Халепнулась мала. Розділ 6.

Легкий стукіт у двері Сашкової каюти порушив тишу раннього ранку на кораблі. Ема, ледь помітно вагаючись, штовхнула незачинені двері й зазирнула всередину. Те, що вона побачила, змусило її на мить застигнути на порозі.
Сашко, з голим, рельєфним від напруги торсом, стояв, спираючись лише на одну руку, абсолютно не торкаючись підлоги іншими частинами тіла. Його тіло утримувало ідеально вертикальне положення від кінчиків пальців витягнутої руки до п’ятки єдиної ноги, а обріз шортів підкреслював відсутність іншої. Він виконував повільні, плавні рухи, що поєднували елементи силової гімнастики та його ексцентричної йоги. Кожен м’яз на його спині та плечах напружувався та розслаблявся в ритмі дивного, але водночас граційного танцю сили, відблискуючи краплями поту у променях ранкового сонця, що пробивалися крізь невеликий ілюмінатор.
Ема мимоволі відзначила його атлетичну статуру. Широкі плечі, окреслені біцепси, міцний прес – усе це виглядало напрочуд… збудливо. Вона на мить забула про мету свого візиту, заворожено спостерігаючи за його неймовірною вправою.
Зробивши ще одне повільне обертання корпусом, Сашко нарешті помітив її. Його рух завмер, а на обличчі розцвіла знайома самовдоволена усмішка.
– О, Емо! Рання пташка, як я бачу? Не знав, що ти теж цінуєш мої ранкові медитації, – хмикнув він, з легкістю випрямляючись на своїй єдиній нозі.
Ема відчула, як її обличчя ледь помітно палає, але вона швидко взяла себе в руки, не збираючись давати цьому самозакоханому одноногому жодної переваги.
– Просто зайшла обговорити один важливий момент щодо нашого проєкту, – недбало кинула Ема, роблячи кілька кроків усередину каюти. – Сподівалася, я не завадила твоїм… кхм… ранковим ритуалам.
– Та що ти! Мої ранкові ритуали стають значно цікавішими в такій… натхненній компанії, – підморгнув Сашко, хапаючи рушник і витираючи спітнілу шию. Його погляд недвозначно ковзнув по її фігурі.
Ема демонстративно відвернулася до свого квантоноута.
– Так отже, щодо проєкту… я пропоную його значно розширити. Обчислювальних потужностей у нас більш ніж достатньо. А нам потрібен ШІ, здатний керувати не лише гірничодобувними процесами, а й логістикою транспортування видобутих матеріалів. Твої роботи зможуть продовжувати роботу навіть у разі втрати зв’язку з основним сервером! Це дозволить нам, наприклад, не втрачати цінні зразки мінералів.
– Розширити, кажеш? Цікава думка, – протягнув Сашко, наближаючись ще на крок. Вона знову відчула ледь вловимий запах його розігрітого тіла, змішаний з ароматом його гелю для душу.
Ема підняла на нього очі, намагаючись зберегти серйозний вираз обличчя.
– Так. Я вже підготувала попередні розрахунки витрат на додаткове обладнання. Можеш глянути?
Сашко перевів погляд на екран її квантоноута, але Ема відчувала, що його увага знову розсіюється.
– Звісно, звісно… проєкт – це святе. Але, знаєш, Емо… іноді найкращі ідеї приходять у більш… неформальній обстановці. Може, ти залишишся на… більш детальне обговорення? – Його голос знову став тихішим, а в очах з’явилися чортенята.
Ема глибоко вдихнула, намагаючись придушити несподівану спокусу…
– Тааааак… стояти! Ти що собі нафантазував, а? День тільки почався, а ти вже намагаєшся мене вивести з себе! Зараз як вріжу по твоїй безтолковій голові, миттєво прийдеш до тями!
– Тц-ц-ц… а як гарно все починалося… а я вже уявляв собі найкращі моменти цього ранку… обломщиця!
– Я до тебе по роботі прийшла! По РОБОТІ! Ти бачиш, скільки у нас незавершених справ?! Ти взагалі мене слухаєш?
– Так-так-так… о моя повелителько… ми лише тиждень живемо разом на цьому чудовому кораблі, а ти вже мене, його законного власника, строїти починаєш.
– Сашко! Почуй мене! Це справді важливо! В твоїх роботів потрібно встановити купу дорогого обладнання! Я хотіла вживити їм чіпи GPS-навігації, щоб вони самостійно поверталися на базу! Але ж ти сам описував ті електромагнітні аномалії на Марсі, які заважають роботі навігаторів! Ми так усіх роботів конкурентам подаруємо, навіть не знаючи, хто їх краде! Саме тому я наполягаю на мікрочіпах з процесорами та сенсорами! Щоб вони запам’ятовували дорогу до бази за рельєфом місцевості!
– Добре, дооообре… залиш розрахунки тут. Я закінчу тренування і одразу візьмуся за роботу. Ой… не зрозумів… татко телефонує… дивно, він дуже рідко дзвонить першим…
– Ой, ну то не буду вам заважати… гм…
Вийшовши за двері, дівчина аж трохи зіщулилася, притискаючи квантоноут до грудей, і тихо пробурмотіла собі під ніс:
– Блін… блін… ледь не попалася на цього… спокусника одноногого! Таааак, Еммочко… до роботи… до роботи… а то ще сама на нього накинуся… ох і паразит!