Глава чотирнадцята.

Глава чотирнадцята. Пігулка девʼятого класу. 

 — Приніс… — прохрипів Грем, втрачаючи свідомість. 
Біля воріт було темно. Та той сморід від бинтів і суха, гаряча шкіра Бойового Майстра сказали Вальму набагато більше, аніж він побачив би очима. Алхімік вхопив ліве запʼястя охоронця, прощупуючи пульс. Сильний, уривчастий, нерівномірний… Кепсько. 
 — Вчителю! Він горить же! 
 — Циц, вухата! Сам бачу! Зачини ворота і допоможи мені! 
Цян зачинила ворота і підскочила до Бойового Майстра, у її пальцях зʼявилася пігулка зцілення, котру вона спробувала запхати Грему до рота. Вальм ледве устиг вдарити її по руці, аби зупинити. Біла пігулка покотилася з бруківки у зелений газон. Цян нічого не зрозуміла. Абсолютно. 
 — Вчителю, ви що робите?! Я його врятувати намагаюсь! 
 — А я тільки що тебе врятував, ідіотка! Гадаєш, у нього немає пігулок із собою? І він заради розваги їх не прийняв?! А тепер закрий рота, і роби лише те, що я скажу. І жодного зайвого руху! 
Дівчина ще не бачила вчителя таким злим. Та що вона зробила не так? Але у відповідь лише коротко кивнула. Запитання свої задасть потім. Незважаючи на те, що Грем не вирізнявся зростом і міцною статурою, тіло його, що пройшло вже чотири трансформації шляху бойових мистецтв, було важким. Значно важчим, аніж можна було уявити дивлячись на нього. Вальм разом із Цян вхопили охоронця попід руки і потягли до будинку. 
 — Роздягнемо його, швидко! 
Команди роздавати то одно… Обладунки Бойових Майстрів ніколи не були простими, а у Грема так узагалі кастомізовані саме під його стиль бою, де швидкість ставилася на перше місце. Тож ті кляті застібки… Алхімік узагалі не розумів де вони і як функціонують. 
  — Та пішло воно! — гаркнув він. 
Кілька язиків жаги крові звилися навколо його руки, вклавши яскраво червоний кинджал у долоню. Не підсилені аурою обладунки розліталися мов лушпиння у бурю. Вальм подивився на роздуту синю руку Грема і похитав головою. Складний перелом зі зміщенням, внутрішня кровотеча… шкіра зовні аж мереживом дрібних тріщин вкрита. 
Та найгірше було, коли він зрізав бинти на тулубі. Таких запущених поранень Вальм не бачив за ті три роки, що провів у гільдії цілителів. Та й після того, відверто кажучи, теж не бачив. Він на мить подумав, що може й справді варто запхати охоронцю пігулку до горлянки та й біс із ним…
Ні, той його не простить потім нізащо. Якщо Грем сам так вирішив, то не алхіміку чинити інакше. Навіть якщо охоронець помре на його руках. Це вибір Бойового Майстра, який треба прийняти. Вальм ще раз подивився на синій, вже із зеленим відтінком, живіт Грема і дірку у низу ребер. Та майже заплила через запалення тканин навкруги. Алхімік одним рухом скинув речі зі столу за своєю спиною. 
 — Кладемо сюди! І приготуй тридцять… ні, краще пʼятдесят літрів розчину солі одно відсоткового. Теплого… Як тіло людини… Хутко!
Гаркнув він у кінці, побачивши що Цян застигла, не відриваючи погляд від хворого. 
 — Грем, я не знаю, чи ти мене чуєш, але я зроблю усе від мене залежне. Якщо ж у мене не вийде… Сподіваюсь, коли ми зустрінемось у наступному житті, ти не будеш на мене дуже злий!
І одним рухом кинджала розтяв черевну порожнину від грудей до паху. Він не намагався його вилікувати — без зілля та пігулок це вже не було можливим. Вальм хотів лише стабілізувати Бойового Майстра на наступні кілька днів, максимум на десять, поки пігулка прориву, яку він ще мав створити, не почне діяти. А там вже усе залежатиме від Грема — чи зможе його тіло витримати повну перебудову у такому стані. 
Цян затягла до кімнати велетенського казана, наповненого теплим  соляним розчином і стала поруч із вчителем. Розрізаний живіт охоронця викликав ще більше питань, та вона стрималась. Алхімік вбиває, аби вилікувати? Таке не вкладалося у її голові. 
 — Худобу з нього не годувала, як ви казали, вчителю, а от зараз пригодився! 
Вальм зиркнув на алхімічного казана, котрий він колись давно розкритикував і усміхнувся. 
 — Зараз, Цян, я дам тобі ще один урок. Він, правда, жодним чином не стосується алхімії, та коли випала така нагода…
 — Що за урок, вчителю? 
Цян перелякалася, побачивши усмішку Вальма. 
 — Як треба мити кишки друзям! 
 — Вчителю, ви…
 — Ага! У прямому сенсі. 
Дівчина гучно проковтнула слину. Дах вчителя зовсім потік у тій чортовій лабораторії з монстрами?! Мити кишки живої людини?! Не звертаючи уваги на сумніви своєї учениці Вальм узявся за справу. Він точно знав, що треба робити. Головне, то аби Грем це витримав. 
Чистка і промивка черевної порожнини від продуктів запалення та гною, а також операція правої руки, тривали більше шести годин. Наклавши останній стібок, алхімік усміхнувся і сів на стільця. Бойовий Майстер витримав. І зараз, коли Вальм усунув саму причину запалення, мав без проблем дочекатися дії пігулки прориву. 
 — А тепер слухай мене уважно, Цян. — у його руці зʼявилася велика пляшка із чимось прозорим. — Цією рідиною будеш протирати шкіру навколо швів кожні шість годин. Я буду надворі готувати пігулку для Грема, і це займе кілька днів. Та запам’ятай — що б ти під цей час не побачила, що б не почула — не смій наближатися до мене! Зрозуміла? 
 — Так, вчителю! А з ґанку можна спостерігати? 
 — Спостерігати можна, але і за Грема не забувай. 
 — Угу!
Вона понюхала рідину у пляшці і скривилася від міцного запаху спирту. Здається, навіть кінчики її пухнастих вух почервоніли. 
Вальм вийшов надвір. Пігулка восьмого класу… Не те, щоб її створення викликало в нього занепокоєння у своїх силах, але, незвичні природні явища у процесі приготування пігулки такого рівня видадуть його усім. Навіть тим, кому б він не хотів. Аби не стан Грема, алхімік знайшов би якусь найглибшу діру на континенті і готував би її там. Та, нажаль, часу на це не було. 
Коли пігулка буде готова, усі сильні світу цього захочуть її заграбастати до своїх рук. Ще будучи підлітком та навчаючись у Токсичного Дракона, Вальм бачив битву двох Богів Війни за пігулку восьмого класу, котру приготував його вчитель. Це було хвилююче і до біса страшно. 
Алхімік встановив захист Цитаделі на максимальну потужність і зітхнув. Бойових Предків ця штука стримає на деякий час, а щодо Богів Війни… То треба лише сподіватись, що жодного з них немає на тисячі кілометрів навколо. У іншому ж випадку Грем ризикує залишитися ні з чим. 
Вальм сів посеред подвірʼя і витягнув кілька пляшок із зіллям відновлення та витривалості високого класу. Відкат після них буде жорстким… А би полегшити майбутнє «похмілля», алхімік закинув до рота пігулку зцілення пʼятого класу. Після цих приготувань, можна було починати. 
Він витягнув зі сховища кілька сотень невеликих шкатулок, виконаних з різноманітних матеріалів — від дерева до каменю. Серед них була й та, скляна, котру Грем приніс. Зітхнувши останній раз і довівши концентрацію розуму до піку, Вальм розвернув праву руку долонею догори і зігнув пальці, мов тримав у ній велике яблуко. Білий, напівпрозорий вогонь спалахнув над його кігтями і за мить злетів угору, збільшившись у десятки разів. 
Цян, котра сиділа за добрі два десятки метрів на сходах будинку, і зачаровано спостерігала за вчителем, відчула тепло від небесного вогню. Спаланувши особливо яскраво, полумʼя розділилося на десятки окремих вогників, котрі створили велике коло навколо Вальма. На цьому моменті алхімік заплющив очі і став працювати покладаючись лише на свій внутрішній зір, відчуття і духовну силу. 
Різноманітні шкатулки почали самі собою відкриватися, інгредієнти з них вилітали прямо у ті вогники, кожен з яких став окремим невеличким алхімічним казанком. Всередині вони розпадалися на пил, одразу ж викидаючи шлам назовні, прямо крізь вогняні стінки казанків. Ніс Цян вловив різноманітну палітру запахів, від яких вона відчула, як паморочиться її голова. Вальм же, котрий сидів у самісінькому епіцентрі, був спокійний і непорушний, мов мармурова статуя. 
За кілька годин усі шкатулки поруч із алхіміком спорожніли, кількість вогників за цей час ще зросла на кілька десятків, і вони утворили друге коло, меншого діаметру. Коли усі казанки знайшли свою рівновагу, кола почали повільно обертатися, зовнішнє у лівий бік, внутрішнє, відповідно, у правий. 
Раптом один із казанків внутрішнього кола вилетів уперед і зіткнувся з вогником зовнішнього кола. З місця удару вгору вилетіло райдужне сяйво, після чого два вогники злилися у один і кола продовжили свій рух. Цян схвильовано притисла руки до грудей, спостерігаючи, як райдужне сяйво вдарилось о купол захисту Цитаделі і почало спускатися униз, розбігаючись подвірʼям і потроху згасаючи. 
Та не встигло воно зникнути до кінця, як ще один вогник вилетів із внутрішнього кола і злився із вогником у колі зовнішньому, викинувши із цим нову порцію сяйва у небо. Це стало повторюватись регулярно, не менш ніж по одному злиттю на годину, і за добу внутрішнє коло вогників повністю щезло. На чолі Вальма виступили перші краплі поту. 
За увесь час з моменту, коли над його долонею зʼявився небесний вогонь, він жодного разу не поворухнувся. Цян, дивлячись на нього, не могла повірити, що у живої істоти може бути така концентрація. Їй важко було керувати одним алхімічним казаном із зіллям другого класу, а тим часом її вчитель… Він керував десятками казанків, не лише контролюючи усі процеси всередині, а навіть форму сосудів! 
Дівчина відчула захоплення, більш схоже на обожествлення його персони. Хіба можна стати таким як він? Хіба зможе вона робити алхімію хочаб на долі відсотка від його умінь? «Мій вчитель неймовірний!», подумала вона, киваючи головою услід своїм думкам. 
На другій добі від початку приготування пігулки у яскравому небі над цитаделлю почали збиратися важкі чорні хмари. Цян здивовано дивилася, як небо з усіх сторін навколо залишалося чистим, а от над ними ті хмари не лише ставали густішими, а ще й почали кружляти. Вона кілька разів переводила погляд із Вальма на небо і назад. То через нього?! Він створює щось, на що реагують навіть закони цього світу? 
Повітря із шумом вийшло крізь зуби алхіміка. Пора. Вісімдесят вісім напівпрозорих вогняних казанків кружляли навколо нього. Раптом двоє із них зіткнулися, поєднавшись, і викинули угору райдужний стовп. Серед чорних хмар гучно загуркотіло і в бік Цитаделі вдарила коротка блискавка.  Цян підскочила, зойкнувши, але одразу ж закрила собі рота рукою, злякавшись, що цим звуком вона відволікла свого вчителя. 
Дарма. Вальм зараз узагалі нічого не чув і не бачив, окрім процесів, котрі відбувалися у восьмидесяти семи казанках. Одною з причин, чому він наказав учениці не наближатися до нього, була саме ця. За кілька хвилин відбулося ще одне злиття із викидом райдужного світла у небо і громом та блискавкою в небесах. 
Вогники кола тепер робили злиття значно частіше, і грім з блискавкою гриміли та сяяли кожні кілька хвилин, аж поки навколо алхіміка не лишилося їх сорок чотири. Настала тривала пауза, за час якої у небі над Цитаделлю почали відбуватися зміни. Хмари стали ще чорнішими і збільшилися у кілька разів, але у самому центрі їх як наче почало розвидітись, і, навіть, можна було вгадати ясне небо над ними. 
Капля поту стекла по переніссю Вальма і зірвалася униз, та застигла напівдорозі до землі. Два вогники з сорока чотирьох знову злилися, викликавши у небі справжній вибух. Хмари зсередини розрізала велетенська блискавка, яка цього разу досягла землі, вдаривши на відстані у кількасот метрів від Цитаделі. Цян різко встала на ноги, відчувши ауру Бойового Предка, який швидко до них наближався. 
Після першого злиття минуло менше хвилини, як відбулося наступне. Райдужне світло тепер не встигало розсіюватись, а плило над подвірʼям, розбившись о захисний купол. Майже пів години не вщухали грім та блискавки над цитаделлю. Цян відчула, як аура Бойового Предка завмерла у парі кілометрів від них. Наймовірніше, той боявся наблизитись, остерігаючись попасти під потужний удар, здатний у мить його  зпопелити. 
У мить, коли навколо Вальма лишилося двадцять два казанки, дівчині здалося, наче її вчитель висох та став значно вищим на зріст, навіть сидячи. А його очі запали всередину, вкрившись чорнотою. Невідома енергія розтікалася навколо нього, змушуючи її тіло тремтіти. 
За короткої перерви відбулося нове злиття, що породило хвилю світла, яка розбіглася в усі боки від Вальма, а грім почав гриміти не зупиняючись. У мить, коли те світло пройшло через її тіло, Цян відчула прилив сил і щось схоже на очищення розуму. Але не встигла вона обміркувати ті відчуття, як нова хвиля від злиття пройшла крізь її тіло. Блискавки над цитаделлю сяяли так рясно, що подвірʼя майже не занурювалось у темряву під тими чорними хмарами. 
Аби Вальм не був зараз повністю зосередженим на виготовленні пігулки, він би пояснив своїй учениці, що хвилі світла, котрі раз за разом прошивають її тіло, є луною Законів алхімії, і що взагалі їй би слід було сісти тут же для медитації, аби краще зрозуміти правила, яким він її вже навчив, а також і ті, котрим ще не встиг. Таке явище рідко, але виникало, у разі коли алхімік вкладав у виготовлення високорівневого продукту нові строки, яких ще не було до того у Законах. Іншими словами, це можна було назвати одкровенням, або відкриттям. 
Коли навколо Вальма лишилося одинадцять вогників, хмари над цитаделлю прискорили свій біг по колу, а центр остаточно очистився, пропускаючи униз тонкий сонячний промінь. Затишшя тривало недовго. Один з казанків злився з іншим. Як наче небо хитнулося униз, створивши хвилю, що розбіглася на кілометри навколо. Десятки блакитних блискавок впало на землю, огорнувши Цитадель мов ковдрою. 
 — Десять… — беззвучно ворухнулися сухі губи Вальма. 
Але варто їм було завмерти, як небо знову хитнулося, і нова хвиля розлетілася врізнобіч, ламаючи дерева, а коло блискавок розірвало землю навколо Цитаделі. 
 — Девʼять…— ворухнулися губи, на тріщинах яких виступили крапельки крові. 
Цян відчула, як до Цитаделі наближаються ще кілька сильних аур, котрих не зупинило навіть вчергове упавше небо і блискавки. 
 — Вісім… — з носа алхіміка потекла кров. 
Навколо Цитаделі спалахнули пожежі, викликані блискавками. 
 — Сім…
Новий удар загасив одні пожежі, але викликав нові, які роздмухувались вітром із неба. 
 — Шість…
— Пʼять…
— Чотири…
Горіла вже сама земля, горів камінь… Чорні клуби диму, часто розрізані полумʼям, могли легко конкурувати із чорними хмарами у небі. 
 — Три… — тепер тонкі цівки крові потекли навіть з куточків заплющених очей Вальма. 
Блискавки мов водоспад текли з небес не зупиняючись. Через постійний грім в небесах Цян впала на землю і закрила свої білі вуха руками. Та марно — від нього неможливо було сховатись. 
 — Два…
 — Один! 
Осяяний світлом блискавок Вальм повільно злетів над землею. Перелякана Цян краєм ока дивилася на тонку, мов висушений бурʼян, фігуру, до зігнутої руки якої плив останній казанок, зітканий з небесного вогню. Здавалося, що варто буде йому торкнутися тих тонких пальців, як тіло вчителя спалахне яскравим вогником і розсиплеться на порох…
Але сталося не так. Не кваплячись, небесний вогонь опустився на пальці Вальма і потроху зник у них, лишивши в кігтях сяючу, мов маленька зірка, пігулку. Вальм розплющив повіки. Його бурштинові очі палали яскравіше, аніж пігулка у тонких кігтях. 
 — Девʼятий… Девʼятий клас! — тихо прошепотів він. 
Неможна було зволікати. Вальм не відчував аур, що мов гієни кружляли навколо Цитаделі, очікуючи коли розвіється барʼєр із блискавок, та був певен, що вони є. Та грандіозна вистава, яку він влаштував, не могла не привернути увагу сильних світу цього. 
Міцно стиснувши пігулку в кулаці, він опустився на землю і твердим кроком пішов у будинок, де лежав непритомний Грем. Цян теж встала на ноги, і збиралася йти за ним, але щось відволікло її, дівчина завмерла. 
 — Вчителю… Бойові Предки тікають! — вигукнула вона, саме коли Вальм вкладав пігулку до рота Бойового Майстра. 
Це могло означати лише одне — до Цитаделі наближався Бог Війни… і гієни втікали від лева. 
 — Зупинись! — пролунав гучний наказ із неба. 
 — Та пішов ти… — тихо прошепотів Вальм, пальцем проштовхуючи пігулку якомога глибше у стравохід Грема. 
 — Смієш ослухатись мене, алхімік?! — проревів голос. 
Захисний купол над Цитаделлю розсипався на пісок, котрий швидко танув на бруківці подвірʼя. Неймовірної сили аура збила з ніг Цян і жорстко притисла дівчину до землі. Проте, аура оминала самого Вальма, Бог Війни, ймовірно, не втрачав надію домовитись із ним. Алхімік повільно вийшов із будинку і подивився угору, де в кількох десятках метрів над ним стояв Бог Війни середніх років. 
 — Шановний Бог Війни, я не розумію, чим міг викликати ваше невдоволення, що ви атакували мою скромну домівку…
 — Жалюгідний алхімік! Ти посмів обрати того нікчемного Бойового Майстра, замість мене і згодував йому пігулку девʼятого класу?! І не вважаєш це за неповагу до мене?! Я Сарт, Бог Війни середньої ступені! Гадаєш, не зможу вирвати горлянку тому напів мерцю і забрати пігулку, що має належати мені?! 
Можливо, він хотів залякати Вальма, аби той сам це зробив… Але…
 — Дідько, як усе це знайомо… Все такі ж пихаті і безмозклі… — тихо пробубонів він собі під носа, після чого гучно додав — Шановний Бог Війни Сарт! Ту пігулку створив я, тож лише я і вирішую, хто її гідний, а хто ні… А що до вашої сили і можливостей, то… Ви можете спробувати, але попереджаю, що усі люди в моєму маєтку перебувають під моїм захистом, а раз так…
Вальм розкинув руки в сторони і подивився у небо над собою. З його грудей вирвався велетенський зелений дракон, зітканий зі смарагдового туману, він покружляв деякий час  над головами алхіміка і Сарта, та застиг у вигляді гігантської магічної печаті над ними. 
 — Ти… Ви пасинок Закону?! Прошу, шановний алхімік, прийміть мої вибачення, я навіть не думав зустріти у цих нетрях…
Бог Війни прибрав свою ауру, спустився на землю і, вклонившись, підійшов до Вальма. Зараз алхімік був найбільш вразливим. Той зелений дракон, а інакше — душа Вальма, був свідченням того, що Закони алхімії прийняли його за пасинка. Небагато таких людей було на континенті. Тіло алхіміка тихенько розгойдувалося, аж поки магічна печать знову не перетворилася на гігантського дракона, що впав з небес на Вальма і був поглинутий ним. Очі алхіміка набрали осмисленого виразу і він подивився на Бога Війни перед собою. 
 — А інакше що, вбили б мене, шановний Сарт? — навіть глузливо запитав Вальм, — з вашою силою то зробити навіть легше, аніж пальцем поворушити…
Вбивство алхіміка високого класу було і без того вкрай ризиковою справою, адже інші алхіміки одразу ж виставлять за твою голову таку нагороду, що кожна собака на континенті буде гнатися не лише за тобою, але й за усім твоїм родом, аби лише виманити тебе з тої діри, де ти сховаєшся. Але вбити пасинка Закону алхімії… Це гарантована смерть у муках. І навіть люди не будуть потрібні для цього — тебе вбʼє Закон. Тож Сарту плювати стало на ту пігулку. Навіть не те, що плювати, але між ймовірною вигодою і гарантованою смертю вибір був… очевидним. І Бог Війни вибрав життя. 
 — Ну що ви, шановний пан алхімік, цей Бог Війни за своє довге життя і пальцем не зачепив жодного з вашого алхімічного цеху… Мені навіть прикро у душі стало, з тих ваших слів…
 — Гаразд, шановний Сарт, мушу вибачитись, за свою підозрілість. Самі розумієте, як нам, алхімікам, нелегко вижити у цьому світі сильних…
Бога Війни аж перекосило з тої зухвалої брехні. Та до вас як до музейних експонатів ставляться, пил здувають, аби лише привернути увагу і увійти в коло ваших близьких знайомих. Але уголос того не сказав. 
 — Шановний алхімік, якщо вам хоч колись знадобиться поміч цього Бога Війни, або навіть дрібна послуга — будьте добрі, зламайте цю табличку, і я обов’язково прийду вам на поміч! 
Сарт вклав у руку алхіміка невеличку табличку з тонкого білого каменя. Вальм був не певен, чи варто її приймати, але, бажаючи швидко закінчити розмову, усе ж таки прибрав її до сховища. Врешті-решт, це ані чим його не зобовʼязувало. Бог Війни задоволено усміхнувся. 
 — Що ж, шановний алхімік, не буду гаяти ваш час і піду, з вашого дозволу. 
Сарт востаннє глянув на будинок, у якому нерухомо лежав Грем з пігулкою девʼятого класу у стравоході і, зітхнувши, стрибнув у небо. Вальм деякий час дивився йому услід, думаючи про щось своє. Навіть з огляду на те, що все завершилося добре, сама ця ситуація вже була поганою. 
Коли один з Богів Війни дізнався за нього, то скоро будуть знати і інші. І, рано чи пізно, за нього дізнається та скажена сука. Після чого, ймовірно, життя Вальма знову перетвориться на суцільне пекло… Алхімік гірко зітхнув, коли його від важких думок відволікла Цян, що саме, похитуючись, підійшла до нього. 
 — Вчителю… Ви і справді створили пігулку девʼятого класу? 
 — Ага ж… Спочатку думав за восьмий, але фрукт Олама сірого був таким свіжим, що я захотів спробувати…
 — Ви неймовірні, вчителю! Я завжди знала, що ви такий! 
От же брехливе крольченя… Вальм побачив, як бруківка швидко наближається до його лоба.