Частина 22

Рарк

Ранок видався чудовим.

Над Бистриною ще тримався туман, річка шуміла об старі палі, а на березі вже грюкали вози, ревли карги й десятки чоловіків одночасно щось питали, де взяти сокиру, за яку роботу братись і чому сусідові дісталася краща пилка.

Лекс вирішив скористатися тим, що до нього прийшло стільки робочих рук. Найближчі два дні мали заготовляти деревину. Усе, до чого могли дотягнутися сокирами, не заходячи до чужих володінь.

Товсті високі дерева валили гуртами. Двоє працювали довгою пилкою міняючись з іншими, ще один забивав клини, решта чекала з канатами, щоб стовбур упав куди треба, а не туди, де стоять найдопитливіші.

З тростодревом справа йшла веселіше. Він ріс ближче до води, тягнувся вгору рівними стовбурами й рубався значно легше. Усередині дерево було порожнисте, тому колоди виходили легкими. Гейл уже приглядався до них як до настилу для причалу й порома, а Дерен наказував складати найрівніші окремо: з таких мали вийти поручні.

На мені була вся організація охорони.

Тобто всі могли займатися корисною справою, а я мав простежити, щоб за цей час нікого не з’їли, не зарізали, не затягли в ліс і щоб робітники не повбивали один одного через зручне місце для рубки.

Четверо найманців від сьогодні перейшли під моє командування. Маркел і Торен прийшли зі списами та щитами. Двоє лучників стояли трохи позаду й мали вигляд людей, які ще сподівалися, що я довго говоритиму.

Я розчарував їх одразу.

– Дурні питання вирішуєте самі. Про все дивне доповідаєте мені. Важливі справи йдуть через мене або Бурхана.

Один із лучників усе ж не втримався:

– А як зрозуміти, справа дурна чи важлива?

– Якщо ти ще маєш час про це думати, то дурна.

Бурхан Тихий поруч ледь помітно скривив рота.

– Не плутай людей.

– Я їх навчаю самостійності. Лекс таке любить.

Я показав лучникам на ліс.

– Беріть луки, по кошику й сходіть по птицю. Далеко не лізьте. Великої дичини там сьогодні не знайдете: з таким гуркотом вона вже десь у сусідньому баронстві. А от дурну птицю ще можна підстрелити.

– У кошики складати? – перепитав той самий.

– Ні, можете в руках все носити. Звісно, складати. М’яса до каші багато не буває.

Лучник розважливо кивнув, наче саме це й хотів уточнити.

– І дивіться, не забредіть до лісів де Лафоса, – додав я. – Барон може образитися, якщо його фазани самі прийдуть до нашого казана. А ще швидше знайдеться добра людина, яка йому про це розповість.

– Де закінчується наш ліс?

Я мовчки показав на Бурхана.

– З важливими питаннями до нього.

Бурхан перевів на мене важкий погляд, але межу лучникам пояснив. За хвилину обидва вже йшли між деревами з кошиками за спинами.

Маркела й Торена я залишив біля робітників. Не для того, щоб носили колоди. Люди з довгою пилкою захоплювалися роботою настільки, що могли не почути ані тріску, ані попередження, ані передсмертного крику того, на кого падало дерево.

– Тримайтеся по краях вирубки, – сказав я. – Стежте за лісом і за людьми. Якщо дерево почне падати не туди, кричіть. Якщо після крику хтось не побіжить, можете штовхнути. Якщо доведеться штовхати вдруге, значить, першого разу били недостатньо сильно.

Ервін Крей уже чекав разом зі своїми чотирма. Він лишався їхнім командиром, проте загалом   я відповідав за всіх воїнів.

– Двох людей я хотів би залишити при пану Віларді, – сказав Крей. – Постійно. За його безпеку відповідаю я.

– Лишай. Тільки нехай тримаються біля нього, а не там, де бачили востаннє. Панський син любить опинятися в місцях, де щось відбувається.

– Він маг і здатен себе захистити.

– Саме тому й полізе туди, де небезпечно і вперед потрібно пустити воїнів.

Крей ледь усміхнувся. Схоже, із Вілардом він уже встиг зіткнутися достатньо близько, щоб не сперечатися.

– Одного з решти поставиш із краю вирубки. Другого забереш до Гейла, а сам тримайся біля старих паль і майбутнього причалу. Майстри  за роботою можуть не помітити небезпеку. Ви дивитиметеся на очерет і воду. Якщо звідти щось вилізе, зустріньте його раніше, ніж воно обере собі теслю на сніданок.

Ервін глянув на темну воду між почорнілими палями.

– Поки  наче було спокійно біля води.

– От і добре. Ліс попереджає тріском. Вода не настільки чемна.

Крей кивнув і повів своїх розставляти варту.

З ними розібрався. Тепер свої.

– Арслане, Боране! Осідлаєте биків. Один іде вздовж річки, другий краєм лісу. Зійдетеся біля дальнього вигину й повернетеся. Сліди, нори, падло, незнайомий запах, дивитеся все. Якщо хижак близько, проженіть. Якщо не злякається, не геройствуйте, повертайтеся по людей.

Арслан поплескав свого бика по широкій шиї.

– Він нікого не лякає. Він добрий.

Бик мотну головою спробувавши дістати.

– Бачу, – сказав я. – Особливо до тебе.

Боран теж  здатен щось вкоїти. Минулого разу він повернувся з половиною куща на рогах бика й пояснив, що так зручніше маскуватися.

Теміра й Караша я відправив тримати дальній край вирубки. Звідти найгірше було видно табір і найкраще усе, що могло вийти з лісу.

Торган з Ултаном мали пройти берегом, оглянути очерет, старі палі та місця, де до води спускалися звірині стежки. Потім один залишався біля причалу, другий повертався до возів.

Айдарові дістався обоз. Там лежали харчі, полотно, канати, залізо й достатньо іншого добра, щоб у будь-якої випадкової людини раптом прокинулася підприємливість.

Орхана з його плечем я поставив біля воза зі знаряддям. Стояти він міг, дивитися теж, а якщо комусь заманеться поцупити сокиру, однієї здорової руки Орхана вистачить, щоб пояснити помилку.

Бурхан лишався посередині й приймав звістки, поки я обходив рубіж.

– А Кайр? – запитав він.

Я знайшов наймолодшого біля вогнища. Кайр саме намагався відібрати в кухаки обгорілий шматок коржа й доводив, що це не крадіжка, якщо їжа все одно зіпсована.