовому корветі в оточенні армії андроїдів — це вищий пілотаж. Знімаю капелюха, розмах неймовірний.
Відпустивши Сашка, він з теплою посмішкою повернувся до Емми і, схиливши голову в шляхетному жесті, зробив їй кілька тонких, щирих компліментів, які змусили дівчину нарешті щиро усміхнутися, а Алю — здивовано підняти брови.
​Поки в центрі паркової студії панувала атмосфера сімейного тріумфу, в тіні глядацьких рядів назрівала буря. Сергій Сергійович та Марк спостерігали за цим шоу з кулаками, стиснутими до білих нігтів. Вони синхронно, майже по-звірячому зціпили зуби, а з їхніх уст вирвалося презирливе, повне жовчі фиркання. Ця реакція не сховалася від пильних очей Ректора та Регіонального голови комітету, які сиділи трохи осторонь.
— Ну що, Кириле Дем'яновичу, схоже, ці двоє готові розірвати «Астро» прямо тут, на місці? — з тонкою іронією прошепотів Ректор, ледь помітно кивнувши в бік розлючених конкурентів.
— О, так... Наші колеги явно не вміють програвати красиво, — двозначно відгукнувся Кирило Дем'янович, і на його обличчі з'явилася тонка, хитра посмішка політика.
Ректор, будучи людиною далекої від наївності, миттєво зрозумів цей натяк. Йому стало ясно: за кулісами цього свята науки вже сформувався небезпечний альянс, і ці люди готові діяти спільно.
​Тим часом Сашко та Емма нарешті сіли в глибокі, м'які шкіряні крісла білосніжної студії. У цей же момент усі вісімдесят андроїдів, слухаючись електронного наказу Хоуп, розійшлися по периметру парку. Їхні рухи були синхронними, швидкими та безшумними. Вони навмисно пройшли впритул до телевізійних кранів та об'єктивів, дозволяючи камерам у найменших деталях зафіксувати гладкі композитні панелі їхніх тіл та важкі, невідомі світовій науці зразки лазерного озброєння. Це була чиста демонстрація військової переваги.
​Атмосферу свята розірвав істеричний вигук. Голова «КосмоТеху» не втримав емоцій, схопився зі свого місця, і закричав на весь парк:
— Що за фарс ви тут влаштували?! Що ви собі дозволяєте, малявки?! Ви привели сюди бойових роботів зі зброєю! Ви що, берете нас усіх у заручники під прицілом лазерів?! Де ваша ліцензія?! Яке право ви маєте залякувати мирних громадян?!
​Натовп журналістів ахнув, передчуваючи грандіозний скандал. Але тітка Аля була готовою до цього. Вона професійно, без жодної тіні паніки, піднесла мікрофон до губ, заздалегідь знаючи кожне слово відповіді. Анатолій же, спостерігаючи за істерикою конкурента, лише насмішкувато подумав: «Який же ти передбачуваний ідіот, Сергію... Не на тих напав».
​— Прошу всіх зберігати спокій і не піддаватися паніці, — крижаним, але водночас заспокійливим голосом пролунав над парком голос Алі. — Усі ці заходи безпеки, включно з присутністю оборонного комплексу корпорації «Астро», до найдрібніших деталей узгоджені з вищим керівництвом міста та службами безпеки. Наша корпорація взяла на себе абсолютну, задокументовану відповідальність за захист життя кожного присутнього. Тому, шановний голово «КосмоТеху», вашому дорогоцінному здоров'ю нічого не загрожує. Можете сідати назад.
​Публіка оцінила красиве купірування атаки. Парк вибухнув такою лавиною аплодисментів та схвальних вигуків, що вони повністю поховали під собою будь-які спроби Сергія Сергійовича продовжити свій виступ.
​Поки журналісти несамовито плескали в долоні, Голова регіонального відділу комітету, скориставшись шумом, швидко й різко витягнув із внутрішньої кишені піджака захищений телефон. Нахиливши голову, він швидко, майже беззвучно процідив у мікрофон:
— Відміна плану «А». Повторюю, відміна силового перехоплення. Вони занадто добре підготувалися. Ніяких агресивних дій, просто фіксуйте все і спостерігайте.
​Він розраховував, що в гуркоті овацій його ніхто не почує. Але він недооцінив Хоуп. Надчутливі акустичні детектори, які вона інтегрувала в систему локації парку ще за годину до початку, миттєво вихопили цей шепіт із шуму хвиль. За долю секунди зашифрований аудіозапис із чітким маркуванням голосу чиновника з'явився у навушниках Сашка, Емми, Анатолія та Алі.
​Усі четверо, наче за диригентським помахом, одночасно припинили розмову. На їхніх обличчях з'явилися ідентичні, легкі й неймовірно глузливі посмішки. Вони синхронно повернули голови і пильно, з неприхованою зверхністю поглянули прямо в очі літньому посадовцю.
​Зустрівшись поглядом із цією монолітною командою, яка, здавалося, читала його думки, чиновник зблід. По його спині прокотилася хвиля крижаного поту, а руки затремтіли від панічного страху. Зрозумівши, що його щойно повністю викрили, він гарячково, майже судомно запхнув телефон назад у кишеню і втиснувся у крісло, намагаючись стати непомітним.