Частина 7

Луцій де Верден. Глава Шукаючих.

Стоячи перед імператором Кассіаном де Аркентом, я вкотре подумав, що навіть через стільки років при владі він усе ще розгрібає наслідки правління свого батька.

У свої п'ятдесят шість імператор виглядав упевнено й міцно. За потреби він і зараз міг би сам вийти на дуель. Сивина вже торкнулася волосся, але очі не постаріли. Вони й далі вміли слухати приховане за словами.

Навіть одягом Кассіан не намагався доводити, хто тут має владу. Темний камзол був дорогий, але стриманий, без зайвої вишивки й важких ланцюгів, якими деякі роди прикривали нестачу впевненості. Із коштовного на ньому лишалися старий перстень де Аркентів та кілька захисних амулетів, тонко вплетених у застібки й пояс. Темне волосся вже сріблилося біля скронь, сірі очі мали холодний сталевий відтінок, а в різких вилицях і прямій лінії рота було щось від людини, яка чітко знає, чого хоче. Він тримався рівно, з тією живою міцністю, яку не дасть жодна  корона. Так виглядають чоловіки, що й після п’ятдесяти не забувають тренувань, далеких виїздів і міри в міцних напоях.

Поруч із ним Адріан де Аркент здавався тим самим клинком, тільки ще не загартованим до кінця. Високий, темноволосий, широкоплечий, із батьковими сірими очима, він успадкував силу роду, але не батькове терпіння. У Кассіана погляд умів чекати. В сина він уже шукав, куди вдарити.

 Адріан де Аркент, ще не скоро сяде на Срібний Трон. І, мабуть, це поки рятувало Імперію від поспішних рішень. Принц краще почувався серед війська, ніж у тихих кімнатах, де одна невдала розмова коштуватиме більше за програну битву. Він надто швидко запалювався і надто щиро вірив, що достатньо натиснути сильніше, щоб будь-яка проблема тріснула першою.

Та люди рідко люблять чекати владу занадто довго. Особливо ті, кому з дитинства нагадували, що одного дня вона належатиме їм. Якщо становище в Імперії й далі хитатиметься, Адріан може взагалі ніколи не отримати корону.

Мені іноді здавалося, що після Едвіна Елдора VII трон утратив частину старої ваги. Саме за нього Імперія Елдора дійшла до теперішніх кордонів. А ще раніше був Арен Елдор Перший, який після Переселення зумів зібрати роз’єднаних людей у щось більше ніж просто стіни за яким був страх і голод перед оточуючим світом.

Тепер усе знову розповзалося.

Зараз усе було інакше. Великі роди багатіли, посилювалися і все рідше згадували, що над ними є трон. Кожен із них дедалі більше нагадував малу державу всередині великої. Імператор ще керував Імперією, але часом мені здавалося, що ми вже не правимо кланами, а лише вмовляємо їх не починати чергову війну. Вони наче забули на Ендаріоні і так безліч проблем і негараздів,  а людей не так і багато. Зараз лише в баронствах, на рубежі з проклятими землями, досі відома цінність кожного життя. Імператор ще тримав Імперію, але іноді мені здавалося, що ми лише підставляємо долоню під тріщину в камені й сподіваємося, що вона не піде далі.

Останні події з Коганами та Вейріхами показали, наскільки глибокою вже стала ця тріщина.

Імператор відірвав погляд від карти, що лежала на столі.

– Як ти бачиш ситуацію після останніх подій у Велорні, Луцію?

Я зустрівся з ним поглядом.

Питання було простим.

Відповідь  нажаль ні.

– Та частина земель Коганів, яку ми тимчасово утримуємо силами Гвардії, починає викликати надто багато запитань. Серед кланів уже ходять чутки, що трон і Вейріхи діяли разом.

Адріан невдоволено скривився.

– Небезпечні чутки.

– Більшість небезпечних чуток починаються саме так, Ваша Високосте, можливо їх самі клани і розпускають.

Я перевів погляд на карту.

– Ми не встигли втрутитися. Вейріхи діяли швидко. Коганів вирізали майже повністю. Наші загони прибули надто пізно. Для наведення порядку ми тимчасово поставили управителем Едгара де Ренвіка, але це лише тимчасове рішення.

Імператор мовчки слухав.

– Вейріхи під шум зайняли приблизно третину земель Коганів. Офіційно вони називають їх спірними територіями, які нібито давно мали належати Райнфельду. На жаль, достатньо старих документів дозволяють їм підтримувати цю версію.

– І ми не можемо їх звідти вигнати, – сказав імператор.

– Без серйозного приводу, ні.

Я кивнув на карту.

– Ці землі суттєво посилили Вейріхів. Тепер вони фактично зрівнялися з Морвейнами, Асторами та Тейнарами. До впливу домів де Арден і де Валькуор їм ще далеко, але відстань уже не така велика, як десять років тому.

У кімнаті ненадовго запала тиша.

– Когани були віддані трону, – продовжив я. – Через них ми мали надійний вплив на Велорн і хороший вихід до Баронств. Тепер цієї опори більше немає. Але й тримати землі під прямим управлінням безкінечно ми теж не можемо.

– Давно треба було натиснути на Вейріхів, – різко сказав Адріан. – Використати Наказуючих. Показати іншим, де їхнє місце.

Імператор повільно підняв очі на сина.

– Тебе я розумію. Але якщо ми зробимо це відкрито, без беззаперечного приводу, інші клани побачать у цьому загрозу для себе. Поки вони роз'єднані, трон сильніший за будь-кого з них. Якщо ж вони почнуть шукати союзників одне в одного, ситуація стане значно складнішою.

Адріан нічого не відповів.

– Рада Імперії не дає мені такої свободи, як тобі здається, – спокійно продовжив Кассіан. – Твій дід наділив клани надто великою владою.

– Дід зробив помилку.

– Ні. Він виживав. У той час йому була потрібна підтримка кланів на кордоні з Таренгардом.

Імператор перевів погляд на мене.

– Луцію. Найближчі перспективи?

– Або ми поступово розподілимо землі Коганів між сусідніми родами, що ще більше посилить клани. Або залишимо там значні сили Гвардії. У такому випадку доведеться послабити наші гарнізони на інших напрямках і дати кланам ще один привід підозрювати трон у бажанні забрати їхні володіння.