Вечеря. Розділ 15.

Протягом дня перед вечерею Емма знатно потрудилася на кухні. Приготувавши кілька смачнючих українських національних страв, вона почала сервірувати стіл просто посеред головного залу корабля. Озирнувшись, оглянула простір перед каютами й, усвідомлюючи, що, скоріш за все, вони з Сашком скоро з’їдуться в спільний житловий простір, сильно зніяковіла і злегка почервоніла, щось ледь чутно пробурмотівши під ніс. Палубою без упину каталися простенькі роботи на колесах із вмонтованими маніпуляторами. Вміло керовані Хоуп, вони виявилися дуже корисними в господарстві. Простір ретельно прибирався, посуд розставлений, їжа готова...
​— Та-ак... голубці, варенички, деруни зі шкварочками, домашня ковбаска, хрін... Ой, ледь не забула про вишневий компот!
​Еммина метушня підходила до логічного завершення, але й вечір настав неймовірно швидко. Двері Сашкової каюти відчинилися, і хлопець неспішно вийшов на запах смаколиків, не приховуючи здивування. Тільки-но хотів щось сказати, як його обірвала Хоуп:
— Анатолій Петрович прибув на космодром.
​Емма з Сашком переглянулись і негайно пришвидшили приготування, під час яких дівчина похвалила коханого за охайний вигляд і відпочиле обличчя. Шлюз корабля розчинився, і Анатолій увійшов усередину.
— Тату! Нарешті ти приїхав! Підходь швидше, негайно тебе познайомлю зі своєю дівчиною.
​Погляд батька з посмішкою зустрівся із синовим, а потім плавно перейшов на дівчину в оцінюючій манері.
— Так, значить, це і є твоя «та сама»?.. — багатозначно запитав Анатолій, не зводячи погляду зі зніяковілої майбутньої невістки.
— Саме так! — гордо відповів хлопчисько, обіймаючи її за плече. — Знайомся, тату, це моя дівчина Емма. А заодно і, без перебільшень, серце нашого проєкту!
— Добрий вечір... — тихенько пролунав сором’язливий дівочий голос.
— Кхм... і довго ти мене ще тут при вході триматимеш? — пробурмотів батько.
​Усі троє зніяковіло розсміялися і попрямували до столу. Зав’язалася мила розмова, і Петрович, сам того не помічаючи, пройнявся до Емми теплими родинними почуттями, обговорюючи всілякі історії з дитинства Сашка. Минуло добрих півтори години, перш ніж Сашків тато з підозрілим поглядом глянув на молодь і, тяжко зітхаючи, заговорив:
— Знаючи свого сина, наша вечеря йде занадто ідеально... Не покидає відчуття, що зараз саме час для якогось «але»...
​Парочка переглянулася, і Сашко нарешті заговорив:
— Ось, візьми. Це портативний захищений Хоуп комп’ютер. Одягни його на руку. Це буде наш закодований спосіб обміну інформацією...
— Не зрозумів?! Ти у шпигунів погратися захотів? Від кого будеш шифруватися? — з подивом запитав гість.
— Тату, це не смішно... Я запідозрив твого підлеглого Олексія в темних справах. Ось, поглянь.
​Кілька разів торкнувшись браслета на руці, Сашко вивів кілька папок із файлами на голографічний екран. Відкрилося досьє, яке так ретельно збирала Хоуп.
— З чого така недовіра до нього? Має ж бути якась причина? Чому ти вирішив під нього копати? І де ти взяв на нього стільки інформації? Тільки не кажи, що вона добута незаконно.
— Незаконно?! Твій Олексій встановив на кораблі найновітніші жучки-стелс і слідкував за кожним нашим кроком! Він знає абсолютно про все: про ШІ, про енерголітний генератор і арахнідів. Але найцікавіше — це те, що він підсовував тобі липові кошториси на витрати нашого проєкту, які завищені в кілька разів. Він розбудував дві підпільні бази й там будує ще два космічні човни. Тату... він надумав тебе кинути! І вже коли ми будемо на космобазі, він захопить контроль наді мною та Еммою, щоб монополізувати наші з тобою ресурси! Йому не можна вірити!
​— А-ха-ха-ха... Ясно... Ось як ти бачиш результати свого розслідування! Ну ти й Шерлок малий... А-ха-ха, чесне слово...
— Тату! Що тут смішного?! Хоча стоп... Ти що, в курсі всього цього?!
— Звичайно, в курсі! Зараз я наберу Олексія, він якраз недалеко від нас. Обговоримо все разом, щоб більше не було непорозумінь.