Глава девʼята.

Глава девʼята. Тренування здібностей. 

 — Ну, так само, як і випустили, тільки у зворотньому порядку…
Грем був розгублений. По-перше, керувати жагою крові воїни вчилися з самого початку, коли вона була схожа на рідкий туман, а не оце що у алхіміка. А по-друге, жага крові Вальма не була схожа хоч на будь-що, що він бачив у своєму житті. Тобто, поради Бойовий майстер міг дати лише у загальних рисах. 
 — Ти знущаєшся?! 
 — В жодному випадку, пане Вальм! Спробуйте розслабитись і згадати щось приємне! Зазвичай, жагу крові або повертають у тіло, або ж розсіюють у навколишньому просторі. Вона має втратити силу, коли воїн вже не хоче вбивати противника. 
Вальм старався. Він спробував обидва варіанти, та усе було марно. Алхімік задіяв свою духовну силу, намагаючись затягнути ті довгі червоно-сірі язики всередину, але вони лише збиралася у велетенські оберемки. За пів години Вальм здався. Десятки язиків жаги крові, що виростали з його тіла, безвольно лежали на землі мов гігантські ламінарії. 
Грем із Цян насмілилися підійти поближче, і вже навіть посміхалися, спостерігаючи за спробами алхіміка. Зараз від нього не відчувалося жодної небезпеки. 
 — Вчителю, якщо ви будете щоденно тренуватися, у вас усе обов’язково вийде!  — вирішила підбадьорити його Цян. 
Вальм того не зрозумів. 
 — Йди готуй качку, вухата! 
 — Ага, ага, вже йду! 
Дівчина почала потроху задекувати, та с кожним її кроком посмішка на обличчі ставала усе ширшою. 
 — Трясця його! — вилаявся алхімік. 
У розпачі він почав загрібати ті кляті червоно-сірі язики в оберемок, обмотувати себе ними, та закидати їх краї собі на плечі. Так і пішов до лабораторії. Ті ж язики, що росли зі спини, тяглися за ним мов багатометрові хвилясті стрічки. То було настільки кумедно, що Грем не витримав і пирснув у кулак. 
Вальм зачинився у лабораторії і випустив строкатий оберемок із рук на підлогу. 
 — І що з вами робити? — риторично запитав він. 
Язики нерухомо лежали на підлозі і навіть не думали зникати. Загалом, вони майже не спричиняли дискомфорту. Вальм відтягнув комір сорочки, аби зазирнути і роздивитись, яким же чином вони виросли із його тіла. Нічого незвичайного. У місці, звідки воно росло, лише ледь розтягнута шкіра за напрямком росту. Вальм повністю прибрав свою духовну силу і зітхнув. Посмикав одного язика. Міцний… Може, провести кілька дослідів? 
Алхімік пішов до зони з медичними приладами. Довгі червоно-сірі стрічки тяглися за ним, тихо шелестіли по сталевій підлозі і іноді чіплялись за ніжки стелажів і столів. Вальм сів у крісло і узяв одного з них. Підніс край до очей, щоб краще роздивитися. Гострий, мов голка кінчик, розходився у боки двома хвилястими лезами. Алхімік узяв у ліву руку аркуш паперу, а правою міцно стис край язика і провів ним по аркушу. Той розпався на дві половини. 
 — Досить гострий… — задумливо сказав Вальм. 
Він без зусиль пальцями скрутив язика у трубочку, але той швидко розкрутився, варто було його відпустити. 
 — … піддатливий і пружній… Що ж з тобою робити? 
У руках алхіміка зблиснуло лезо скальпеля, яким він ударив по сірій кромці жаги крові. Вилетіли іскри. Вальм подивився на понівечений скальпель у руках. І з силою вдарив у пласку сторону язика. Не зустрівши супротиву, скальпель пройшов крізь нього і застряг у поверхні столу. Язик у руках Вальма смикнувся, зігнувся і зняв себе зі скальпелю. Діра у його червоній поверхні швидко зникла. 
 — Чортівня! — крикнув алхімік, зіскочивши з стільця. — Ти ще живе?! 
Язики жаги крові зашелестіли і повільно огорнули тіло Вальма мов мʼяке простирадло. Минулого разу вони робили саме так, коли він керував ними за допомогою духовної сили. Вона… вчиться?!
Вальм знову розповсюдив стрічки духовної сили у червоно-сірі язики та почав виконувати різноманітні дії, на кшталт узяти щось з полиці, чи перегорнути аркуш у книжці, тощо… Це було настільки весело, що він зовсім забув за час і свою основну роботу. Минуло кілька годин, коли він нарешті отямився. 
 — Гаразд, досить на сьогодні! 
Червоно-сірі язики, наслідуючи приклад духовної сили, покірно увійшли у тіло і наче розчинилися у ньому. Гордий собою Вальм пішов на центральний пункт керування, щоб затягнути чергового монстра у лабораторію. Ха! Тренуватися кожен день, аби навчитися, казала вона… Та він геній, котрий за кілька годин із цим впорався! Але Вальм не міг бачити легкий сірий туман, що знов почав скупчуватись навколо його тіла, варто було йому розіпʼяти монстра на рамі. 
— Пане Грем, то що гадаєте, вчитель впорається? — запитала Цян, сідаючи поруч із охоронцем на сходах будинку. 
Той похитав головою. 
 — Не знаю, ти ж сама бачила ту чортівню, котра виросла з нього. Бачила щось схоже? 
 — Ні. 
 — От і я ні. 
Вони замовкли ненадовго. 
 — Цян, що ти відчула, коли воно торкнулося тебе? 
Дівчина спробувала пригадати. Язик і справді торкнувся її лапи, коли повертав одяг. 
 — Не знаю. Я абсолютно нічого не відчула, навіть перебуваючи у формі звіра. 
 — Жодного страху? Абсолютно? 
 — Ну, я остерігалась, коли воно отак до мене наближалось, але це точно не було страхом, викликаним жагою крові. 
Грем замислився про своє на кілька хвилин. 
 — Знаєш, я навіть не впевнений зараз, що то і справді вона. Адже матеріалізувати жагу крові можуть лише Боги Війни та деякі Бойові Предки. Але пан алхімік фізіологічно звичайна людина…
 — З цим згодна. Я от думаю, що це і вона, і не вона одночасно. Або вона з ще чимось, нам невідомим. 
 — Ти мене остаточно заплутала. 
 — Ага. І себе теж. Коли йшла поговорити з вами, то сподівалась, що ви поясните. 
Грем зітхнув і звівся на ноги. 
 — Не думаю, що є у королівстві людина, здатна то пояснити. 
Цян лишилась сидіти наодинці. Її хвилював стан вчителя не лише тому, що ще недавно вона бачила у ньому трамплін у гарне життя, а ще й тому, що останнім часом він подобався їй як особистість. І я допомогти алхіміку вона не знала. 
Наступного ранку Вальм був уперше цілком задоволений качкою, котру поставила перед ним Цян. Він повільно зʼїв спочатку одне стегно, потім відломив друге. 
 — Нарешті, учениця моя, ти готова до подальшого навчання. 
Дівчина завмерла від цих слів, не розуміючи, як реагувати. Вона вже так звикла за ці місяці до клятих качок, що навіть боялася втратити цей свій щоденний «обовʼязок». Вальм поклав кістку на тарілку, витер руки серветкою і витягнув товстий довідник лікарських трав і великий зошит, списаний його почерком, зі сховища. 
 — Кожен алхімік, — сказав він, — має уміти збирати матеріали, для своєї алхімії. Тут ти знайдеш більшість рослин для створення зілля і еліксирів першого, другого та третього класів. А у цьому зошиті мої записи, як правильно їх збирати та зберігати. 
Він на мить замовк, уважно стежачи за Цян, але потім витягнув ще кілька аркушів. 
 — Тут написано твоє завдання на наступний місяць, які трави, ягоди та гриби ти маєш зібрати і рецепти, які маєш вивчити напамʼять за цей час. 
Дівчина навіть дихати перестала, уважно стежачи своїми червоними очима за руками вчителя. 
 — І запам’ятай — жодних алхімічних лавок і покупних інгредієнтів! Визначити, коли, як і ким вони зібрані я зможу… Цян, з твоєю силою Бойового Майстра нижньої ступені, то не стане за проблему зібрати усе самотужки. Ти мене слухаєш? 
 — Так, вчителю! — гаркнула вона. — Я то зможу! Я усе зберу сама! 
Вальм посміхнувся з такої завзятості учениці. 
 — У тебе є місяць. По завершенню його, я буду чекати тебе для тренування з алхімічним казаном. Можеш йти…
 — Дякую! 
Цян підскочила до алхіміка, на мить легко його обняла, і вибігла з будинку надвір. Вальм розсміявся і відірвав крильце. Здається, Грем сьогодні без сніданку… А Цян, не гаючи часу на довгі збори, вийшла за ворота Цитаделі і пішла у бік північних гір, де авантюристи за замовленням алхіміків та цілителів споконвіку збирали трави. 
Грем зупинив тренування, подивився їй услід і усміхнувся. Він чув кожне слово Вальма, сказане дівчині у будинку. Цей алхімік… Він легко привчив норовливого та гарячого звіролюда терпінню і здатності довго працювати над чимось нудним. А це міг далеко не кожен. Бойовий Майстер знову підняв кинджали і почав відпрацьовувати удари. 
 — Пане Вальм, — сказав Грем, коли той вийшов з будинку, — ваша неконтрольована жага крові знов зʼявилась! 
 — Дідько! - вилаявся Вальм, уважно оглядаючи себе спереду і ззаду. 
Бойовий Майстер похитав головою. 
 — Та її частина, котра вам не видима. 
Алхімік зупинився. 
 — То що робити? 
 — Ймовірно, аби узяти її під контроль повністю, вам доведеться розпочати тренування на зразок воїнських. Інших ідей я не маю…
 — Це важко…
 — Не легко, згоден. 
 — А з фізичними властивостями звичайної людини то важче вдесятеро. 
 — Ймовірно. Але без цього буде не важко, а смертельно. 
Вальм зітхнув. 
 — І ти будеш мене тренувати? 
Грем кивнув, чекаючи на відповідь алхіміка. 
 — Давай спробуємо… Тільки розпочнемо не сьогодні, а за два дні, я маю дещо завершити… 
 — Домовились, пане Вальм. Чекаю вас тут зранку через два дні! 
Розчарований алхімік пішов до лабораторії. Маленький червоний язик несподівано вискочив між його ребер, та почав змішуватися з сірою жагою крові. Вальм кілька разів ляснув по ньому долонею, аби той сховався назад. Що ж… Не лише невидиму її частину він погано контролював…
Алхімік поспішав. Лише сім монстрів відділяло його від завершення самого великого тому «Енциклопедії», адже чисельність різновидів монстрів першого рівня була найбільшою. І от він вже на фінальному етапі. Так, у деяких клітках Цитаделі вже сиділи монстри другого рівня, поставлені менеджером Паком навіть раніше строку, тож без роботи Вальм точно не лишиться. 
Трішки розчаровувало, що навіть розкривши усі секрети буття цих монстрів, алхімік так і не знайшов речовин, котрі були б здатні миттєво їх вбити. Він рухався у вірному напрямку, визначивши, що найкраще то хімічно розірвати, або заблокувати звʼязок між потиличною частиною мозку та ядром монстра, але уся проблема полягала у тому, що він ніяк не міг винайти потрібну сполуку. І тому останнім часом просто розбирав потвор на органи та частини, створюючи їх анатомічні атласи і описуючи особливості конституції з визначеними ним слабкими місцями монстрів. 
Як і розраховував Вальм, на вечір другого дня, після своєї обіцянки Грему, він підшив останній аркуш у товстий фоліант з коричневою обкладинкою, котру алхімік зробив з обробленої власноруч шкіри рогатого гобліна. «Енциклопедія. Монстри першого рівня» золотими буквами було відтиснуто на ній. Задоволений алхімік повільно гортав аркуші, роздивляючись сотні детальних малюнків з описом, зробленим каліграфічним почерком. Неймовірна робота. Можна сказати, що Вальм був щасливий тримати цю книгу у своїх руках. Лишилося трохи — розповсюдити її континентом, аби кожен зміг прочитати і знайти свій спосіб боротьби з потворами. Алхімік зітхнув і сховав фоліант. Він займеться цим завтра. Після тренування з Гремом. 
Наступного ранку Бойовий Майстер вже чекав перед сходами, коли алхімік вийшов надвір. 
 — Спочатку, — сказав він, мимоволі зробивши крок назад від важкої жаги крові, котра огорнула Валима, — ми розігріємо мʼязи короткою пробіжкою навколо Цитаделі. Гадаю, для першого дня десять кіл нам вистачить. 
Алхімік знизнув плечима. Бігати так бігати. І він рушив риссю за ворота. Грем, надаючи приклад, теж побіг трохи попереду, аби задати темп для Вальма та підбадьорювати його у процесі. 
Бігти виявилося значно важче, аніж гадав алхімік. Одне коло дорівнювало приблизно пʼятистам метрам, і вже на половині дистанції Вальм спітнів і відчув, що йому не вистачає дихання. Ледь добігши до воріт, він скинув верхню частину одягу, лишившись лише у штанях і легких парусинових туфлях. Важко дихаючи, він нахилився, спершись долонями у ноги. І це лише одне коло?! 
 — Грем, а можна використовувати зілля на тренуванні? 
У вухах шуміло, наче хтось міхами кузню роздував. Бойовий Майстер жалісливо подивився на Вальма. Він знав, що той слабий фізично, але навіть не думав, що стан його настільки жалюгідний. Непоганий кістяк алхіміка був наче позбавлений мʼязів, через що хребці прорізали шкіру на вигнутій спині. Натомість на животі, незважаючи на молодий вік, вже наросло сало у кілька пальців завтовшки. 
 — Якщо у межах розумного…
Грем не встиг договорити, як зблиснули дві пробірки, одна із зіллям зцілення, інша із зіллям витривалості. 
 — Продовжимо! 
Вальм викинув пробірки, витер губи і першим побіг уперед. 
Це було наче пекло. Слабке, атрофоване через мало рухливий спосіб життя серце, аж ніяк не могло наситити органи алхіміка киснем, ледь протискаючи густу кров тонкими сосудами. Його легені горіли, мов у вогні. На третьому колі почався дикий ріжучий біль у районі діафрагми… Але Вальм не здавався. Десять кіл… Це усього навсього десять кіл… У тонких пальцях знов зблиснули пробірки. На сьомому колі він подумав, що оглуг, адже не чув вже нічого, окрім гучного набату пульсу у вухах. Та Вальм продовжував вперто переставляти ноги, у заданому Гремом ритмі. На девʼятому колі його почало нудити, від тої кількості зілля, що він устиг за цей час випити. Але і це не зупинило… Після десятого кола Вальм сів та сперся спітнілою спиною о холодний чорний камінь паркану. І закашлявся від спазму у нутрощах. Ноги дрібно тремтіли, нездатні далі його тримати. 
 — Ви молодець, пане Вальм! 
Алхімік подивився на Грема, у котрого навіть дихання залишилося рівним і скривився. Ага ж, молодець. Аби не зілля, то давно вже б ноги під парканом простягнув. І ця думка була зовсім поруч з реальним станом справ. Під час бігу тіло алхіміка постійно руйнувалося, але тої ж миті відновлювалось завдяки зіллю зцілення. І ставало міцнішим. На місці кожного порваного мʼязового волокна одразу ж виростали два нових. Вальм за те не думав, та насправді він міг бігти так увесь день, чи поки у ного б вистачило тих пробірок у сховищі. Так, через неймовірний біль і страждання, але зміг би. 
За кілька хвилин відчуття слабкості минуло і алхімік встав на ноги. 
 — Що далі? 
Грем прикинув, скільки зілля той вже виглегав і похитав головою. Воістину золоте тренування, якщо вимірювати у ціні на ті пробірки в гільдії алхіміків. Не лишати ж то без сенсу? 
 — Друга частина — силова підготовка. 
Вони повернулись на подвір’я, і Бойовий Майстер витягнув зі сховища дивний агрегат. 
 — Тут ви зможете робити три основні силові вправи на групи великих мʼязів, що вам потрібно у першу чергу. Це станова тяга для спини, жим лежачи для грудей та рук і присід для ніг. Почнемо з найменшої можливої ваги у пʼятдесят кілограмів…
Якщо Вальм ще хвилину назад думав, що біг навколо Цитаделі був пеклом, то зараз він відчув усі його кола. Те кляте залізо розривало його мʼязи та жили, стирало у порох суглоби… Але зілля зцілення не давало покою смерті навіть наблизитись. Грем лише підбирав пробірки, складаючи їх у куточку. Мати рідна! Та жоден би не зміг тренуватися з такою витратою грошей! 
Зважаючи на те, скільки зілля випив алхімік, Бойовий Майстер вирішив відійти від стандартних тренувань новачків. І гнав його на нові і нові підходи до спортивного снаряду. 
 — Гаразд, пане Вальм, десять хвилин відпочинку, і переходимо до третьої частини — вправи зі зброєю! 
Вальм сів на лавку і розслабився. Усе тіло гуділо, а під шкірою наче бігали тисячі мурах. У шлунку забурчало, після чого алхімік відчув найсильніший у  своєму житті голод. Він був здатен перетравити зараз будь що! Тонкі слайси сушеної яловичини один за одним відправлялись у ту топку, вмить згораючи. 
 — Перерву завершено! Пане Вальм, у вас гарна статура для того, щоб використовувати у бою або рапіру, або довгі парні кинджали. Рапіра була б навіть краще, та я, нажаль, нею не володію, тож…
 — Не варто, Грем, — Вальм махнув рукою, — усе одно мені навіть воїном першого класу не стати. Тож усе то абсолютно неважливо…
 — Що ж… І то вірно. — він витягнув зі сховища парні кинджали. — Сьогодні я покажу, як виконати простий діагональний удар і блок. 
Грем встановив посеред подвірʼя важкий стовп з міцного дерева, на якому було намальовано контур людського тіла і повільно зробив діагональний удар правою рукою, повернувся у позицію з блоком двома кинджалами і зробив ще один діагональний удар лівою рукою. 
 — Усе добре роздивилися, пане Вальм? Спробуйте? — він простягнув зброю алхіміку. 
Після важкого заліза, котре ще кілька хвилин тому тягав Вальм, кинджали здавалися невагомими. Оздоблені замшею руківʼя зручно лягли у долоні. Алхімік зробив удар і виконав блок. 
 — Відмінно, пане Вальм! — підбадьорив його Грем. — А тепер головна мета нашого тренування! Щоразу при ударі уявляйте, що це не чортова колода, а ваш ворог! Котрий напевно вбʼє вас, якщо ви не випередите його! 
Маячня! Вальм завдавав ударів з усієї сили і ставив блоки, але добротна сталь лишала ледь помітні подряпини на темному від часу дереві. Бойовий Майстер мовчки спостерігав за цим безглуздям кілька хвилин. Той важкий сірий туман жаги крові, що коливався навколо тіла алхіміка, робив то лише у такт з його рухами і навіть не думав атакувати. Проблема була у тому, що Вальм зовсім не умів ставити перед собою вбивство за мету. 
Бойовий Майстер був спантеличений. Людина, що так легко вбила пів сотні людей кілька місяців тому, не могла зробити таку просту річ… Як, чорт забирай, узагалі таке можливо?! 
 — Пане Вальм, якщо ви не зберете зараз свої шмарклі докупи, то Сіра Ворона знову встромить ту бісову голку у вашу кістляву спину! 
Алхімік згадав той біль, коли він падав, чіпляючись за дверцята своєї капсули, а головне той страх, коли він зрозумів що, ось-ось помре, і навіть диво його не врятує… Цей спогад змінив усе. Дика жага жити вмить знищила усю його раціональність. Оскаженілі хвилясті червоні стрічки десятками виривались з тіла алхіміка та, змішуючись з сірим туманом, щільно обгортали його плоть, утворюючи щось схоже на броню аури воїнів. Рухи Вальма теж змінилися — ноги трішки зігнулися, віддаючи свій імпульс при кожному ударові кинджалом, самі удари пришвидшились, вже лишаючи не просто дрібні подряпини на дереві, а глибокі рубці…
 — Цього замало! — закричав здивований таким перетворенням Грем. — Ви маєте не лоскотати його, пане Вальм, а вбити! Вбити, аби вижити! 
Вальм почав перетворюватись на тінь — настільки прискорились його удари. 
«Мало, мало, мало, мало! Цього замало!» — билося одне воно у мізках алхіміка. Якщо вже він не може стати воїном, то він мусить стати жахливим монстром! Вальм пригадав сотні своїх дослідів, сотні здогадок і відкриттів того, як працюють організми потвор, як віддає команди нервова система, як отримує зворотній звʼязок, обробляє сигнал і знов віддає наказ… «Швидше-сильніше! Швидше-сильніше! Вбити! Роздерти! Знищити! Знищити! Знищити!» 
Червоно-сірі стрічки поповзли уперед, з кистей Вальма на леза кинджалів, зжираючи той крихкий метал і самі стаючи надміцною сталлю…
Діагональний удар Вальма розрізав бісову колоду мов масло, а другий розполовинив її ще раз прямо у повітрі. 
 — Стій! — мов крізь бавовну почув він крик Грема. 
Алхімік зупинився, важко дихаючи. Замотаний із пʼят аж до маківки яскравими червоно-сірими язиками, він стояв, тримаючи у руках два кинджали того ж кольору, що й він сам зараз. 
 — Усе гаразд, ви вбили його, пане Вальм, він мертвий, його більше немає…
Грем перебував у шоці з тої люті, котру виявив тільки що алхімік. Ймовірно, що таку її концентрацію, уособлену в одній людині, він взагалі бачив уперше. 
 — А тепер розумом і почуттями збагніть, що ви вбили ворога, і приберіть жагу крові! Негайно! — наказав Бойовий Майстер. 
Дихання Вальма заспокоїлось. Стрічка за стрічкою, ще люта жага крові почала всмоктуватись назад до його тіла, відкриваючи голову, потім руки, а за ними вже худий голий торс і ноги. Алхімік стояв беззбройний. Два сталеві кинджали, котрі пів години тому дав Грем, зникли. Вальм дивився то на залишки колоди під своїми ногами, то на Бойового Майстра, очікуючи на реакцію. 
Грем не бачив навіть краплі сірого марева навколо тіла алхіміка. Звичайний, високий і худий молодий чоловік, трохи розгублений… Як, в біса, він розрубав ту колоду? Та ще й другим ударом прямо у повітрі?! На таке навіть воїни третього класу вищої ступені не здатні! І де, чорт забирай, поділася його зброя? Невже…
 — Ви молодець, пане Вальм! Прибрали жагу крові так чисто, що навіть я її не відчуваю. Та є ще дещо, над чим би я хотів, аби ви зараз попрацювали. Ви можете керувати своєю жагою крові, не втрачаючи розум? Спробуйте зробити це повільно, крок за кроком…
Алхімік кивнув. 
 — Гаразд, я зрозумів, про що ви. Звір завжди буде здобиччю. Лише мисливець у їх парі має розум. 
Вальм зітхнув і сконцентрував думки. І ті яскраво червоні стрічки з темно сірою каймою почали одна за одною вириватися і обмотувати його, лишивши за секунди лише тонкі щілини на місті очей. 
Грем відчув важкий тиск його жаги крові на собі, від чого мимоволі вкрив себе бронею власної аури. Оце і справді схоже на сконцентроване бажання вбивати! Але… В руках Вальма не було зброї, ті дивні червоні кинджали не зʼявилися… Дурна здогадка крутилася у голові Грема. 
 — Пане Вальм, ви не проти невеличкого експерименту? 
 — Експерименту? — голос алхіміка звучав глухо з-за стрічок, що обмотали його обличчя. — Люблю експериментувати! 
 — Гаразд! — весело вигукнув Грем. 
Він вихопив з піхов свої кинджали, посилив їх власною аурою і одночасно розповсюдив свою жагу крові у бік Вальма. 
У ту ж мить чотири леза, два чорних та два червоних, зіткнулися, створивши грім!