Глава десята.

Глава десята. Марна праця. 

Грем помилився. Сила удару була такою, що Вальма ледь не розтрощило на друзки. Так, ті дивні червоні кинджали, створені із жаги крові, прорізали захист аурою Бойового Майстра і лишили глибокі зарубки у його зброї. Та наступної миті тіло алхіміка полетіло шкереберть по бруківці подвірʼя, підіймаючи хмари пилу. Вальм був слабий, мов мале кошеня, проти справжньої сили Грема. 
 — Пане Вальм! Пане Вальм! Ви як?! 
Кілька червоно-сірих стрічок розповзлися убоки, відкривши закривавлене обличчя алхіміка. 
 — Та наче з розбігу о камʼяну стіну гепнувся… — кволо відповів він. 
Вальм витягнув зі сховища пігулку зцілення пʼятого класу і поклав її до рота. 
 — Ех, мої фокуси то ніщо проти справжньої сили… — гірко сказав він за мить. 
 — Вибачте, пане Вальм, то моя помилка… Коли ви так легко розрізали ту колоду, я подумав, що сталося диво і хотів власноруч то перевірити, так би мовити, відчути на собі…
 — Годі тобі, Грем. Оця моя жага крові то вже диво… А щоб їх трапилось одразу два… Я не настільки везучий. 
Бойовий Майстер сів поруч з лежачим навзнак на землі алхіміком. 
 — Не скажіть, пане Вальм. Ви витримали удар Бойового Майстра вищої ступені, а на таке жодна проста людина не здатна. Так, фізично ви слабші аніж більшість навіть простих людей, але ваша швидкість та ваша  живучість… гадаю, у сутичці з воїном першого, чи навіть другого класу, ви матимете непогані шанси. Головне, то вам не потрапити під їх удар. 
 — Аха-ха-ха! — розсміявся Вальм і одразу ж закашлявся, — Не маю такого в планах. Але, тренування я продовжу, це виявилось несподівано весело, Грем! 
Яскраві червоно-сірі стрічки почали розповзатися, ховаючись у тілі алхіміка. Бойовий Майстер допоміг йому сісти. 
 — Мені подобається ваше завзяття, але ви використовуєте стільки зілля… Воно того варте? 
 — Ти за оце зілля? — у руці Вальма зʼявилося кілька пробірок різних кольорів. — У мене його багато. Дуже багато. Знаєш, мій вчитель алхімії, він був трохи схиблений. І в перший рік навчання у нього, після того, як я зміг вірно приготувати ту бісову качку, я лише те й робив, що варив зілля. Кожного дня, по кілька алхімічних казанів на день. Без вихідних та свят. Мій вчитель… він вважав, що алхімік має зростити у собі здатність займатися алхімією за будь яких зовнішніх умов. Я варив зілля під час грози, у хуртовину, під спекотним сонцем або під час його лекцій, де він пояснював мені новий матеріал. І врешті-решт я визнав його правоту у цьому питанні. Грем, а ти знаєш, що за старими рецептами з одного стандартного алхімічного казана виходить пʼятдесят пляшок зілля. Одна пляшка — то десять таких пробірок. Я варив їх тисячі на день, Грем. Тисячі бісових пробірок на день. Більше року. Так що я і справді їх багато маю. Дуже багато. Ох, щось я зайве патякати став. Продовжимо завтра вранці, Грем. 
Вальм встав і пішов у будинок, лишивши розгубленого Бойового Майстра наодинці. Грем був здивований. Головною особливістю алхіміків був контроль. Те, що їх вирізняло від інших людей. Алхімік мав контролювати увесь процес приготування продукту алхімії у казані. Точно і безупинно. Сотні параметрів, інколи тисячі інгредієнтів, мільйони процесів щосекунди… Це викликало колосальне виснаження розуму і духовної сили. І саме через це алхіміки зазвичай займалися приготуванням не частіше, аніж раз на місяць, іноді два, якщо рецепт продукту був низького рівня і простим. За словами ж Вальма, вчитель змушував його варити зілля кілька разів на день! Та що він за монстр такий?! Хіба це можливо? Навіть досвідчений алхімік високого рівня ложку до рота наступного дня після приготування піднести сам не зможе! Кілька разів на день?! Але Грем усе одно вірив словам Вальма. І захоплювався ним ще дужче. А ще по його спині пробігли мурашки через те, що тільки-но він ледь не вбив цю людину! Безмозклий йолоп! Сила є — розуму не треба?!
Грем подивився на свої кинджали. Гарні, четвертого класу… були. Глибокі зарубки прорізали леза майже на сантиметр углиб — таке не виправити ремонтом. Ха! І це зробила проста людина? За іграшку знищила підсилення аурою Бойового Майстра вищої ступені? Та чорта з два! Грем ошкірився. Доведеться викласти немало грошей на нову зброю. 
Вальм стояв під тугими гарячими струменями води та змивав із себе піт, змішаний з кровʼю. Вже нічого не боліло — купа зілля, та ще й пігулка пʼятого класу, зробили свою справу. Лише приємний післясмак втоми розливався тілом. Хотілося на ліжко і під ковдру, але… Не можна. «Енциклопедія» має побачити світ якомога швидше. Кожен проґавлений день то є десятки людських життів, забраних монстрами. 
 — Їдемо у торгову гільдію! — гукнув він Грему, сідаючи у капсулу. 
Уперше за кілька місяців Вальм виїхав із Цитаделі, і шлях у місто здався йому неймовірно довгим. Ще й люди їздили сюди-туди трактом, створюючи метушню. «Треба частіше виїздити у місто», подумав алхімік, минаючи міську браму. Людне місто доставляло деякий дискомфорт…
Менеджер Пак зустрів Вальма у фойє. Невідомо як він знав за гостя, але на обличчі як завжди була широка посмішка, на голові його фірмова зачіска, а одяг мов тільки-но з майстерні дорогого кравця. 
 — Пане Вальм! Радий вітати! Чим можу допомогти на цей раз? Ви до нас щось продати, чи щось замовити? 
 — Ох, менеджер Пак, сьогодні я до вас за особливою і дуже важливою справою! Гадаю, ви будете у захваті! 
Голова провів алхіміка у свій кабінет, де Вальм витягнув фоліант зі сховища і передавав його у руки Паку. 
 — Просто неймовірна робота! — вигукнув менеджер Пак хвилин через двадцять. 
 — Дякую! Я намагався виконати її якнайкраще. 
 — І це вам вдалося, пане Вальм! Уперше в житті бачу настільки досконалий довідник з монстрів першого класу! Ви не пропустили жодної з тих потвор, що моя гільдія вам доставила! Навіть відчуваю себе трохи причетним до створення цієї грандіозної книги! 
 — Ну що ви, ваш внесок був дійсно вагомим, менеджер Пак. 
 — Дякую, пане Вальм! Але, я трохи спантеличений, адже досі не зрозумів вашу ціль візиту… 
 — Менеджер Пак, я хотів би видати цю книгу, вашій гільдії буде це цікаво? 
Голова гільдії закрив фоліант і деякий час мовчав. 
 — Пане Вальм, навіть ризикуючи зіпсувати наші взаємини, я маю вам відверто сказати, що це не комерційний проєкт. 
 — Вибачте? — ошелешено перепитав алхімік. 
Пак зітхнув. 
 — Розумієте, аби відтворити усі малюнки, скопіювати текст… Це дуже обʼємна та кропітка робота і, враховуючи собівартість, така книга на полицях буде коштувати кілька десятків золотих. Але ж тут лише монстри першого класу… Пане Вальм, боюсь, на вашу «Енциклопедію» гільдія не зможе знайти покупців, навіть якщо ви відмовитесь від роялті взагалі. Мені дуже жаль казати вам ці слова, пане Вальм, повірте…
Хотів би він повірити, але… Вальму ті слова були мов удар під дих. Зовсім не на це він сподівався, коли їхав сюди, тож відчув щось схоже на … образу? Розчарування? Гнів, за те що його робота була марною? 
 — Он воно як… — тихо сказав алхімік. — Ніколи не думав з цього боку. 
Кілька десятків золотих за примірник. Вальм не мав вільних грошей, аби спонсорувати видання більш-менш сприйнятим тиражем за свій кошт. 
 — Ще раз вибачте, пане Вальм! 
 — Та ні, нічого… Тоді, я піду? 
Несподівано, Пак знову побачив дитячу наївність у алхіміку. Точно як тоді, коли той розказував йому за свою ціль у Цитаделі. Менеджер відчув себе гидко. Але торгова гільдія не благодійна організація, він не може дозволити завідомо збиткові проєкти, коли на ринку вже є купа простих та дешевих каталогів. 
 — Ще раз перепрошую, пане Вальм. 
Вони вийшли з кабінету і пішли у бік виходу через торговий зал, де Грем роздивлявся пару кинджалів четвертого класу. 
 — Вибери щось краще. — сказав йому Вальм. — Через мене ти втратив свою зброю… Менеджер Пак, ви маєте парні кинджали пʼятого класу? 
 — Так, звісно, дозвольте показати вам! 
Він провів їх до вітрини, де підсвічені білим сяйвом у повітрі висіли два схрещені сірі кинджали. Пак зняв охоронне закляття з вітрини і витягнув їх. Покрутив вправно у долонях. 
 — Відмінна зброя пʼятого класу, підходить для використання як прямим, так і оберненим хватом! 
 — Гаразд, запишіть їх на мій рахунок. 
Вальм забрав кинджали з рук менеджера і передав їх Грему. Вони майже не відрізнялись формою за попередні, тож старі піхви мали бути в самий раз. 
 — Пане Вальм! Це занадто, я не зможу повністю розкрити їх потенціал…
 — Тимчасово не зможеш, Грем. Тимчасово…
 — Пане Вальм, — втрутився у розмову Пак, — нехай ця зброя буде моїм вам подарунком сьогодні, гаразд? 
Алхімік завмер на мить. 
 — Угу. Гаразд, пане Пак. 
І понуро пішов до виходу. 
Він сидів у капсулі, розмірковуючи над тим, що ж робити далі. Слова Пака стали важким ударом по його цілі. Звернутися з цим питанням до Махура, голови ремісничої гільдії? Ні, навряд. Ремісники не займалися видавництвом взагалі. То ж що тепер? Раптом, у нього зʼявилася ще одна ідея. Якщо не можна продати, то це не означало, що по «Енциклопедії» неможна навчати. Звісно! Вальм посміхнувся і рушив у бік академії, де свого часу пройшов курс монстрології. 
Дочекатися на прийом ректора було нелегко, та алхімік терпляче відсидів кілька годин у кріслі прийомної. Вірний Грем стояв поруч, лякаючи своєю аурою секретаря та викладачів, котрі зрідка зазирали у кабінет за своїми справами. 
 — Заходьте! — гучно пролунало навіть через зачинені двері. 
 — Не буду гаяти ваш час, пане ректор, — сказав Вальм поважному сивому чоловіку у кріслі за широким столом, — мене звати Вальм, і я хочу запропонувати вашій академії навчання за програмою, створеною на основі цієї праці. А саме для курсу монстрології. 
Вальм витягнув «Енциклопедію» і поклав її перед ректором. 
Презирливий вираз обличчя чоловіка зник за кілька хвилин, коли ректор почав гортати сторінки фоліанта. 
 — Я не профільний спеціаліст, але ця робота навіть мене вразила! — вигукнув він. — І я зараз же покличу викладача монстрології, все ж за процес навчання з цієї дисципліни відповідає саме він. 
Ректор продовжив зацікавлено читати енциклопедію Вальма у ті хвилини, що вони чекали на викладача. Знайомий алхіміку професор, та колишній авантюрист рангу Б, зайшов у кабінет хвилин за двадцять. 
 — Сталося щось важливе? — запитав він ректора. 
 — Так, подивись сюди! Як гадаєш, чи буде добре змінити процес навчання, створити його на основі цієї праці? 
Той пройшов до столу і узяв фоліант до рук. 
 — Цікаво… Цікаво… Гарна робота! 
Він нарешті подивився на Вальма. 
 — А я тебе памʼятаю! Ти ж той старий студент, що відвідував мій курс близько року тому! Це ти зробив?! 
 — Так, пане професор. І як вам моя праця? Гідна того, щоб ви викладали її своїм студентам? 
 — Твоя книга і справді непогана, але… Вона не підходить для того, щоб по ній викладати монстрологію. 
 — Не підходить? Чому ж бо? 
 — Та увесь курс розраховано на пів року. Я начитую за цей час матеріал за усі класи монстрів, тож як то зробити з таким обʼємом інформації лише по першому класу, бовдур?! 
Бовдур?! Вальм спалахнув зсередини мов сірник. 
 — Ваш курс, професоре, за своїм змістом і мідяка не вартий, дитяча книжка за монстрів розповість більше, аніж ви розкажете за пів року на своїй кафедрі! 
 — Ах ти виродок! — гаркнув той, кидаючись на алхіміка. 
Тонке сіре лезо біля горлянки миттєво зупинило запал професора. 
 — Пана Вальма неможна чіпати, йолоп! Інакше він твою порожню макітру буде ногами по місту ганяти, зрозумів? 
Алхімік мовчки забрав «Енциклопедію». Абсолютно беземоційне його лице зараз було схоже на камінь. 
 — Ходімо, Грем. Ці ідіоти самі не розуміють, від чого відмовляються. 
Після того, як Бойовий Майстер навмисно грюкнув дверима, професор впав на дупу. Тремтячою рукою обмацав спітнілу шию. Він, колись авантюрист рангу Б, був переляканий тою межею, яку тільки-но минув. 
Ректор похитав головою. 
 — Ви і справді ідіот, професоре. Можете йти, це було єдине питання, за яким я вас викликав до себе. 
Вальм був розчарований. Повернувшись із міста до Цитаделі, він зачинився у лабораторії і не виходив з неї до пізньої ночі. Грем спостерігав, як блискуча металева рука затягує всередину монстра другого класу і хитав головою. Бойовий Майстер встиг роздивитися кілька сторінок праці алхіміка, коли її гортав ректор. Він не міг назвати себе професійним мисливцем на монстрів, хоча досить часто стикався з ними у бою. Та навіть цих кількох побачених ним сторінок вистачило аби зрозуміти, який титанічний труд стояв за тими аркушами. 
Вальм довго не міг заснути. Аби позбавитись гіркого розчарування, він допізна затримався в лабораторії, копирсаючись у нутрощах монстра, та усе одно не спалося. Він помилився, і його праця непотрібна? Така думка гнітила. Стільки годин кропіткої роботи, стільки зусиль і все то марно? Як так? Здатись, і цілком присвятити себе алхімії? Чи вперто йти вибраною кривою стежкою до здійснення своєї мрії? Так і не дійшовши висновку, алхімік заснув під ранок. 
Коли сонце було вже досить високо, він вийшов на ґанок. Грем сидів на сходах свого будинку чекаючи, буде настрій сьогодні у Вальма тренуватись, чи ні. 
 — То що, побігли? — запитав його алхімік. 
Грем ошкірився. Тимчасова невдача не зможе зламати його роботодавця. Цей слабкий чоловік своїм характером міцніший за будь-кого у цьому королівстві! Бойовий Майстер, як і вчора, задавав темп. 
Біг сьогодні давався Вальму значно легше, і перше зілля він випив лише після другого кола. Так, дихання не вистачало так само, і пульс наче рвав барабанні перетинки, але противного відчуття нудоти не настало. І ноги у колінах не тремтіли. Лише серце рвалося з грудей та горіли легені. Але то легко виправлялося зіллям, котре алхімік не збирався економити. Тож, навіть без відпочинку, Вальм перейшов до силової частини тренування. 
Грем був трохи розгублений, адже ніяк не міг вирішити, як провести третю частину тренування, коли друга вже добігала кінця. Врешті-решт, замість деревʼяної колоди він встановив товстого металевого стовпа. І алхімік, мов у броню закутий червоно-сірими язиками, відпрацьовував прості діагональні удари та подвійний блоки на тій сталі. 
Бойовий Майстер уважно спостерігав, готовий будь-якої миті виправити помилки в техніці ударів Вальма, та їх не було. Звісно, ті його удари могли здатися слабкими, могли здатися повільними, але за технікою виконання вони були бездоганними. «Ось що означає здібність до контролю у алхіміків! Вони з першого ж разу досконало повторюють будь що!» захопливо думав Грем. І то було недалеко від правди. 
 — Пане Вальм, давайте я вам покажу тепер прямий удар і коротку звʼязку прямий-блок-діагональний! 
Алхімік зупинився і відступив на кілька кроків, уважно стежачи за рухами Бойового Майстра, котрий демонстрував удари якомога повільніше, та ще й з численними коментарями. І знов здивувався, як безпомилково Вальм повторює його рухи. 
 — Цього мало, Грем. — зупинився алхімік за пів години. — Я хочу спаринг!
 — Пане Вальм, це небезпечно, я не наважусь після учорашнього випадку. 
 — Тепер ти точно знаєш мій рівень сили. Невже Бойові Майстри так слабо себе контролюють, що не можуть підлаштуватися до такого суперника як я у спарингові?!
Це був удар нижче пояса по гордості Бойового Майстра. 
 — Гаразд, пане Вальм. Ви атакуєте, я у захисті. 
Грем зітхнув і, огорнувши себе бронею аури, вихопив кинджали. Це виявилось навіть легше, аніж він гадав. Знаючи лише два удари, Вальм не міг створювати довгі різноманітні комбінації, тому атакував постійно прямо і передбачувано. І за пів години, без свого зілля, виснажився вкрай. 
 — Дякую, Грем! Продовжимо завтра! 
Алхімік був задоволений. Після тренування навіть погані думки зникли. Не треба їм енциклопедія у цьому місці? Ну, комусь буде потрібною у іншому! Або старий імператор помре нарешті, та  Вальм матиме змогу повернутися до імперії. Йому дійсно довелося піти з імперії після смерті вчителя. Вальм мав негласний вибір — тихцем втекти, чи служити імператору як його старий вчитель. І він вибрав перше, про що жодного разу не пожалкував. 
Алхімік зайшов до лабораторії і, швидко увімкнувши прилади на консолі управління, вхопив рукою-маніпулятором монстра у клітці, та затягнув його усередину. Потвори другого класу мало чим відрізнялися від потвор першого. Головними відмінностями були три речі. Ядра стали помаранчевого кольору, замість червоного, і вміщали у себе в рази більше мани. Звʼязок між потиличною частиною мозку та ядром був побудований трохи іншою тканиною, що забезпечувало більшу швидкість передачі імпульсу інформації. У мʼязах відсоток повільних мʼязових волокон був вищим, через що зростала фізична витривалість монстрів. Якщо коротко, то вони були швидші, сильніші та витриваліші за перший клас. 
Зміна того звʼязку виявилась неприємним сюрпризом, адже у випадку, якщо Вальм зможе винайти якись хімічний блокувальник сигналів між ядром та мозком, він стане дієвим лише для одного класу монстрів і буде нешкідливим для інших. 
 — Ну, — алхімік поплескав долонею по спині розіпʼятого на рамі монстра, — а чим ти мене здивуєш? 
Потвора і справді трохи здивувала. Своєю живучістю. Вальм довго експериментував над регенерацією мʼязових тканин, намагаючись визначити точний час, необхідний для відновлення сталого оʼбєму тканини, котру алхімік періодично видаляв з різних груп мʼязів. Відкриттям стало те, що швидкість регенерації лишалась незмінною до повного виснаження мани і руйнації ядра монстра. 
Це було дивним, адже логічно було б розподіляти ману більш економно, віддаючи пріоритет у відновленні критично важливих для життєдіяльності органів. То ж що це, помилка у еволюції цього виду, чи критична вада усіх монстрів другого класу? Зайнятий цим питанням Вальм прибрав робоче місце і, незважаючи на пізній час, затягнув до лабораторії наступного піддослідного. 
Так з того дня і повелося. Зранку Вальм тренувався, потім допізна працював у лабораторії, котра чим далі тим дужче жахала Грема тою дурною аурою, що виривалася назовні з відчинених дверей. Створення другого тому «Енциклопедії» впевнено просувалося уперед, і це незмінно підбадьорювало Вальма. 
Були ще деякі зміни, окрім покращення фізичного стану алхіміка, він помітив, як поліпшився його зір. Вальм зовсім не жалівся на нього раніше, і мало то розумів. Особливо, як цілитель. У дзеркало він бачив, як його райдужка змінила свій колір з карого на бурштиновий, а зіниці стали спочатку овальними, а потім і взагалі — вертикальними. 
Такі метаморфози, звісно ж, не пройшли повз увагу Бойового Майстра. Спочатку він подумав, що Вальм пʼє якесь зілля, і то відбувається під його впливом, але… Одночасно з цими фізичними змінами значно поліпшилась і швидкість реакції алхіміка. І Грем не витримав. 
 — Пане Вальм, а то ви якесь зілля вживаєте, що ваші очі стали… — він невизначено махнув рукою, — ну… іншими? 
Алхімік, можливо, і не знав би що сказати, аби Бойовий Майстер поставив пряме питання. Вийшло ж так, що Грем сам підказав брехню у відповідь. 
 — Ага, експериментальне. 
 — І як? Я помітив, що швидкість вашої реакції у спарингах теж добре підвищилась. 
 — Ну, поки що якихось серйозних негативних наслідків я не помітив, але ще зарано для остаточних висновків. 
 — Пане Вальм…
 — Що? 
Грем зняв капелюха, таке бувало вкрай рідко. Він ніяково почухав потилицю. 
 — Пане Вальм… А от коли… коли ви його завершите, чи зможу і я якось його отримати? 
Дідько? І що йому сказати? 
 — Ммммм, Грем, я вважаю, що це буде шкідливим для тебе зараз. 
 — Чому, пане Вальм? 
 — Розумієш, я хочу скоро знову зробити аналіз твоєї крові, аби знайти вірний шлях для твого прориву у клас Бойових Предків. Твій організм має бути абсолютно чистим, Грем. Жодні алхімічні сполуки у твоєму тілі недопустимі, інакше у своїх розрахунках я можу припуститися помилки, котра призведе до фатальних наслідків! 
Слухаючи мед, котрий алхімік лив йому у вуха, Грем навіть дихати забув. Клас Бойових Предків! Вальм знову каже йому це! Та біс із тим зіллям і прискорену реакцію через його дію! Якщо йому вийде прорватися, він стане на порядок сильнішим аніж зараз! Грем проковтнув слину у пересохлу горлянку. 
 — Дякую пане Вальм! Я зрозумів вас! Обіцяю, відсьогодні — жодного зілля, доки ви мені не дозволите! Я вас не підведу, пане Вальм! 
 — Та годі тобі, чому ти такий напружений? Давай, тижня за два я візьму аналіз? 
Бойовий Майстер лише кивнув. Вальм не розумів його. Десятки тисяч людей у королівстві йшли шляхом воїнів. Але лише одиниці змогли досягнути вершини, ставши Бойовими Предками. Не так давно Грем сам думав, що середня ступінь Бойового Майстра — то його стеля до самої смерті. 
Подумки, Вальм полегшено зітхнув. Це було близько. Та розслаблятися не варто, адже на днях у Цитадель має повернутися його єдина і улюблена учениця!