Глава 10. Дружні наміри

Ночувати Кай залишився на підлозі кімнати Іріне. Йому гостинно постелили ковдру, подушки забракло, але емпату було не звикати. Спалося йому жахливо, а точніше, практично не спалося. Організм жорстоко мстився за ті декілька ковтків алкоголю, і він раз у раз прокидався, неспокійно ворочаючись. Лягли спати вони ближче до світанку, і до обіду емпат здався, по можливості акуратно склав свою постіль і перемістився до вітальні.

Інспекторська папка розкрилася рівно посередині, і Кай загальмовано втупився в текст. Після такого сумнівного сну мізки відмовлялися працювати. Ефект від змішування пігулок і алкоголю був схожий на жорстке похмілля: запаморочення, туман у голові й шалене серцебиття, що особливо заважає розслабитися. У грудній клітці немов оселився відбійний молот.

Руки сьогодні особливо сильно тряслися, і емпат з тугою подумав про час, коли він міг перевернути сторінку з першого разу.

На очі йому трапилася вирізка про загиблого аудіала. Вкотре перечитавши його послужний список, Кай провів пальцем по рядку «Сімейний стан: одружений з Ханною Змігродською. Дітей немає».

Та сама активістка біля лікарні. Вражаюча біографія дружини загиблого інсайдера містила чимало цікавого, і хоча Кай вже пам'ятав її напам'ять, він знову вп'явся очима в текст.

Закінчила Інститут по типу впливу: емпатія. Але за інсайдерською спеціальністю ніколи не працювала, і отримавши ліцензію вирушила здобувати другу освіту: політолог. Стандартна схема серед багатьох інсайдерів, яких до Інституту заганяли інспектори. Відбувши чотири роки, вони вирушали здобувати дійсно бажану професію.

Змігродська встигла побувати й політичним консультантом, і головою благодійного фонду, і навіть входила до складу передвиборчої команди місцевого мера, звідки вона звільнилася рік тому.

Останнім місцем роботи був «Центр соціологічних досліджень». Кай смутно уявляв, чим займається колишня емпатка і задумливо відкрив карту на телефоні. Будівля розташовувалася на околиці міста у промисловому районі. Не надто респектабельно, але загалом пристойно. Домашня адреса була буквально через вулицю від її офісу.

«Зручно і здається швидше трудоголізмом, ніж збігом.»

Від вивчення, а точніше зубріння тайнощів Змігродської, його відволік чужий окрик. На кухню сьогодні майже ніхто не забрідав, судячи з приглушеного галасу, основна маса студентів зібралася на першому поверсі.

 Побачивши емпата, вираз обличчя Міки моментально змінився з сонно-благодушного на люте.

– Якого дідька ти тут робиш?

Кай виразно підняв брови, висловлюючи все своє відношення до безглуздого питання. Папка зі стуком закрилася, вивчати матеріали в такій сумнівній компанії йому перехотілося. Коротко глянувши на екран телефону, він виявив, що сидить тут уже декілька годин.

– Сиджу. Погано видно через ніс? – майже співчутливо запитав Кай.

Синець з перенісся розповзся в боки, утворивши темні мішки під очима другого скандального емпата. Імпровізована пов'язка із пластиру та шматка бинта не приховувала синців та припухлості. У такому вигляді його було майже шкода, але рівно до того моменту, поки той не відкрив рота. На кухню Міка прийшов за пакетом льоду, який дістав із морозилки й тримав за куточок, не зважаючи увагу на те, що той потроху капав на підлогу.

– Скарга куратору буде вже сьогодні. Чи, може, хочеш висловити свої щирі вибачення?

– Хочу, – Кай витримав паузу, перш ніж продовжити. – Шкода, що в мене була лише одна склянка.

– Виродок, – прогарчав Міка.

– Головне, що не тупий.

Другий емпат подавився повітрям і замість відповіді люто жбурнув у суперника пакет льоду. Кай ледве встиг підставити лікоть, захищаючи обличчя, і той відразу занімів від удару. З самоконтролем у них обох було відверто фігово.

– Та в тебе схоже зовсім з нервами проблеми, – співчутливо пробурмотів емпат, намагаючись не показувати, що руку до самого плеча пронизало болем. Точності Міке було не позичати.

– С-с-су… – прошипів другий емпат, але почувши кроки в коридорі одразу замовк.

– Ти чого тут застряг?

– У нашого запасного емпата якісь претензії до мене. Шкодує, що не мав ще однієї склянки, за його словами, – наплескав Міка, кінчиками пальців торкаючись носа.

Джиен перевів погляд на Кая. Сонний і скуйовджений, він все одно поводився так, ніби контролював усе в цій будівлі й декілька кілометрів за нею. Майка з короткими рукавами відкривала плечі, по яких вилося чорне татуювання. Бамбукове стебло обвивало руку і зникало під коміром.

Татуювання у сина посла, фарбоване волосся, сережки у вусі? Здається, теплими родинними стосунками там і не пахло. В толерантності державних службовців до подібних речей Кай міцно сумнівався.

– Якісь проблеми?

Фраза виявилася настільки кінематографічною та недоречною, що Кай не стримав смішок. Дискрет продовжував з тим же виразом обличчя дивитися на нього, зазвичай дружні сірі очі стали крижаними. Емпат відчув болісний укол жалю.

Кай мовчав, не відводячи очей. Не намагаючись щось довести, а просто не бажаючи вплутуватися в черговий конфлікт. Усередині все стиснулося, але він не дозволив жодній емоції виплеснутися назовні.