Бандеролька прибула. Розділ 10

Лабораторія на борту корабля нагадувала живий організм. Синє пульсуюче світло від генератора відбивалося від сталевих панцирів павуків. Сашко стояв біля головного термінала — Емми не було, вона поїхала на зустріч зі своїм темношкірим однокласником, і тиша лабораторії тиснула на вуха.
​Шлюз розійшовся. У супроводі двох мовчазних тіней у приміщення зайшов Олексій. Вантажники мовчки опустили на підлогу масивний свинцевий контейнер.
​— «Бандерольку» доставлено, — коротко кинув Олексій, жестом відпускаючи людей. Потім він підійшов до Сашка і поклав на пульт невеликий металевий кейс. — А тут те, про що ми домовлялися. 80 одиниць сервоприводів. Ті самі, що Комітет вніс до списку заборонених для приватного експорту.
​Сашко відкрив кейс. Усередині в м’якому ложементі лежали деталі, що виблискували в світлі діодів.
​— Ти їх дістав... — тихо промовив Сашко. — Як? Заводи під цілодобовим наглядом.
​— Коли в тебе є ключі від усіх дверей, камери іноді «засинають», — Олексій примружився. — Офіційно ці приводи було списано як браковані та утилізовано на папері. Насправді вони тут. Але запам’ятай: тепер цей корабель — це доказ міжнародного злочину. Якщо нас притиснуть, я скажу, що ти сам це замовив.
​Сашко відчув, як по спині пробіг холодок. Він став частиною схеми, яку не міг контролювати.
​— Бажаєте, щоб я провела повне біометричне та психоемоційне сканування об'єкта Олексія для визначення рівня його прихованої агресії? — раптом матеріалізувався голос Хоуп.
​Олексій завмер. Його очі звузилися. Він дивився прямо в об'єктив камери під стелею, наче бачив там живого ворога.
​— Вона... вона розмовляє? — Олексій повільно підійшов до термінала. — Ти створив не просто систему, Сашку. Ти вивів у світ те, що неможливо тримати на повідку.
​Сашко подивився на миготливий індикатор.
​— Ні, Хоуп. Сканування відхилено. Без дозволу ми не порушуємо приватний простір гостей.
​— Зрозуміла, Олександре, — безпристрасно відповіла Хоуп.
​Олексій хмикнув, повертаючись до кейса з контрабандою.
​— Ти занадто благородний, Сашку. Це тебе загубить. Ти купуєш залізо на чорному ринку, але боїшся просканувати мене? Це смішно. Поки ти граєш у джентльмена, твоя Емма зараз може розповідати деталі про цей генератор своєму другу. Ти впевнений, що він не записує кожне її слово?
​— Тоді чому б тобі не подбати про цього хлопця? — парирував Сашко. — З твоїми зв’язками було б легкою справою його завербувати. Звичайно, я не хотів би бачити його в татовій компанії, але думаю, він був би тобі корисним. Я якось стикався з ним приблизно пів року тому. Він не справляє враження інтелектуально розвиненого спецагента. Ти міг би ним легко маніпулювати у своїх цілях.
​Олексій різко нахмурився, оцінив Сашка з відтінком подиву у погляді і невдоволено запитав:
​— Ти хочеш мене використати у своїх цілях? Ти себе явно переоцінюєш, хлопче. Я хоч і в дружніх стосунках з твоїм батьком, але неповаги не потерплю...
​Олексій підійшов до контейнера, який стояв поряд із ємністю зі скелетом, і різко крутнув замок. Кришка здригнулася.
​— Тоді працюй. Ось твоя інопланетна «бандеролька». А ось — запчастини, за які я підкупив трьох митників. Тут енергії на десять таких кораблів, але пам'ятай: це каміння енерголіту і Бандеролька фонять не лише радіацією, а й небезпечними неприємностями.
​Коли за Олексієм зачинилися двері, Сашко залишився один на один зі своїми сумнівами.
​— Хоуп, — тихо покликав він.
​— Слухаю, Олександре.
​— Ти можеш зібрати повне досьє на Олексія? Його рахунки, приховані операції...
​Запала пауза.
​— Це суперечить вашому попередньому висловлюванню про приватність, Олександре. Проте, з огляду на рівень загрози...
​Сашко перебив її:
​— Ні. Скасуй запит. Краще зосередься на підготовці до інтеграції приводів в систему павуків.
​— Прийнято, — голос Хоуп знову став м’яким. — До речі, Олександре... Емма щойно надіслала повідомлення. Вона повернеться через годину і просить замовити її улюблену піцу.
​Сашко всміхнувся, хоча погляд на контрабандні деталі все ще залишав гіркий присмак.
​— Замовляй, Хоуп. Подвійну порцію сиру.
Тільки-но Олексій покинув територію корабельної лабораторії, як Сашко почав слідкувати за процесом інтеграції приводу в павука. В нього загорілися очі, і він мимоволі почав проводити поглядом по своїй лабораторії.
​— Стоп! Я не зрозумів... — Сашко завмер, тримаючи в руці діагностичний сканер. — Посеред лабораторії стоїть перший прототип енерголітного генератора, і Олексій не звернув на нього жодної уваги?
​Він повільно обернувся до масивної установки, що тихо гула в кутку. Генератор був унікальним. Його архітектура ламала всі закони сучасної енергетики, а випромінювання, яке він генерував, було неможливо не помітити.
​— Я знаю його з самого дитинства, — прошепотів Сашко, звертаючись більше до себе, ніж до порожнечі. — Те, що він не проявив жодного інтересу до такого рівня винаходу, є досить дивним фактом... Та й якщо подумати, то він і від Хоуп не був так сильно здивований. Тим більше говорив він так, ніби вже знав, на що Хоуп здатна... Та ну ні-і-і... невже батько шпигує за мною?
​В голові хлопця зненацька почався інтелектуальний хаос. Він без перестанку перебирав у пам'яті кожен жест Олексія, кожне його слово, кожен холодний погляд. Олексій поводився не як гість, який вперше бачить диво, а як аудитор, що перевіряє готовність об’єкта. Він знав про Хоуп. Знав про її можливості. А отже...