Двері ногою. Розділ 27.

— Привіт, тату! Як ти там поживаєш? — з неприхованим азартом у голосі запитав Сашко, щойно в слухавці клацнуло з'єднання.
​— Слухай, юначе... — насторожено пробурмотів зі слухавки втомлений голос Анатолія Петровича. — Ти коли дзвониш мені отак раптово, у мене відразу виникає якесь погане передчуття. Судячи з твоєї інтонації, мені зараз знову доведеться відмовляти тебе від чергової смертельно небезпечної витівки.
​— От завжди ти так! — Сашко мимоволі посміхнувся, провівши рукою по волоссю. — Ніколи з тобою не вдається протримати бодай мінімальну інтригу.
​— Це тому, що актор із тебе фіговий, малий, — у тон сину відповів Анатолій, і на іншому кінці дроту теж почулася широка батьківська посмішка. — Давай швидше, викладай. Мені за кілька хвилин бігти на нараду, часу обмаль.
​— Коротше, бать, збирай-но пресконференцію! — рішуче випалив хлопець. — Досить нам ховатися в цій норі, наче щурі. Пора йти в контрнаступ. Збери всіх журналістів, яких тільки зможеш дістати. І не лише медійників — клич усіх. Чим масштабнішою буде подія, тим краще для нашої спільної безпеки і для майбутнього всієї «Астро». Нам пора виходити з тіні й офіційно показати Хоуп усьому світові.
​У слухавці повисла важка, грозова тиша.
​— Бляха, ти взагалі в своєму розумі, малий?! — нарешті вибухнув батько. — Якщо ми зараз отак просто розкриємо карти перед усім світом, то...
​Слова Анатолія раптово обірвалися. На кілька секунд він замовк, мабуть, гарячково прораховуючи варіанти. Чути було, як він задумливо почухав потилицю, і його тон різко змінився:
​— Хоча... зачекай. Стоп! Якщо ми прямо зараз вийдемо з офіційною заявою, що летимо на Марс із власним повноцінним ШІ, це ж вирішить хренельйон наших проблем! Якщо не виходить акуратно пронести жирну рибку крізь вузьку дверну щілину, то вибити до біса ці двері силою — не така вже й погана ідея! Ахахахаха! Малий, ти просто космос! Ахахаха... Ну, яйцями ти точно в батька вдався! Ой, не можу...
​Гучний, щирий регіт Анатолія розтягнувся більше ніж на хвилину. Сашко терпляче й непохитно чекав, тримаючи слухавку біля вуха, поки батько нарешті вдовольниться і стихне. Відсміявшись, чоловік продовжив уже серйознішим, але піднесеним тоном:
​— От вони всі офігіють! Якщо ти правильно продумаєш стратегію цієї пресконференції і там будуть присутні представники всіх ключових світових ЗМІ, Комітет просто не зможе зробити з тебе цапа відбувайла чи налаштувати суспільство проти нас. Вони будуть зв'язані по руках і ногах публічністю. До того ж твоя тітка Аля їх просто на шмаття порве на своєму телеканалі!
​— Блін, тату... — Сашко миттєво скис, а його обличчя перекосилося від кривої посмішки. — А тітку Алю обов'язково в усе це вплутувати? Вона, мабуть, на мене досі лютує, що я її з Еммою не познайомив. І взагалі, судячи з того, які у вас із нею «теплі» стосунки, домовлятися про все доведеться саме мені... Пощади, тату.
​— Тут ти абсолютно правий! — єхидно підколов Анатолій. — Мамина двоюрідна сестра мене на дух не переносить. А от ти для неї — зовсім інша справа. Тож ділися, синку!
​— Та-а-а-ту-у... Ти мене, звісно, вибач, але я, скажімо так, трішечки очкую, — зітхнув хлопець. — Якщо вона просіче — а вона точно просіче! — що я тепер її боржник, мені настануть повні гайки.
​— Ой, та які там гайки, Саш? Ну, доведеться тобі кілька десятків разів зходити до неї на сімейні обіди перед вильотом на Марс, ну й що з того? Ти ж чудово знаєш, який у неї впливовий медіахолдинг і який шалений рейтинг у каналу. Та й людина вона насправді непогана, хоч і недолюблює мене з цілком зрозумілих причин.
​— Я зрозумів... — покірно прийнявши свою гірку долю, промовив Сашко. — Побачу, що зможу зробити. Решта підготовки на тобі, тату. Скинеш мені всю технічну інформацію на комп'ютер. Па-па.
​Щойно син поклав слухавку, добродушна посмішка миттєво зникла з обличчя Анатолія Петровича. Його погляд став залізним і зосередженим. Він кинув суворий погляд на масивні дубові двері нарадчої кімнати і, сповнений рішучості, впевнено покрокував туди, на ходу вибудовуючи в голові жорстку стратегію майбутнього інформаційного поєдинку.
​У цей же самий час у підземній лабораторії печери відлуння рознесло довгі, гучні гудки виклику — Сашко навіть не став вмикати гучномовець.
​— Алло?! — нарешті пролунав зі слухавки витончений, ефектний і дуже приємний жіночий голос.
​— Добрий день, тьоть Аля! Це я, Саша...
​Хлопець не встиг договорити навіть перше речення, як із динаміка вирвався такий захоплений, ультразвуковий радісний писк, що тривав добрих секунд п'ять. Сашко аж інстинктивно відсторонив слухавку трохи далі від вуха.
​— Ах ти ж засранець малий! — радісно, на весь свій професійно поставлений голос вигукнула тітка Аля. — Нарешті я хоча б чую тебе! Ти куди подівся на стільки часу, га?! Тітонька тут собі місця не знаходила, так переживала! Чому ти жодної вісточки мені не надіслав за ці два роки? Батько твій, звісно, бурчав, що все під контролем і ви в порядку, але ж ти сам знаєш, які у нас із ним відносини... Я трохи недолюблюю цього неотесаного неандертальця! І що в ньому моя бідна Єва тоді знайшла такого?.. Ой, щось я зовсім розбазікалась! Що ти хотів, мій зайчику? Тітонька Аля допоможе тобі абсолютно в усьому, чим тільки зможе! Коли ти вже приїдеш у гості? Я приготую твою улюблену страву, га?! Що скажеш?
​Цей монолог лише на папері здавався довгим. Насправді Аля випалила його з такою космічною швидкістю, що наш герой не мав жодного шансу вставити бодай звук. Вичікуючи крихітну прогалину в цій лавині словесного потоку, Сашко нарешті влучно перервав її:
​— Вибачте, тьотя Аля, але зараз у мене і в моєї дівчини дуже багато серйозних проблем. Проте я обіцяю: щойно ми їх вирішимо, ми обов'язково нагрянемо до вас у гості разом з Еммою.
​Вдаліше сконструйованого речення не придумала б, мабуть, навіть сама Хоуп. Одним коротким маневром Сашко вивалив на тітку таку колосальну гору нової сімейної інформації, що Аля на тому кінці дроту буквально відкрила рота від подиву. У слухавці почулося її збентежене дихання, і вона, трохи заїкаючись, перепитала:
​— Ді... ді-дівчина?! Емма?! Проблеми?! Обіцяєш у гості приїхати?! Так, ну-ка негайно викладай мені все, що там у тебе сталося! Я обіцяю, що підніму на вуха всі свої зв'язки, але допоможу тобі.
​— Ну-у-у... — почав Сашко, підбираючи слова. — Почнемо з того, що в уряду на мене, Емму, тата і всю «Астро», скажімо так, дуже сильно наточений зуб. Усе через нещодавні події та унікальний штучний інтелект, який створила Емма. Ми довго ховалися в підпіллі, паралельно готуючись до масштабного протистояння на Марсі. Але туди спочатку потрібно якось безпечно долетіти. І ми дуже переживаємо, що по дорозі Комітет підлаштує нам якусь тиху «западлянку», щоб раз і назавжди позбутися нас без зайвого галасу. Тому ми вирішили йти ва-банк. Хочемо зібрати всесвітню пресконференцію і просто втоптати їхні амбіції в болото. Розбурхаємо суспільство, змусимо весь світ ретельно стежити за кожним нашим кроком. Тільки так ми зможемо безпечно дістатися Марса, розвантажити техніку і спокійно зайнятися видобутком енерголіту.
​Жінка уважно, не перебиваючи, вислухала розповідь племінника. У слухавці запала тиша на кілька секунд. Нарешті Аля заговорила, і в її голосі чітко відчулася хитра, торжествуюча посмішка справжньої акули телеефіру:
​— Ти звернувся точно за адресою, племінничку. Але ти повинен чітко розуміти: рабства тобі тепер не оминути, щонайменше до самого вильоту на Марс! Твоя улюблена тітонька особисто про все подбає і влаштує шоу віку. Ти ж не проти, га? — двозначно й лукаво запитала вона.
​— Я так татові й казав... — безсило, але з полегшенням зітхнув хлопець. — Причому майже дослівно. Але це зовсім не погано. Ми з вами й справді дуже давно не бачилися, і я щиро сподіваюся, що тепер ми будемо зустрічатися набагато частіше.
​— А-а-а-а... — милуючись, протягнула жінка на іншому кінці дроту. — Ти таки вмієш красиво підлизатися до мене, малий засранцю! Але я приймаю твої умови. Твоя єдина й улюблена тітонька Аля ні за що не залишить тебе в біді. То коли, кажеш, плануєш усе це організувати?
​— Десь приблизно за місяць. Усі технічні деталі та таймінги я скину вам на електронну пошту.
​— Зрозуміло. Можеш повністю на мене покластися, любий. Папулічки, племінничку! Цьооомаююю!