Металоскелет. Розділ 7.

Вечірнє місто розливалося вогнями за панорамним вікном. Анатолій, чоловік із сивиною у скронях та гострим, проникливим поглядом, сидів за масивним дубовим столом, розбираючи стос документів, що вимагали узгодження для синового проєкту. Стук у двері порушив тишу, за яким послідувала коротка пауза. До кабінету увійшов Олексій, його обличчя зберігало професійну незворушність, але в очах затаїлася напруга.
– Анатолію Петровичу, терміновий звіт з Марсу.
Керівник відірвав погляд від хаотично розкиданих на столі паперів і кивком запросив Олексія до столу.
– Слухаю, Олексію. Що там цього разу? Знову проблеми з логістикою доставки руди?
– Ні. Цього разу знахідка. Наші розкопки в районі кратера Гейла наткнулися на дивну формацію під шаром піску.
Анатолій нахмурився.
– Формацію? Опишіть.
– Це коло. Діаметром близько пів кілометра. Його приховував метровий шар піску на поверхні кратера. По колу розташовані дивні чаші, виготовлені з невідомого матеріалу. Їхнє призначення незрозуміле.
Анатолій задумливо потер підборіддя.
– Обрядове коло? Якісь артефакти поруч?
– Так, сер. Під час розкопок біля однієї з чаш було знайдено скелет. Невеликий, приблизно два метри завдовжки. Його структура абсолютно невідома.
Анатолій напружився.
– Скелет? Людський?
– Ні, Анатолію Петровичу. Не людський. І, що найдивніше, аналіз показав незвичайний електромагнітний фон від цих… утворень. Кістками це можна назвати лише візуально за формою, а за кольором і міцністю вони більше нагадують невідомий нам метал. Його електромагнітний спектр надзвичайно схожий на випромінювання енерголіту.
Анатолій застиг. Його погляд став крижаним.
– Енерголіту? Це… неймовірно.
– Проте аналізи підтверджують. Наші експерти перевіряли дані кілька разів. Матеріал чаш також не піддається ідентифікації.
У кабінеті запанувала тиша. Анатолій обмірковував почуте, намагаючись збагнути потенційне значення цих знахідок.
– Протоколи безпеки активовані?
– Так, сер. Об’єкт оточено, доступ обмежено. Інформацію про коло передано уряду, як ви й наказували раніше щодо подібних знахідок.
– Добре. А скелет? Що з ним?
– Скелет запаковано та підготовлено до транспортування на Землю. Згідно з вашими попередніми інструкціями щодо невідомих зразків, його буде передано вашому синові для дослідження.
Анатолій кивнув, його обличчя залишалося непроникним.
– Правильно. Мій Сашко має талант до таких речей. Але… Олексію, наголошую. Інформація про цього металевого скелета не повинна покинути межі нашої корпорації. Це… надзвичайно делікатна інформація. Уряд знає про коло, але не про цю знахідку. Зрозуміло?
– Абсолютно, Анатолію Петровичу. Це наша внутрішня справа.
– Чудово. Тримайте мене в курсі будь-яких нових даних щодо кола. Його призначення може бути ключем до розуміння багато чого. А щодо скелета… сподіваюся, Олександр зможе пролити світло на його природу. Це може бути важливішим, ніж ми можемо собі уявити. Можете бути вільні.
Чоловік поспіхом витягнув телефон з кишені й квапливо набрав номер сина.
– Алло, Сашко. Привіт! Ти там ще свій корабель повністю не облаштував?
– Тату? Ти так рідко сам телефонуєш, що мені часом навіть лячно брати слухавку… Ні, ще не облаштував. А що таке?
– Ніколи б не подумав, що це скажу, але залиш, будь ласка, трохи вільного місця в комірці з грифом «цілком таємно»…
– Татуууу… ти там що, перегрівся і в спецагента граєшся?
– Не смішно, малий! Секунду, перемкнуся на захищену лінію… Отже, слухай сюди! Мені щойно доповіли, що на Марсі виявили скелет інопланетянина!
– Еммм… ну, в принципі, це сенсація, але я трупами не займаюся, тату…
– Ага, а тепер присядь.
– Навіщо?
– Присядь, кажу!
– Та що таке? Я не маю часу, тату, швидше, будь ласка!
– А що це вона з тобою, га? Ах ти ж мій малолітній ловелас!
– Тааатууууу… мені вже місяць як вісімнадцять стукнуло! Давай швидше!
– Ну, коротше. Кістки того інопланетянина зовсім не кістки! А якийсь невідомий нам метал!
– Вааааууууу… просто інопланетянин зробив свою металеву копію… і де тут те, чому я мав присісти?
– А якщо цей метал такий же міцний, як камені енерголіту, і випромінює таку ж електромагнітну активність?
– Стоп… ти зараз жартуєш? Якщо це правда, то мої дослідження зроблять гігантський стрибок уперед. Де він? Коли він буде в мене?
– Ага-а-а… засранцю… я таки тебе підловив! Його вже запакували в герметичний контейнер, і посилка прямує на Землю. У тебе пів року на підготовку. Так що поквапся. І запам’ятай! Нікому ні слова! Інакше проблем зі спецслужбами не обминути! І ще… коли ти мене познайомиш зі своєю обраницею?
– Дякую, таткуууу… ту-ту-ту-туууууу…
– Як завжди… знову кинув слухавку, бо не хоче продовжувати розмову… Та й чорт з тобою…