Запрошення. Розділ 13.

Сашко кілька хвилин тримав смартфон у руці, дивлячись на контакт «Батько». Він знав, що цей дзвінок пройде через цифрові фільтри Олексія, перш ніж досягне адресата, або ж буде записаний у найвищій якості. Потрібно було зіграти ідеально: суміш синівської поваги, легкої збентеженості та того самого «зарозумілого хлопчиська», якого звикли бачити в корпорації.
​— Хоуп, прямий зв’язок. Без шифрування, — вголос наказав Сашко.
​Гудки тяглися довго. Нарешті в трубці пролунав глибокий, дещо втомлений голос Анатолія Петровича. На фоні чутно було гул турбін — батько знову був на випробувальному полігоні.
​— Так, Сашку. Сподіваюся, ти дзвониш з хорошими новинами про «Арахнідів»? Олексій казав, що ви отримали нову партію комплектуючих.
​Сашко дозволив собі легку, ледь чутну усмішку.
— Тату, робота йде за графіком. Павуки вже «вчаться» ходити на нових приводах. Але я дзвоню не через залізо.
​В трубці запала пауза. Анатолій, очевидно, відійшов від галасу двигунів.
— Ось як? І що ж змусило мого сина відірватися від креслень посеред робочого тижня?
​— Знаєш... — Сашко навмисно зробив паузу, проявляючи легке хвилювання, — за ці місяці в лабораторії я зрозумів, що деякі механізми працюють краще, коли мають підтримку. Я б хотів запросити тебе в гості наступної неділі. На вечерю. На корабель.
​— Вечеря? На кораблі? — батько засміявся, і в цьому сміху почулися щирі нотки зацікавленості. — Ти задумав знову щось бешкетнику?
​— Ні, все серйозніше. Я хочу познайомити тебе з Еммою. Офіційно. Як зі своєю дівчиною.
​Цього разу пауза була довшою. Сашко майже чув, як шестерні в голові батька почали обертатися. Анатолій знав Емму як неперевершеного програміста, як «мозок» проєкту, але зміна її статусу на «дівчину сина» змінювала все. Це означало, що проєкт ставав сімейною справою.
​— Емма, значить... — голос батька став теплішим. — Що ж, Сашку, ти вмієш дивувати. Олексій натякав мені, що ви проводите багато часу разом, але я не думав, що ти наважишся на такий крок.
​— Олексій багато про що натякає, — відрізав Сашко, намагаючись не видати своєї зневаги. — Але я хочу, щоб ми просто посиділи втрьох. Без звітів, без корпоративних планів. Тільки сім’я.
​— Добре, сину. Я буду. Наступна неділя, о сьомій вечора. Я призупиню тестування нового двигуна заради такого приводу. Тільки попередь свою «хитру лисичку», що я буду прискіпливим гостем.
​— Вона до цього готова, тату. До зустрічі.
​Сашко відклав телефон. Його серце калатало. Перша частина плану була виконана: батько прийде. Тепер залишалося сподіватися, що Олексій сприйме це лише як «сімейну ідилію» і на мить послабить хватку на горлі їхньої таємниці.
​— Хоуп, — тихо покликав він.
— Так, Олександре.
— Починай готувати сценарій для «сліпої зони» на вечір неділі. Нам знадобиться кожна секунда без його вух.