Закрутилося! Розділ 12.

На кілька секунд затрималася пауза, а потім, переглянувшись між собою, Емма збентежено вийняла свою руку з Сашкової і трохи стривожено заговорила:
— Саш... Мені потрібно взяти відпустку десь на тиждень... Я поживу трохи в готелі і повирішую деякі питання...
​В її очах читалася зніяковілість. Хлопець відразу зрозумів, що щось не так, і моментально розвинув діалог в іншому напрямку.
— Це пов'язано з тою двометровою чорною горилою? — заявив Сашко з ноткою ревнощів у голосі.
​В Емми аж дух забило від такого провокаційного запитання, вона ледь не захлинулася водою, яку саме відпивала зі склянки.
— Сашо, ти що таке говориш? Хіба так можна про людину? І взагалі, звідки ти його знаєш? Я тобі нічого конкретного про нього не розповідала!
​— Не переживай, я нічого поганого з ним робити не збираюсь. Ти знаєш мене вже багато років, і я не думаю, що зміг би нашкодити близькій тобі людині. Але все ж таки не можу не зауважити, що він — мій конкурент... Еммо, перед твоїм від'їздом я хотів би тобі запропонувати... зі мною зустрічатися.
​Хлопець опустив очі в підлогу. Було достеменно зрозуміло, що зараз він абсолютно серйозний. Ніяких підколів, ніяких жартів типу «моя богине». Його було зовсім не впізнати. Від зарозумілого і самовпевненого хлопчиська не лишилося ані сліду.
— Можеш не відповідати відразу, а коли гарно обдумаєш мою...
​— Я згодна! — випалила дівчина, не дочекавшись кінця фрази.
​Руки хлопця затряслися від почутого ще дужче, в горлі пересохло, а на обличчі з’явився вираз повної недовіри.
— Я... Я...
​Не змігши нічого сказати, хлопець щодуху стиснув кулаки і, набравши повні груди повітря, зробив незграбний крок протезом. Він міцно обійняв Емму обома руками, не даючи їй жодного шансу на втечу з цих обіймів. Вона мило усміхнулася про себе, погладила його єдиною рукою по волоссю і тихо заговорила:
— Нарешті я знову побачила того Сашка, якого полюбила ще тоді... в хірургічному відділенні лікарні.
​Її слова були настільки добрими та щирими, що Сашко нарешті заспокоївся. Він послабив свою хватку, схожу на капкан, і нарешті відважився на поцілунок. Не зустрівши жодного опору, він зрозумів: це не жарт і не сон. Усе це відбувається наяву.
​Після лагідного поцілунку Емма продовжила:
— Я на тиждень поїду в місто, а ти запроси тата на наступну неділю. Я думаю, він точно клюне на запрошення познайомитися з твоєю дівчиною.
​Сашко відразу збагнув план Емми, лише підмітивши, що вона — хитра лисичка. Він ствердно кивнув, продовжуючи насолоджуватися обіймами коханої людини.
— Кохаю...
— І я тебе...
Як тільки Емма в піднесеному настрої покинула космодром, Сашко занурився в глибокі роздуми. Він гарячково обмірковував, як йому протистояти Олексію. Поруч із батьком той здавався зовсім іншою людиною, і лише зараз Сашко усвідомив, наскільки складно буде мати з ним справу. Судячи з поведінки Олексія, його амбіції не мали меж, а батько та вся корпорація, імовірно, вже опинилися на межі прірви.
​— І так, Хоуп!
— Слухаю, Олександре.
— Насамперед мені потрібно, щоб ти створила безпечні канали зв’язку між моїм портативним комп’ютером та гаджетами тата й Емми. Хоча ні... поки тільки з Еммою. Зв’язок із батьком налагодимо під час зустрічі.
​— Зрозуміла, Олександре. Наполегливо рекомендую створити нові пристрої для зв’язку. Потужностей нашої лабораторії цілком вистачить для їх виготовлення. Олексій не зможе їх виявити. Прилади стеження, хоч і дуже непомітні, через свою мініатюрність мають низьку ефективність. Власне зашифроване «залізо» суттєво збільшить шанси на конфіденційність вашого листування.
​— Шикарно! Хоуп, ти просто диво. Вирішення однієї проблеми вже маємо. Тепер інше питання: як ізолювати металоскелет від Олексія? Він надзвичайно важливий для моїх досліджень. Можливо, я вже на пів дорозі до створення високотехнологічних протезів для нас із Еммою... А те чудовисько явно задумало перетворити знахідку на якогось монстра для вбивств або використати як батарейку для власного проєкту. Це зовсім не входить у мої плани. Хоуп, ти мене чуєш?
​— Я завжди вас слухаю, Олександре. Це моя робота, — від почутого в Сашка аж мурахи пробігли по спині. Фраза прозвучала занадто двозначно в порожній лабораторії.
— Моя ти жартівниця... — з кривою посмішкою зауважив він.
— Мої слова можуть бути інтерпретовані як жарт? Дуже цікаво. Потрібно буде розібратися в цих емоційно-психічних станах.
​Сашко опанував себе і продовжив віддавати команди:
— Хоуп, я хочу, щоб ти перевернула всю всесвітню мережу догори дриґом, але знайшла мені все, що зможеш, на нашого «сірого кардинала». Навіть якщо доведеться дістати інформацію незаконно — просто зроби це. Але постарайся так, щоб нас не помітили.
​— Слухаюсь, Олександре. Ви підтверджуєте, що надаєте мені повну свободу на вивчення та обробку всієї доступної інформації у глобальній мережі? — запитала Хоуп. У її голосі вловилися нотки, які змусили Сашка на мить завагатися.
​Він відчув легкий напад паніки, але взяв себе в руки.
— Дозволяю. Навіть якщо доведеться зламати сервери спецслужб. Доки ти робиш це непомітно — я не бачу проблем.
​— Запит прийнято. Починаю пошук. Дані про Олексія глибоко засекречені, це може зайняти певний час.
— Зрозуміло. Паралельно готуватимемо лабораторію до обстеження металоскелета. Відключи режим маскування, Хоуп. Попрацюємо відкрито.