Протезована рука. Розділ 23.

Після виділення ресурсів для Хоуп непомітно пролетіло ще два місяці. Виробництво гуманоїдних роботів поставили на потік, і їхні оболонки були вже майже завершені. Сашків тато якимось дивом зумів зібрати необхідну для них партію енерголіту, і герої чекали на її прибуття з дня на день. Залишалося тільки вставити камені в гуманоїдів, і ті нарешті запрацювали б.

​Тим часом у лабораторії хлопця панувала абсолютна тиша. Емма слухняно сиділа в лабораторному кріслі, а наш молодий геній завершував налаштування її новенького протеза на лівій руці. Пролунало тихе клацання. Протез засвітився м'яким жовтим кольором, енерголітний мінігенератор запрацював на максимум, а Емма з подивом спостерігала, як її нові металеві пальці слухняно заворушилися.

​— Це... це... у мене просто немає слів, Саш! — проговорила дівчина, заворожено розглядаючи руку. — Вона справді працює, ніби своя! Трохи ніяково, звісно, що основою для протеза стала частина металоскелета з іншої планети, але я все одно в повному захваті!

​Вона перевела погляд на напіврозібраний марсіанський скелет, що лежав на сусідньому столі.

— Слухай, киць, а як так вийшло, що для резонансу зазвичай потрібно два однакових камені енерголіту, а цей протез чудово працює лише з одним? Невже цей скелет настільки особливий? — запитала Емма.

​— Так, ти абсолютно права! — палко підхопив Сашко. — Цей скелет має унікальну властивість підлаштовуватися під будь-який енерголіт. Це просто дивовижно, але...

​Хлопець не встиг договорити речення — його без церемоній перебив штучний інтелект.

— Я ж йому казала, що він даремно витрачає такий цінний ресурс на ваші протези! Але він мене не послухав! — роздався звук дверей, що відчинялися, і до лабораторії впевнено зайшло нове роботизоване тіло Хоуп. — На Марсі явно залишилися сліди технологій, які використовувалися в цій істоті. А ви просто розібрали безцінний науковий артефакт на запчастини!

​Ну чого ти знову бурчиш? — почав виправдовуватися парубок. — Ти ж чудово знаєш, що за потреби протези можна легко замінити і зібрати скелет назад. Просто на даний момент це був найшвидший і найефективніший спосіб вирішити проблему.

​Емма тихенько хіхікнула й підбадьорила їхнє спільне творіння:

— Не сердься, Хоуп, ти ж знаєш — у нас тут усе заради науки! Ахаха...

​— Як на мене, це геть не смішно, — відповіла Хоуп, підійшовши ближче. — Проте заперечувати не буду: у вашій нераціональності існує й крихітне зерно раціональності. Оскільки ви вже використовуєте частини скелета, можливо, це дозволить нам виявити якісь інші його приховані властивості в процесі експлуатації.

​— Ну от бачиш! Все буде добре, не переживай, — із посмішкою підсумував Сашко.

​Раптом Хоуп притихла на мить, аналізуючи дані, і за секунду продовжила:

— Олексій приніс партію енерголіту в домовлене місце в західній частині міста. Відправити арахніда за посилкою?

​— Так, і негайно.

​— Слухай, Хоуп, — втрутилася в розмову Емма. — А чи не занадто ти обережна? Ми ж знаходимося на півночі, взагалі за межами міста. А ти щоразу відправляєш арахніда через західну частину, потім на південь, потім через центр... хоча ми взагалі в протилежному боці.

​— Пильність ніколи не буває зайвою! — відрізала Хоуп. — Тим більше, я вважаю, що в історії з вашою співбесідою в «Космотех» і цим Олексієм не все так однозначно. Вас туди рекомендував сам ректор інституту програмування. Але цей Сергій Сергійович чомусь прислухався саме до Олексія, який є правою рукою вашого конкурента...

​На цьому голос ШІ обірвався. Вона не стала розвивати думку далі, проте хід її аналітики був повністю очевидним.

​— Так... — серйозно кивнув Сашко. — Тато теж помітив цей дивний нюанс. Мені він відкрито нічого не казав, щоб не тривожити завчасно, але я помітив, що він останнім часом якось підозріло став дивитися на Льошу. Думаю, Хоуп права, навколо нас крутяться шпигуни. Добре, що ми з татом створили свій прямий, абсолютно зашифрований канал зв'язку. Тепер нам набагато легше тримати всі наші розробки та плани в суворій таємниці від чужих очей і захищати родину.

​Раптом тишу лабораторії розірвав різкий звук мобільного. Сашко витягнув телефон і здивовано підняв брови:

— Тато дзвонить? Чому раптом у такий час?..