Шоу тайм. Розділ 30.

Три тижні підготовки пролетіли наче одна коротка мить. За цей час у бункерах та кабінетах корпорації «Астро» робота не затихала ні на секунду: герої ретельно, до найдрібніших деталей прораховували кожен крок, готуючись до майбутніх жорстких дискусій. Анатолій Петрович діяв розмашисто й безжально до бюджетів — у рекламу та медійне просування цієї події він вбухав ледь не половину всього чистого прибутку, який компанія спромоглася заробити за останній рік.
​Навіть загартована в інформаційних боях тітка Аля була трохи збентежена тим, як стрімко й лавиноподібно почала набирати обертів уся ця «двіжуха». Заявки на акредитацію сипалися тисячами; на прямий ефір настійно просилися сотні найвпливовіших кореспондентів світового рівня. Планета все ще чудово пам’ятала гучний судовий процес дворічної давнини, який свого часу підняв неймовірний галас у всіх куточках земної кулі. Абсолютно всім — від пересічних громадян до глав урядів — було до нестями цікаво, яких таких технологічних висот спромоглися добитися бунтарі, що зуміли вирвати право на розробку та розвиток висококласного штучного інтелекту прямо з голодної пащі всесильного Комітету.
​Тітонька Аля постаралася на славу. Користуючись своїми безмежними зв'язками, вона запросила на ефір кількох іменитих науковців, серед яких особливе місце посідав ректор Інституту програмування — того самого закладу, який Емма свого часу так і не закінчила. Звісно, представники наукового керівництва Комітету теж не збиралися залишатися осторонь. Вони прибули на захід у повному озброєнні, прихопивши із собою цілий десант зубастих журналістів із підконтрольних їм телеканалів та інформаційних агентств.
​Оскільки народу назбиралося неймовірно багато, традиційні закриті студії відпали самі собою. Місцем проведення грандіозної пресконференції обрали широку центральну алею міського парку під відкритим небом, попередньо узгодивши всі безпекові та юридичні нюанси з владою міста.
​І от, момент істини нарешті настав.
​Сонце м'яко освітлювало зелені крони дерев, а в повітрі висіла густа, майже відчутна на дотик напруга. Репортери та оператори слухняно попрямували до своїх завчасно визначених місць, які розташовувалися у другому, зовнішньому кільці зони конференції. Представникам наукових еліт та урядовим чиновникам виділили локації ближче до епіцентру подій — у першому колі. А в самому центрі цього живого амфітеатру височіло кілька порожніх крісел для наших героїв, а також для загадкових гостей «Х», яких запросила особисто тітка Аля. Вона дотрималася залізної таємниці, подбавши про те, щоб їхні особи залишалися абсолютним секретом для аудиторії до останньої секунди.
​— Медійники дійсно вміють тримати інтригу, — тихо промовив сивий, трохи згорблений, худорлявий чоловік поважного віку, обводячи поглядом натовп.
​— Ви абсолютно праві, Кирило Дем'яновичу, все організовано на найвищому рівні, — відгукнувся його сусід, не менш сивий чолов'яга. Він важко, з задишкою подихував і ліниво погладжував чималеньке пузо правою рукою. — Я думаю, сьогодні нас чекають вельми захопливі відкриття. Як ви вважаєте?
​Ці двоє були ніким іншим, як головою регіонального відділу Комітету та колишнім ректором Емми. Трохи далі за їхніми спинами, зберігаючи крижаний спокій, сидів гендиректор корпорації-конкурента «Космотех» Сергій Сергійович. А безпосередньо за ним, наче кам'яна статуя, височіла масивна постать Марка Столлера. Він був у повній формі спецпризначенця, обвішаний спецзасобами, а на його стегні загрозливо чорніла кобура з важким армійським пістолетом. Його чіпкий погляд сканував периметр.
​Раптом гомін у натовпі почав затихати. З глибини імпровізованих лаштунків, вистелених між парковими деревами, до центру кола впевнено рушила тітка Аля. На ній був бездоганний діловий костюм глибокого синього кольору, що складався зі строгої спідниці та приталеного піджака поверх білої блузки. Однак сміливий, глибокий виріз декольте та елегантна, відточена хода тендітної фігури додавали її образу такої сліпучої екстравагантності, що на обличчях присутніх чоловіків миттєво проступили виразні нотки захвату й легкої ейфорії.
​По праву руку від неї крокував Анатолій Петрович. Старий вок  виглядав приголомшливо: суворий чорний смокінг, вугільно-чорна сорочка, ідеально полаковані чорні туфлі. Його плечі були розправлені, а у впевненому погляді читалися звичне нахабство і ледь помітна насмішка над усіма присутніми.
​— Шоу-тайм, — ледь чутно пробурмотів він собі під ніс, коли вони ступили під приціли сотень об'єктивів.
​Аля чарівно посміхнулася, піднесла мікрофон і торжествено оголосила пресконференцію відкритою, по черзі представляючи впливових гостей, які затамували подих перед початком прямого телеефіру.