Глава перша.

Глава перша. Цитадель. 

Та за останні пʼятнадцять років не зробив жодного видимого кроку у потрібному йому напрямку. Він отримав досконалі, як для королівства, знання у алхімії, медицині і монстрології, але того було замало. Особливо у останній дисципліні. Знання вчених королівства було, як він тепер розумів, поверхнім, не глибоким. Так, вони зробили купу каталогів монстрів, та навіть у них Вальм знаходив безліч розбіжностей. 

«Хочеш щоб було зроблено добре - зроби то сам!», усе частіше пригадував він слова свого батька. І мовчки з ними погоджувався. Якщо він хоче досягти своєї цілі, то далі відкладати неможна. Час - то саме та цінність, яку він не здатен купити за гроші, і він спливав. Вальму було вже двадцять сім… І серед інших студентів він відчував себе старцем. 

Нарешті пролунав дзвоник. Останній, для цього курса. Студенти враз гучно загомоніли, загуркотіли стільцями і пішли, мов стадо, до виходу з аудиторії. Професор задоволено посміхнувся і витягнув товсту сигару із футляру. Робив то так, наче виконував лише йому знайомий ритуал. Він зубами відкусив кінчик сигари, який виплюнув на підлогу, прямо собі під ноги, і зручно вмостився у кріслі. На його долоні зʼявився яскравий вогник, після чого у повітря здійнялись клуби сизого диму. Стало тихо. 

Вальм сидів і дивився на професора, котрий його не помічав. І Вальма це злило. Вісімдесят золотих. Саме стільки коштував цей піврічний курс у професора. Нічогенькі такі гроші - середньостатистичне домогосподарство королівства мало річний дохід у двадцять золотих. Що він, курс, того не вартий, Вальм зрозумів ще у перші два місяці, але до останнього відвідував лекції, сподіваючись вивчити хоч щось для себе нове. І зараз Вальм міркував що ж краще - обізвати професора шахраєм, чи дати йому у пику. 

Бити пику було ризиково - раніше цей викладач був авантюристом, ще й Б рангу… Та й просто його обізвавши можна було отримати самому. Теж у пику, свою. Тому Вальм просто мовчки сидів на своєму місці. Нарешті професор помітив, що один із студентів усе ще в аудиторії. 

 — Ти щось хотів, еее…

Ну звичайно ж, імʼя він забув. Але… У голові Вальма виникла ідея, як зробити ті вісімдесят золотих не такою вже й марною тратою. 

 — Так, професоре! Я чув, що раніше ви були сильним авантюристом, капітаном загону! Розумієте, я хочу більш глибше вивчити поведінку монстрів у природі, але, як ви знаєте, сил то зробити самотужки я не маю. Чи не могли б ви порекомендувати мені якусь команду, щоб допомогла мені у цьому? Я знаю, що можна лишити запит у гільдії авантюристів, та зараз стільки шахраїв навколо, самі розумієте…

 — Ха! Та це просто! Моя стара команда ще в топі ліги нашого міста Татан, звернись до них! 

 — Тоді останнє прохання, професоре, дайте мені короткого рекомендаційного листа для них… Інакше, боюсь, далі порогу мене не пустять…

Професор з поважним виглядом подивився на кінчик тліючої сигари, що вже вкрився напівпрозорим попелом. 

 — Ех, молодь! Ні на що без нас, старої гвардії, не здатні!

Він узяв аркуш паперу і хвилини дві розмашисто писав. 

 — Тримай! - сказав він, складаючи лист втроє, - Команда «Срібні дракони»! Сподіваюсь, хоч знайти їх штаб зможеш самотужки? 

 — Дякую, професоре! 

На питання Вальм відповідати не став, визначивши його як риторичне. Тому просто вклонився йому, забрав листа і вийшов з аудиторії. Що ж… Настав час втілювати план, котрий зрів у нього вже кілька років. Цей нікчемний курс у професора лише поставив фінальну крапку. Він сховав аркуш до внутрішньої кишені і швидким кроком попрямував до виходу з академії. 

Ні, він не пішов одразу ж до штабу «Срібних драконів», то було б даремно. Спочатку, він мав підготувати собі місце для своїх наукових досліджень. Віддалене. Тихе. І міцне. Таке, де можна тримати потвор живцем для дослідів, і нікого з мешканців міста цим не турбувати. Усе інше, йому необхідне, давно чекало свого часу у персні сховищі на лівій руці хлопця. Найменше Вальм бажав отримати проблем від людей. Тому він пішов до своєї невеликої орендованої квартири. 

Так, за мірками королівства, Вальма можна було вважати багатою людиною, навіть дуже. І, аби оточуючі люди прознали за його гроші, то інакше як скнара не називали б. Для Вальма ж його статки були лише інструментом для досягнення своєї цілі, і ні чим іншим. «Яка різниця, скільки у твоєму будинку спальних кімнат, коли спиш ти лише у одній» резонно казав він собі, і усе його життя проходило за цим принципом. 

Вальм з таким натхненням розпочав пошуки місця, де можна б було влаштувати свою лабораторію, що навіть не пішов наступного дня до академії на церемонію вручення дипломів з монстрології. Настільки непотрібний папірець зовсім його не цікавив. Йому було конче потрібно зробити цей перший крок, навіть для самого себе. 

Нарешті, він знайшов занедбаний цех ремісничої гільдії у кількох кілометрах від міста. Місцина та сама по собі не була безпечною — за міською брамою було легко на недобрий люд натрапити навіть вдень, не кажучи вже за нічний час. Але вибору, як такого, у нього не було, адже не тягнути живих монстрів у місто… Тож вирішив, що просто доведеться більше вкласти у безпеку будівлі не тільки зсередини, але й зовні. Лишалося лише купити те приміщення. 

Голова філіалу ремісничої гільдії не поділяв натхнення Вальма, і тому перемовини шли… важко, скажімо так. 

 — Молодий чоловіче, мені здається, що ваш жарт, а інакше ту пропозицію я назвати не можу, зайшов занадто далеко! Неможливо серйозно пропонувати гільдії одну срібну монету за промисловий обʼєкт! Навіть якщо він трохи занедбаний! 

Голова, чоловік середніх років, колись дужий, але зараз страждаючий на зайву вагу, стис кулаки. Його настільки розлютили слова Вальма, що навіть глибокі залисини на голові почервоніли і вкрились потом. 

 — Пане Махур, - не здавався Вальм - погляньте на це ширше, як на комплексну угоду. Я не лише позбавляю вас збиткового і неліквідного пасиву, що немало вам стає у вигляді річних податків, так ще й пропоную вам вигідний контракт на реконструкцію цього обʼєкта! Звичайно, через тендер, але ваша пропозиція буде пріоритетною! І якщо ви не бачите у цьому зиску, то я вже сумніваюсь, чи то потрібної людини прийшов!