Глава 3. Під софітами

Коли він опритомнів сонце відчутно зрушило по небу і налилося хворобливим помаранчевим світлом. Тіні витяглися, зламаними лініями розкресливши берег. Непритомність плавно перейшла в глибокий сон, багаторазово посилений накопиченим недосипом і пігулками.

Котра година?!

Схопившись, Кай метушливо обернувся у пошуках телефону. Повалене дерево та пісок навколо нього пустував. Ані рюкзака, ані його вмісту. Поки він валявся у відключці, хтось спокійно забрав речі, проігнорувавши їхнього несвідомого господаря. А він наївно думав, що сюди ніхто не забрідає.

Серце пропустило удар, завмерло і важко, тривожно забилося об груди. Інтерв'ю. Він запізнився на сімейне інтерв'ю, анонс або що його бізнес-сімейка там замислила.

Батько його вб'є.

Кинувши байдужий погляд на пісок, він відвернувся і кинувся у бік чагарників. Пробратись крізь них буде швидше, ніж повертатися до центрального входу в парк.

Серед вкрадених речей був і телефон, на якому, напевно, вже сотня пропущених дзвінків. Хоча мобільний більше цікавив його як годинник та можливість викликати таксі. Ось тільки шкода книжку, дочитати до кінця залишалося лише один розділ.

Гілки хльостали по обличчю, декілька разів Кай спіткнувся, ризикуючи покотитися стрімголов, але часу обирати дорогу не було.

Цікаво, на скільки він запізнився?

Майнула спокуслива думка не з'явитися взагалі, але Кай мужньо запхав її в глибини підсвідомості. Він не буде боягузливо відсиджуватися десь на задвірках, чекаючи прочухана після повернення. Краще відразу обрубати цей вузол і огребти сповна. До того ж чим довше батько чекає, тим більше розпалюється. «Охолонути» – це явно не про нього. Голові Мерфі швидше підійшло б – «Дійти до точки неповернення».

Істерично засигналила машина, коли Кай пролетів перехрестя, не зважаючи на щільний потік автомобілів.

– Вибачте-пробачте, я тут мчу на гільйотину, – іронічно пробурмотів він, задихаючись від швидкого бігу.

Ще крок – і ноги заплелися, не бажаючи тримати господаря. Схопившись за найближче дерево, Кай повис на ньому, жадібно хапаючи повітря. Ясна нестерпно нили, у роті з'явився присмак крові. Все ж таки легка атлетика явно не його коник.

Піднявши очі, Кай відчув, як крижана хвиля проходить по грудній клітці й моститься внизу живота. Усі вікна будинку горіли, як новорічна гірлянда. Чорним зламаним вогником залишалася тільки його кімната і кілька житлових приміщень. Біля в'їзду припаркувався десяток автомобілів.

Машини тітки та її чоловіка він впізнав одразу. Вони завжди приїжджали окремо, оповістивши околиці гучними криками про те, хто ж повезе дітей назад.  Його п'ятирічні двоюрідні сестри демонстрували роботу генів на своєму прикладі, змагаючись у гучності з батьками.

Бабця приїхала з водієм, попри всі правила потягнувши його з собою на зустріч. Батько називав того альфонсом і весь трясся від одного виду бабусиного протеже. Її величезний позашляховик недбало м’яв газон, тонко натякаючи, що водій аналогічної думки про старшого Мерфі.

Кай геть забув як звуть того білозубого шофера, але підозрював, що вся ця вистава влаштована для дідуся. Розлучені років десять тому, вони не припиняли докучати сім'ї регулярними скандалами.

Авто діда демонстративно підпирало позашляховик, тож виїхати без скандалу чи ДТП у бабці не вийде. Знаючи її характер, друге вона із задоволенням поєднає з першим.

Три фургони, прикрашені яскравими логотипами, належали відомим телеканалам. Всі вони стояли порожні, їхні власники давно перебували всередині.

Над головою тихо затріщав ліхтар, неохоче вмикаючись. Кай з досадою глянув угору: тінь, що прикривала його, зникла. Витерши вологі руки о футболку, він обережно рушив до паркану. Чим довше він тягне, тим більше наростає тривога.

«Добре хоч виспався перед скандалом, – невеселий смішок у голові трохи підбадьорив його. — Переживемо».

Що він чудово умів робити, так це лазити по парканах. Пальці досконало знали всі виїмки, за які можна вхопитися. Перекинувши себе на інший бік, Кай обтрусився і завмер.

Журналістка хижо вп'ялася в нього очима, непомічена ним за густими кущами троянд.

– Кай Мерфі, старший спадкоємець корпорації!

– Секретна інформація, але у Фреї день народження того ж дня, що й у мене, – холодно відповів Кай.

– Дві хвилини іноді вирішують все, чи не так? – вона підморгнула йому, не прибираючи хитрої усмішки. Руки квапливо нишпорили в сумочці, вишукуючи диктофон.

Її поява порушила всі його плани. Тепер потай пробратися в кімнату й привести себе до ладу точно не вдасться. Хіба що спробувати відкупитися невеликою розмовою... а потім з розгону стрибнути в кущі. Нічого підозрілого.

– Ви чули про нещодавній інцидент із нападом на стадіоні? Ваш батько зробив гучну заяву, ніби-то Мерфі особисто візьмуть під контроль цю справу.

– Вже взяли, – процідив крізь зуби Кай, згадавши свою роль у цьому самому «нападі».

Так і не вирішивши, що робити, він продовжував тупцювати в кущах. Журналістку це, судячи з усього, не бентежило, і вона сміливо перегороджувала прохід до будинку.