Частина 19

Рарк ішов поруч із Вілом і ловив себе на думці, що іноді найважче не перемагати, а відповідати за когось. Коли очі слідкують ширше, а плече мусить бути чужим, не своїм.

В дитинстві йому вже доводилось ось так йти пліч-о-пліч, але тоді прикривали його помилки. Старший брат Кірк придивлявся за ним на першому полюванні. Тоді молодий варк ще не розумів, що таке відповідальність за інших і як братові було важко.

Він тихцем глянув на молодого аристократа: той тримався рівно, хоч рука ще подекуди відгукувалась судомою. «Герой без правої, вже майже здобич». А мені визначили роль няньки. Він розумів, що Дан не хотів задіти почуття шляхетного. Тому попросив мовчки. Хоч в цих землях всі рівні і не до шляхетного панства.

Рарк думав повільно й упевнено, як варки вчаться ще з дитинства, коли старший кладе руку на плече й каже: не плутай силу з поспіхом. Серйозні думки підповзали самі, але й від жарту не тікав, уявляв, як комарі пролітають поруч і кланяються, а потім блимав на Віла з підв’язаною правою й стишувався. Треба вгледіти, не дати впасти. Вберегти від геройства, і ще не облажатись самому. Цей похід легко звертає туди, де вже не буде ні слави, ні поваги, а твої цілі з’їсть місце.

Старе життя згадувалося димом і ревом коронників та тарханів. Батьків кулак показував напрямок уперед мовчки. Старший у племені колись сказав: справжня честь не в тому, щоб гупати щитом, а в тому, щоб у потрібний момент стати комусь спинкою й промовчати. Мовчати було завжди важко для Рарка. Він перевірив поглядом Віла, той наче йшов, тримався, не затримував. Коли ловив на собі варків погляд, відповідав короткою усмішкою. Мовляв, все добре.

Ліс навколо теж робив вигляд, що «все добре». Гілля над головою стискалося в темний коридор, де небо проглядало вузькими смугами, наче хтось порізав його ножем і не до кінця залікував розрізи. Вітер час від часу приносив запахи моху та різних трав, а коріння лізло під ноги, і доводилось старатись, щоб не почати йому кланятись.

Струмок знайшовся раніше, ніж прийшла ніч. Сутінь уже зводила крила, не чорна ще, але й не денна, той час, коли звуку простіше сховатися, ніж показатися. Дан пригальмував рух, обвів поглядом низинку, пагорб із корінням, що тримало схил, і коротко сказав:

– Форт шукаємо зранку. Зараз робимо стоянку і захист. Вони не залишать нас в спокої.

І всі без питань зрозуміли, хто.

Старший рубіжник ніби вже бачив кілька варіантів ночі наперед. У нього було це дивне поєднання: спокій людини, яка розуміє, що все може піти шкереберть, і впертість того, хто все одно розставляє фігури на дошці, навіть коли хтось невидимий щоразу штовхає стіл. Рарк ловив себе на тому, що трохи заспокоюється від впевненості командира.

Дан коротко віддав розпорядження, не підвищуючи голосу:

– Працюємо щільно, ніхто не відходить далі, ніж на 15 кроків від інших. Потрібно три-чотири вогнища, коло, півколо, як дозволить вітер. Дрова разом, з руками на зброї. Март, ведеш очима все, що рухається, ставиш «дзвіночки». Яр, як назбираємо на перше багаття, розпалюєш. Рарк, підрубиш сухостій і гілля для частоколу. Віл, теж збираєш дрова.

Він торкнувся порожнім пальцем місця, де щойно висів амулет:

– Повітряні леза розрядилися. Амулет «зтишення» надовго не стане, та й зараз не допоможе. Ділимося тим, що лишилось. Знаю, дорого, але не час економити. Що в кого, плюс можливості?

Кивок за кивком пішли відповіді.

Март:

– Ви ж знаєте, здібностей нема. З амулетів лише «тиша кроку», але він мертвий після останнього полювання. Працюю пастками.

Яр покрутив зап’ястям:

– Захисних нема. Є один болт із магічним зарядом «іскра». Навіть як зачепить, то мало не здасться. Решта звичайні дев’ять. Здібності лікувальні, хіба що є підсилення власної шкіри, що зменшить подряпини. Ну ще мішечок з перцем, не здібність, проте може знадобитись.

Рарк криво всміхнувся, перцевий мішечок мав у собі більше користі, ніж дехто з офіційних бойових артефактів. Очі, та сама плоть, тільки голіша за шкіру, і біль там працював надійніше за будь-які закляття. Він бачив, як Яр одного разу кинув подібний мішечок у морду розлютованому ямникові, той ревів так, що мертві в лісі ворушилися, але все одно мусив зупинитись. «Лікувальні здібності», як любив жартувати тоді Яр, «іноді починаються з того, щоб не дати комусь відкусити тобі голову».

– З навиків «Бурий гнів», підсилює м’яз і сухожилля на 30 ударів серця, але звужує поле зору. Триматиму для прориву або коли будуть брати масою. З амулетів захисний, «відвід». Вистачить на один удар, але як з укусом, не знаю, може полегшить.

Віл трішки винувато:

– Захисту нема, мій перстень відводу розряджений. Із властивостей іскра слабка на 3 кроки і світляк.

Дан невдоволено:

– Слабко, надіявся, хтось щось приберіг.

– У мене чуття простору тримаю, пасив, але енергії на одне сканування і захисний амулет, непоганий. Гаразд, всі до справ, часу мало.

І простір заповнився діяльністю, видно було, що кожен викладається, всі відчували щось недобре. Март не міг собі навіть дозволити одразу пастками зайнятись, лише сигнальні пристрої, і то недалеко. В повітрі відчувалась напруга.

Як тільки зібрали на перше багаття і Яр розпалив вогнище, усі наче здули трохи кульку у грудях.

Вони ледь встигли відчути, як тепло від багаття розтирає дим по їхніх обличчях, ледь у грудях розтиснулася стягнута, мов вузол, тривога, коли з темряви дзенькнуло тонко й високо, якби Март мав голос, він звучав би саме так, коли нервує. Це був його «дзвіночок». Він стояв до нього найближче. Наступної ж миті звук перебило важке «хрр», і йому в груди врізалось щось, наче таран, моментально збиваючи дихання, а друга тінь смикнула за ноги, тягнучи у траву.

Лісовики не гралися. Один гриз ноги, зриваючи опору, другий шукав горло. Март устиг хіба що зло вилаяти себе за те, що не переставив сигналку далі, рука сама знайшла руків’я ножа, ривок убік, відчайдушний удар під ребра першому, і щось хруснуло, гаряче ляснуло по щоці, а тоді зуби другого зайшли кудись під ключицю, надто глибоко, надто впевнено. Світ на мить стиснувся до чорної плями з червоними іскрами по краях.