Глава дванадцята.

Глава дванадцята. Файний манікюр. 

Останні місяці Ладбор сидів у штабі команди авантюристів «Срібні Дракони». Вірніше буде сказати — він там жив. Жорстоке вбивство усієї зграї Сірих Ворон змусило його боятися за своє життя, як ніколи раніше. Ще й та пропала куля з записом…
І ще Ладбор пив. Після останньої зустрічі з мером, де той прямо сказав, що весілля з Сарі доведеться відкласти, він запив. Не так, щоб у чорну, але коли команда Срібних Драконів не мала завдань — тверезим він не залишався. Усі пересування назовні штабу —  лише у центрі команди. Завжди посилена охорона штабу. І алкоголь. Такою тепер була буденність Ладбора, авантюриста Б рангу. 
І все це через одного клятого алхіміка. 
Сам же алхімік, котрий став винуватцем страждань авантюриста, навіть гадки не мав за існування останнього. Наразі Вальма турбували три речі. Точніше, не турбували, а займали увесь його час: тренування з Гремом, навчання Цян і робота над другим томом «Енциклопедії». 
Вона просувалася трохи повільніше за перший том, адже, окрім того деякий час відбирали речі з двох попередніх пунктів, досконало дослідити будову монстрів другого класу було важче, аніж першого. Незважаючи на це алхімік сподівався закінчити том швидше, через те, що різноманіття другого класу було дещо меншим. 
Окремим завданням було створення засобу для підняття Грема до рівня Бойового Предка. Як і обіцяв, алхімік узяв зразок крові і сумлінно його дослідив. Не те, щоб завдання було неможливим, але й легким не назвати. Вальм за кілька днів створив потрібні для прориву формули речовин, та, на жаль, не мав усіх потрібних для цього інгредієнтів у своєму сховищі. 
Ще кілька днів він будував моделі, намагаючись зрозуміти, чи зможе він якимось чином виготовити їх з тих інгредієнтів, що були у наявності, та, врешті-решт, здався. Не все було підвладне алхімікам навіть його рівня. Інакше давно б вже створювали зілля та пігулки з повітря. Вальм записав на папері необхідні йому інгредієнти, зробив їх опис і покинув лабораторію. Час вже пізній. 
 — Грем, — почав розмову алхімік, коли вони бігали наступного ранку навколо Цитаделі, — стосовно підвищення твого рівня…
 — То неможливо? — Бойовий Майстер відчув деяке розчарування. 
 — Хіба я це сказав? Навпаки, дуже навіть можливо. Але мені не вистачає двох інгредієнтів. Один з них досить розповсюджений, гадаю, його можна купити навіть в цьому місті… А от інший…
 — Що з ним, пане Вальм? — у Грема аж від серця відлягло. Усього навсього два інгредієнти. 
 — Інший — то плоди Олама сірого, дуже примхлива річ. Мало того, що вони довго не зберігаються, цим своїм недоліком вони також впливають на кінцевий продукт. Навіть якщо я його дістану досить свіжим, то матиму дуже обмежений час на приготування пігулки. І тобі доведеться одразу ж її прийняти. Але і це ще не все…
Дідько! Грем упрів, слухаючи алхіміка. І зовсім не від того, що вони не зупиняючись бігли. 
 — Грем, ти ж знаєш, що будова тіл Бойового Майстра і Бойового Предка дещо відрізняються? У них різні центри аури та її канали… Отже, після прийому пігулки тобі буде потрібно зачинитися для медитації приблизно на пів року… Тобі буде неможна робити різких рухів, чи навіть ходити у цей час. 
 — Але ж, пане Вальм, якщо помістити плоди у сховище, час у них же…
Алхімік похитав головою. 
 — У тому й річ. Олама то рослина сьомого класу, і вона має свій внутрішній час, на який не впливають зовнішні фактори. 
 — Сьомого?! То якого ж класу виходять пігулки з неї?!
 — По різному. Але, якщо плід буде свіжим, то я сподіваюсь, що у мене вистачить сил створити пігулку восьмого класу. Якраз таку, що саме потрібна тобі. 
Грем аж дихати забув. Пігулка восьмого класу! І для кого? Для нього, нікчемного Бойового Майстра? Та за такий клас навіть легендарні Боги Війни один одному горлянки дерли. 
 — То, може не треба? — запитав він. 
 — Що не треба? — не зрозумів його алхімік. 
 — Пігулку… Пане Вальм, я лише нікому невідомий Бойовий Майстер, і витрачати таку висококласну пігулку на мене…
 — Дурень! Якщо я її створю, то лише я і вирішуватиму, для кого! Зрозумів?!
Вальм додав ходу, аби не слухати шмарклі невпевненого у собі  Бойового Майстра. Якщо алхімік кує собі зброю, то йому усе одно на думки оточуючих. І навіть на думки зброї, яку він кує. Грем не став його наздоганяти, абсолютно вірно зрозумівши настрій Вальма. Він лише допетрати не міг, що такого забула така видатна людина у цьому королівстві? Ті, що були здатні створювати такий висококласний алхімічний продукт… Грем лише похитав головою, не спромігшись уявити де ж і як могли жити алхіміки такого класу. 
Навіть під час спарингу, за яким уважно стежила Цян, він був мов по голові торохнутий. Вальм, помітивши це, збільшив натиск і, якогось моменту, зачепив яскраво червоним кинджалом лікоть Бойового Майстра. Від несподіванки вони обидва миттєво розірвали дистанцію і зупинилися. 
 — Вибач, я не хотів! — почав було Вальм, прибираючи туго сплетені червоно-сірі язики, у які був закутий. 
На землю впали кілька краплин крові. 
 — Що ви, пане Вальм, то лише через мою необережність. 
 — Тож досить на сьогодні, гадаю. — алхімік витягнув пігулку зцілення, але Бойовий Майстер відмовився. 
 — Хочу залишити цей шрам як згадку, ви ж не проти? 
Вальм знизнув плечима і витягнув аркуш, котрий підготував учора. 
 — Тут два потрібні інгредієнти, Грем. Спробуй купити перший і знайти хоч якісь зачіпки за другий, гаразд? 
 — Не хвилюйтесь, пане Вальм, я усе виконаю! 
Сказавши це, Бойовий Майстер зник, лишивши алхіміка з ученицею одних у Цитаделі. 
З того дня розклад Вальма знову трохи змінився — з нього зникли спаринги із Гремом. Але біг та тренажер він не покинув. Також алхімік  ускладнив навчання Цян, читаючи їй лекції під час приготування нею зілля. Аби бути певним, що вона його уважно слухає, теж мав окремий прийом. Прямо посеред теми він міг почати нести якусь маячню, котру Цян мала одразу ж зупинити. Повільно, але дівчина звикала до таких методів навчання, і навіть хотіла більше. 
Цян ще сама того не розуміла, але рівень її духовної сили зріс у кілька разів, що дозволяло їй приготувати три чи чотири казанки зілля першого класу до того, як вона втрачала свідомість. Таке завжди відбувалось несподівано і не давало часу на будь-яку підготовку. А от наслідки… Вона проклинала ті години, коли доводилось вичищати алхімічного казана. 
Грем повернувся за два тижні, саме того дня, коли Цян уперше спробувала приготувати зілля витривалості другого класу. Краєм ока вона бачила, як він віддав її вчителю якусь деревʼяну шкатулку і зову зник, сказавши наостанок щось на кшталт «Пане Вальм, я маю зачіпку до зачіпки». 
Алхімік не очікував, що на цей раз Грем зникне ще надовше. Минув тиждень. Потім ще один. Потім ще… Інгредієнти, котрі Цян зібрала для свого навчання закінчились. В глибині душі Вальм не хотів того, та все ж написав листа до менеджера Пака і вручив його своїй учениці. 
 — Цян, іди у торгову гільдію, знайди там Пака і віддай листа. Він викупить усі твої зілля за справедливою ціною. — після чого витягнув ще стос паперів. — А тут твоє наступне завдання зі збору інгредієнтів. Виконай його якомога краще, зрозуміла? 
 — Так вчителю! Можете покластися на мене! 
Як і будь який звіролюд, Цян погано читала емоції з виразу обличчя людини, інакше б побачила, як неохоче Вальм її відпускав. Але… «учениця має навчатися!», сказав алхімік сам собі, зачиняючи за нею ворота. Він пройшовся тихим подвірʼям. Один. Знову один. Лише інколи було чутно ревіння потвор у клітках. 
Без Цян у Цитаделі життя стало зовсім механічним. Вальм рано вставав, бігав, займався на тренажері, після чого йшов до лабораторії, де сидів до пізньої ночі. Іноді від дивився на браслет, з якого керував Цитаделлю, чи не зламався той бува. Але прилад працював справно. Просто ніхто не приходив, окрім людей Пака, котрі доставляли нових монстрів. А з ними було не поговорити — ніхто не горів бажанням вести теревені з диваком, котрий скуповував диких монстрів живцем. Сотнями. 
Вальм не знав, на якому тижні він почав розмовляти з потворами. Не так, як раніше — речення там, чи два… А постійно. Було враження, що його язик працював окремо від мозку, адже свої дослідження алхімік виконував зосереджено і точно… І не замовкаючи. Навіть коли писав останні сторінки другого тому. Якогось дня він поставив крапку і закрив фоліант, на коричневій обкладинці якого золотими буквами було написано «Енциклопедія Том другий». 
На відміну від того дня, коли було завершено перший том, бажання одразу ж показати його людям не виникло. Ні, він має закінчити усю свою роботу. Створити повний опис монстрів з першого по сьомий клас, і лише тоді… Лише тоді він його покаже людству! Вальм усміхнувся і провів пальцями по твердій шкірі обкладинки, лишивши на ній кілька тонких подряпин. 
Здивований алхімік подивився на свої нігті і з подивом помітив, наскільки вони змінилися. Він нахмурив чоло. Коли це сталося? Замість завжди акуратних і рожевих… були вузькі, видовжені та гострі… кігті?! Вальм скочив на ноги. Це не було нормальним! Він витягнув ножиці для манікюру  і спробував їх обрізати. Сталь вигиналася та тихо скрипіла, аж поки цвях, який обʼєднував дві половинки ножиць, не луснув, лишивши на пальцях алхіміка дві окремі половинки інструменту. 
Це точно не нормально! Схвильований Вальм вхопив з таці поруч із собою скальпель, поклав край кігтя на стіл і спробував відрізати… Але лезо лише ковзало по поверхні кігтя, не лишаючи навіть подряпин! З передсердя алхімік пожбурив того скальпеля у стіну. Жалісно зявкнувши, інструмент впав на підлогу і ковзнув назад до його ніг. Та що за чортівня тут коїться?! 
Вальм побіг до смітника і почав гарячково викидати з нього заляпані кровʼю сині костюми і тонкі медичні рукавички. Оці плями крові, вони учорашні, він добре памʼятав. А рукавички… Діряві! Як він міг то не помітити?! Це ж завжди було перед його очима! Алхімік не міг перевірити більш старі костюми, адже вони вже давно були спалені у печі для відходів…
Тож коли це сталося? Вальм знову сів у крісло і спробував зосередитись. Позавчора? Минулого тижня? Нічого… У памʼяті наче порожнеча щодо нігтів. Порожнеча у памʼяті алхіміка? Вальм розреготався. Неможливо! Памʼять алхіміка не могла не втримати у собі такі важливі деталі! Якщо… Лише якщо мозок сам не визначив ці деталі не вартими уваги…
Спочатку жага крові, потім очі, тепер нігті… Якось забагато просто неможливих змін за останній рік! Він би був поганим вченим, аби не спробував повʼязати це зі своїми дослідами, після початку яких появилися ці… порушення людської фізіології, мʼяко назвав це Вальм. 
Він швидко узяв зразок крові з вени та розпочав аналіз. Навіть більш детальний, ніж робив то для Грема. Нічого. Абсолютно нічого. Сама звичайна кров людини. Хіба що з трохи низьким рівнем цукру… Але то лиш через пропущений сьогодні обід. Вальм ошкірився. Йому вже час  панікувати? 
Алхімік озирнувся, шукаючи, чим би ще спробувати відрізати хочаб шматочок кігтя. Хірургічна дискова пила? Ні, якщо його скальпель навіть не подряпав, то пилою він хіба що пальця собі відріже. Але… У нього зʼявилася ідея. Випустивши кілька язиків жаги крові він огорнув ними праву руку, у якій зʼявився яскраво червоний кинджал з сірою ріжучою кромкою. 
Поклавши вказівного пальця лівої руки на стіл, він обережно натиснув лезом на край нігтя. 
Зброя, котра різала броню з аури Бойового Майстра, ледь впоралась з цією задачею. Спітнілий від напруги Вальм узяв кусочок кігтя і поніс до стелажів з медичними приладами, аби дослідити його… І знов нічого! Звичайні кератинізовані клітини! Усі, як один, прилади казали, що Вальм досліджує ніготь людини! 
За останній рік алхімік дослідив десятки кігтів монстрів, і за своїм складом зразок перед ним точно до них не належав, але за формою і фізичними властивостями… Дідько! Аби Вальм не знав що перед ним, а лише бачив би форму і міцність… Він назвав би це кігтем ідеального монстра! 
Вальм був далекій від думки, що він поїхав дахом, але скласти цю головоломку не міг. Вщент виснажений, алхімік покинув лабораторію аж під ранок. Сил не було навіть на душ, тож Вальм просто з проходу впав на ліжко і миттєво заснув. 
Першою думкою зранку було, а чи не привиділось то йому взагалі? А ні, все насправді. Вальм роздивлявся ліву руку. Навіть шматок нігтя на вказівному пальці, котрий він із таким зусиллям відрізав учора, благополучно виріс. Алхімік різко сів і скинув черевики і шкарпетки, котрі не встиг зняти учора. І на ногах теж… Не такі довгі, і більш закручені донизу ніж на руках, кігті були присутні і на пальцях ніг. 
Вальм зітхнув і знов впав навзнак на ліжко. Прийняти це, поки що, із філософським спокоєм? Раз вже вдіяти він нічого не міг… Алхімік довго так лежав, розмірковуючи, і сьогодні уперше за кілька місяців не вийшов на пробіжку. Нікуди не поспішаючи він постояв під душем, поснідав власноруч приготованим сніданком і вийшов надвір. Задумливо подивившись на тренажер махнув рукою та пішов до лабораторії. Там на нього чекав перший з монстрів третього класу. 
Грем поспішав. Він вже багато тижнів мчав від одної підказки до іншої, але вони виявлялися або повною маячнею, або Бойовий Майстер приїздив запізно, коли плід Олама сірого вже було зірвано. Чорт забирай, рівень Бойового Предка був так поруч, і так далеко одночасно! 
Ці фрукти могли рости як на поверхні, так і у підземеллях, і у деяких регіонах континенту навіть не вважалися рідкими… Усе через короткий термін придатності. Їх неможливо було перевозити на далекі відстані, хіба що якийсь Бог Війни чи маг високого кола візьметься за доставку. Тому Грем і мчав від підземелля до підземелля королівства, сподіваючись знайти цю рослину. 
Пан Вальм, з доброти своєї, пообіцяв створити для нього пігулку восьмого класу, і Грем не мав його підвести, або змусити самому шукати той довбаний фрукт! Він заскреготів зубами. Маючи охороняти алхіміка, на що погодився раніше, скаче вже кілька тижнів королівством і рейдить підземелля… Він сам, свідомо, порушує угоду з Вальмом! 
Грем завжди вважав себе людиною слова, і вимагав такого ж від інших, а зараз що? Поступився своїми ж принципами через небажання втратити шанс стати сильнішим? І кому буде потрібна та його сила, якщо на неї неможливо покластися? Такі думки просто палили його зсередини. 
Змилений монстр, ледь дихаючи, зупинився перед стайнею поруч з підземеллям Істу. Бойовий Майстер кинув повід служці разом зі срібною монетою. 
 — Один тиждень! 
Служка кивнув і мочки повів втомленого монстра обмити водою, аби охолодити та почистити довгу шерсть. На вході до підземелля Грему довелося заплатити ще одну срібну монету як подать до королівської казни за прохід. 
Широкі металеві ворота відчинилися і Бойовий Майстер ступив у печеру, освітлену десятками факелів. Десь далеко попереду було видно світло виходу. Грем швидко минув кілька невеликих команд авантюристів, що зупинилися перевірити спорядження і зробити останні приготування. 
Перший рівень зустрів його яскравим сонячним днем. Бойовий Майстер зупинився на виході і уважно подивився на велику долину, оточену високими горами, під своїми ногами. Підземелля… Вони наче маленькі уламки світів зі своєю екосистемою. Невідомо, чи знав узагалі хто з людей як вони влаштовані, та це не заважало відчайдухам робити у них рейди заради дорогоцінних ресурсів. 
Але кожен з авантюристів знав просте правило — входів на рівень сотні, у печерах навколо долини, але вихід лише один — у невеликій печері в центрі. І саме тому центр долини був найнебезпечнішим місцем долини. Та, не через монстрів, як можна б було подумати, а через людей. Існували ті, що вибирали легкий спосіб збагачення. 
Грем почав швидкий спуск униз, уважно обстежуючи аурою шлях на кількасот метрів попереду себе. Зазвичай, загрози тим, хто спускався з верхніх рівнів на нижні не було, а от зворотній шлях… Деякі могли попросити тебе поділитися здобиччю. У попередніх підземеллях Грем вже випатрав кількох добродіїв, котрі спробували зробити то з ним. 
Дякуючи Вальму, сила Бойового Майстра була зараз на піку його рівня, тож мало хто й цьому королівстві міг становити загрозу для нього. Окрім Бойових Предків, котрих налічувалось у цій державі аж цілих пʼять, як казали. Але вони не ходили у підземелля, зайняті більш важливими справами. 
Та навіть так Грем не втрачав пильності, легко оминувши кілька команд на своєму шляху. Кожна розмова — то втрачений час. Швидко йдучи тонкими стежками, створеними монстрами, Бойовий предок за пів дня дістався центру долини. Біля входу до печери було видно сліди недавньої бійки, та жодних тіл поблизу Грем не побачив, як і не відчув аур живих. Тож сміливо рушив уперед. 
На другому рівні сонце лише сходило над горами, кидаючи довгі тіні. Бойовий Майстер відчув кілька аур гоблінів недалеко від себе. І пощастило ж з виходом на рівень йому… Ці монстри фізично не становили загрози для нього, але бій з ними міг почути хтось сильніший… У підземеллі не було чіткого розділення, тож монстрів високих класів можна було зустріти навіть на вході першого рівня. Рідко, та все ж такі випадки траплялись. Саме через це Грем не любив підземелля. Він знавав багатьох, хто втратив голову, через не прорахований ризик. І не хотів поповнити той список своїм імʼям. 
Бойовий Майстер як міг приховав свою присутність і стрибнув зі скелі униз, де росли високі дерева. Точно пролетівши поміж густих крон, не зачепивши і листочка, мʼяко приземлився на всіяну прілим листям землю. Незважаючи на сонце у небі над горами, тут ще була ніч. Але для людей його рівня,наявність освітлення не була важливою. Він біг, безпомилково оминаючи небезпечні місця, туди, до центру долини. 
Його ціллю був третій рівень, західна його частина. Саме там кілька років тому було знайдено плід Олама сірого. Грем це знав, оскільки власноруч допитав авантюриста, котрий його тоді знайшов і виніс з підземелля. Бойовий Майстер поморщився, то згадавши. Клятий ідіот не хотів обмінювати інформацію на гроші, тож врешті-решт обміняв її на біль. Не те, щоб він любив когось катувати, але, за необхідності, таких дій не уникав. 
Перед тим, як увійти в печеру переходу на третій рівень, Грем відчув кілька аур рівня воїнів третього класу різних ступенів неподалік. Сиділи непорушно, мов у засідці. На мить Бойовий Майстер подумав, чи не варто вбити їх зараз, аби не мати потім перешкод на зворотньому шляху. Але лишив так, щоб не гаяти свій час. 
А на виході на третій рівень він одразу ж почув звуки битви. І саме у західній частині рівня. Чорт забирай, там знаходилась рослина, через яку він поліз у цю кляту діру. Гриміло добряче, але з такої відстані було неможливо визначити рівень сили противників. Ще раз вилаявшись, Бойовий Майстер побіг у той бік. Щоб там не було — він мав свою ціль. 
Звуки битви на заході стурбували не лише Грема, а й мешканців третього рівня. Багато слабких потвор тікало з того боку, куди саме прямував Бойовий Майстер. Йому навіть довелося узяти до рук кинджали і різати горлянки самим сліпим і дурним з них, котрі з переляку кидалися його атакувати, незважаючи на різницю в силі. 
Якоїсь миті Грем зупинився. Зараз він вже добре відчув аури бійців. І заскреготів зубами з розпачу. Ну чому йому так не щастить? Яким чином тут, лише на третьому рівні, у двобої зійшлися Бойовий Предок з монстром шостого класу?! Яка взагалі ймовірність такої події?! Бойовий Майстер витер кров з кинджалів і зло плюнув. 
Йти далі, сподіваючись, що його не помітять і спробувати знайти ту бісову Оламу? Чи дочекатися, доки одна з сторін переможе? Але кожна мить битви підвищувала ризик того, що рослину буде знищено! Грем застогнав з відчаю. Та хай йому грець! Приховавши свою присутність якомога ретельніше, він знову кинувся уперед. 
Він біг, орієнтуючись на одиноку вершину, схожу на стиснутий кулак. Зі слів нещасного, якого Грем допитував, у підніжжя тої гори був неглибокий видовжений яр, завжди заповнений рідким туманом, і саме там знаходилась рослина. Та й битва Бойового Предка з монстром відбувалася трохи збоку. Бойовий Майстер мав непоганий шанс прослизнути непомітно. 
Несподівано, звуки бою стихли, і стало так тихо, що здавалося, ніби повітря дзвенить. Грем тепер не відчував аури монстра, лише Бойового Предка, але й та коливалась невпевнено. Бойовий Майстер не був допитливим, до того ж соватись до незнайомого Бойового Предка, навіть сильно пораненого, не було гарною ідеєю. Нехай він сам вирішує свої проблеми. 
Край яру почався несподівано, з глибокої розколини у твердій землі. Грем стрибнув униз і повільно пішов схилом, заглиблюючись у туман. Усе як і казав той авантюрист! Бойовий Майстер добре памʼятав опис рослини, зроблений Вальмом, тож уважно обстежував аурою кожен кущ чи деревце на своєму шляху. 
Є! Тонка парость, з метр заввишки, з пʼятьма широкими фіолетовими листками нагорі! Олама сіра! Якщо зараз рослина має пʼять листків, то на ній має бути три плоди! Грем відчув, що вдача, нарешті, йому посміхнулася. Він підбіг до рослини…
На землі, поруч із нею, лежали два, розчавлені підошвою чобота, соковиті сірі фрукти. Грем загарчав від люті. Аура від слідів була точнісінько такою ж, як у того Бойового Предка, котрий зранений лежав зараз у кількох сотнях метрів від Грема. Срана сука! Аби ти не зробив цього лайна, то мав би більше шансів вижити! Пальці Бойового Майстра міцно обхопили руківʼя кинджалів.