Розділ 3. То був фейк?

На розі вузької вулиці ми зупинились біля старого вендінг-автомата. Екран мерехтів, пропонуючи щось, що колись можна було назвати їжею. Це ідеальне місце для тимчасового маскування.

— Вибери щось!

Сірі нахилився, скануючи варіанти. Тиша затягнулася.

— Довго думаєш.

— Я аналізую склад, баланс поживних речовин і…

— Просто обери перше-ліпше!

Він на секунду завис, а потім натиснув кнопку. Автомат глухо загудів і виплюнув…

— “Чизбургер для дітей”? Серйозно?

— “Перше-ліпше”, — перекривив він мене.

В цей момент з динаміка пролунав голос:

— Дякуємо за вибір! Ваша покупка буде врахована в рейтингу споживчих звичок.

Закотила очі:

— Так-так, ще один спосіб контролювати нас.

Коли з моєї картки списалися 50 кредитів, віддала їжу Сірі:

— Просто вдай, що їси!

Він зацікавлено взяв бургер, відкрив рот і… засунув весь всередину, роздушуючи пальцями.

— Ти що, анаконда?!

Сірі не розумів моєї бурхливої реакції.

— Але ж ти не уточнила щодо техніки споживання їжі, — пробурмотів він з повним ротом.

— Це було очевидно!

— Це було епічно! — водночас пролунало за спиною.

Озирнулася. Біля нас стояв підліток у кислотно-рожевій куртці, жуючи щось таке ж “хімічне”, як і його одяг.

— Чувак, як тебе звати? — поцікавився він  із захопленням.

Андроїд повернувся до мене, наче питаючи дозвіл, на що я мовчки кивнула.

— Я — Сіріус Титанус.

— Крутяк! А це твоя мама?

Я вже готова була запротестувати, але…

— Так. Вона моя матуся.

Аж підстрибнула від несподіванки.

— Матуся?

Сіріус не розумів концепції особистого простору, або навмисно ігнорував. Коли він наблизився, між нами залишилося не більше кількох сантиметрів.

— По факту ти є моєю матір’ю. Чого соромишся?

— Так, але у науковому…

— Чому я не можу мати маму? — засмучено перервав він.

Підліток спостерігав за нашою суперечкою. Я зітхнула і потягнула Сірі за рукав. Його хода стала більш природною, але я все ще чула легке механічне клацання в нейросуглобах.

— Після розмови з цим юнаком, я зробив висновок, що статус “крутий” включає не лише емоційний компонент, а й стиль поведінки та зовнішній вигляд. Я хочу розвинути індивідуальність, — натхненно заявив біонік.

Я спіткнулась, але він швидко спіймав мене. По очах бачила, як намагався зрозуміти, що значить — бути важливим для когось, бути поміченим серед сотень людей, які його ігнорують.

— Зосередься! Як нам позбутися переслідування?

Сірі випустив мене з обіймів, обробляючи тисячі варіантів. Потім різко підстрибнувши, розмахнув руками.

— У нас є дві можливості. Перша — знайти укриття. Друга — розчинитися серед людей, змінивши зовнішність.

— І як ти пропонуєш зробити останнє?

— Можу адаптувати свою міміку, стиль одягу і…

— Стоп! Ми не будемо експериментувати. Негайно в укриття!

Погляд Сіріуса прикувала неонова вивіска торгового центру Нео-Сейл, де капслоком мигало: “НОВА КОЛЕКЦІЯ ШКАРПЕТОК “ВЕСНА–2125”! М’ЯКІСТЬ, ЯКУ ВИ ВІДЧУЄТЕ!”

— Нас розшукують!

— Будь ласка.

Я тільки закотила очі, як він уже тримав пару шкарпеток із піксельними котами.

— В них я буду крутим?

— Скоріше… милим.

Касир скептично оглянув нас:

— Це парні шкарпетки для закоханих. Вам знижка.

Я подавилася повітрям, а Сіріус спокійно:

— Беремо.

— Чекай, “ми”?! — мало не вихопила пакет.

— Люди носять парні речі з тими, хто для них важливий.

Я схопила чек, пробурмотіла “розорюся через андроїда-шопоголіка” й потягнула його геть. На вулиці Сіріус витягнув одну пару та натягнув її поверх біонічних кінцівок. Потім простягнув другу мені:

— Люди діляться з близькими.

Я затиснула шкарпетки в руці, вагаючись.

— Дякую… — прошепотіла, ховаючи їх у кишеню.

— Чому не одягаєш?

— Не на часі!

Не встигла я договорити, як він вже акуратно опустився переді мною на одне коліно, швидко витягаючи шкарпетки з моєї кишені.

— Ей!

— Не рухайся!