Глава 5. Нова роль

Коли сонні студенти безладною колоною потягнулися в душ і на кухню, Кай вже встиг випити третю чашку розчинної кави. До загального гівняного самопочуття додалося гидотне відчуття в шлунку. Увечері він через силу запхав в себе черствий шоколадний батончик, інакше дія чарівних пігулок ризикувала б завершитися в раковині, або куди він встигне добігти, перш ніж його виверне.

З ранку нового батончика (яка несподіванка) у рюкзаку не виявилося, а єдина пачка печива в шафці виявилася запечатаною. На один крекер у Кая ще б піднялася рука, але розкривати заради цього всю упаковку він не став.

Зім'явши черговий одноразовий стаканчик, Кай злегка насторожено визирнув у коридор, побоюючись як вчорашніх знайомих, так і перспективи появи нових. Очі нестерпно пекло від сухості й хотілося вмитися, але з душової долинали голоси, і заходити туди він не став.

Аптечка справді знайшлася наприкінці коридору. Пальці на секунду завмерли над валеріаною, а потім роздратовано відкинули упаковку. Там же знайшлася пляшечка антисептика, який він щедро хлюпнув одразу на все обличчя. Клеїти пластирі довелося майже наосліп, дивлячись на тьмяне відображення у вікні.

Емоційний фон будівлі потроху підвищувався. Кай відчував відлуння чужого роздратування й схвильованості. З кутової кімнати долинав гучний стогін, і він спантеличено смикнув бровою, проходячи повз. По нервах мазнуло чуже збудження, і емпат гидливо його відкинув. Внутрішній бар'єр наглухо закрився, відрізаючи Кая від світу.

На першому поверсі панував ґвалт на тон вище: у спортзалі дзвеніло залізо, з їдальні доносився запах дешевої локшини та горілих тостів. Проковтнув слину від химерного змішання нудоти та голоду, Кай квапливо вислизнув надвір.

На дев'яту ранку в інституті студентів чекало чи то урочисте відкриття навчального року, чи то похмуре закриття літніх канікул, Кай не особливо вникав. Логічно поміркувавши, що пуста балаканина не перевірятиметься на присутність, він впевнено повернув в інший бік від університету.

Крики юрби видали себе ще за квартал до лікарні. Кай здивовано витягнув єдиний навушник, щоб переконатися, що йому не здалося. Знову? І не набридло їм?

– …грод… терористи!

Механічний звук, спотворений дешевими динаміками, бив по вухах. Від басів здригалися шибки та перехожі. Купа дерев'яних ящиків, що зображали сцену, небезпечно погойдувались під активісткою з гучномовцем.

– У цій лікарні померла видатна людина. Талановитий аудіал та музикант. Його вбили при інсайдерській атаці на стадіон…

– Пішла геть! – зі сторони слухачів полетіла порожня пластикова пляшка. Натовп підтримав це започаткування улюлюканням, не бажаючи слухати про постраждалого інсайдера.

– Він також жертва й заслуговує на співчуття! Не всі інсайдери зло, ви, отара баранів!

Кай з цікавістю придивився до бунтівниці проти громадської думки. Вона виглядала справді розлюченою: світле волосся розтріпалося, щоки зблідли, очі люто впивалися в обличчя навколо. А ще вона була надто гарною для звичайної активістки. Швидше була схожа на найняту актрису, і в цьому разі якість її гри була на висоті.

Не стримавши цікавості, Кай трохи привідкрив бар'єр, який сьогодні зранку був надзвичайно міцним. Йому вдалося дістатися до лікарні й не зловити жодної чужої емоції. Цілком ймовірно, що це була заслуга не його сили волі, а виняткова загальмованість після безсонної ночі.

Лють гірською річкою розливалася в повітрі. Чиста, відчайдушна й дзвінка від болю. Похитнувшись, Кай поспіхом прикрив очі рукою, намагаючись відгородитися від її джерела. Від такої люті не хотілося вбивати. Хотілося кричати в небо від безвиході та несправедливості, поки біль всередині не вичерпається.

– Кожен інсайдер – потенційний злочинець, – на сцену застрибнув худорлявий чоловік.

Басовитий голос легко перекривав шум натовпу, козляча борідка тремтіла від обурення. Активістка скривилася, наче людські стереотипи гірчили на язиці не гірше за лимонну шкірку.

– Кожна людина – потенційний злочинець, дотримуючись вашої логіки, панове.

Натовп невдоволено загарчав. Юрба хотіла трясти кулаками й гримати, громити та бездумно мчати вперед. Незавуальовані образи змушували її бурчати все голосніше.

– Можливість керувати іншими людьми – спокуса, проти якої ніхто не встоїть. Дай людині пістолет і прогримить постріл! – кістлявий палець піднявся до неба, імітуючи зброю.

– Ідіот.

– Що?!

Активістка двома пальцями масажувала скроню, дивлячись на суперника таким поблажливим поглядом, що Кай все більше переймався симпатією до неї.

– Згідно з офіційною статистикою, дозвіл на вільне придбання вогнепальної зброї знизило кількість вбивств на одинадцять відсотків за останній рік. Пістолет, вплив, посада президента – це лише можливість. Захищатися, творити чи нападати – вибір.

Така точність розрахунків помітно збила пиху з опонента, але відступати так просто він не бажав. Його противниця схрестила руки на грудях та вичікувально смикнула бровою, чекаючи на його хід.

– І інсайдери, які напали на стадіон, зробили свій вибір! Троє загиблих, десятки поранених. А що буде далі? Напади на ринках, магазинах, у лікарнях?