Глава 2. Сімейна справа

Вікна будинку вирячилися чорними провалами. Кай сидів на паркані, так різко хитаючи ногою, немов намагався забити п'ятою цвяхи. Іноді вниз з тихим шарудінням падали бетонні крихти, які він вибивав підошвою кед. Кам'яну огорожу нещодавно оновлювали, але тільки з зовнішнього боку, внутрішню ж частину нікому колупати не спадало на думку. Кущі троянд ображено здригали листочками, їх яскраво-червоні напівопалі бутони нагадували йому хижі пащі.

Обвітрені губи саднили, проте він раз у раз знову закушував їх. Очі не відриваючись дивилися на темне вікно на розі будівлі. Світло в батьківському кабінеті згасло близько півгодини тому, коли горизонт уже просмикнувся блакитним серпанком. Повернення додому бачилося Каю ненабагато кращим за пропозицію лягти в труну. Останнє навіть здавалося усе більш привабливим. Втім, коли сім'я дізнається про те, що сталося, труна йому буде забезпечена.

Ззовні проїхала машина, жовте світло фар мазнуло по будинку, стрибнуло по шибках і загубилося в густій кроні дуба. Механічно заскрипіла камера на воротах, уловивши пересування. Він вивчив її сліпі зони ще в десятирічному віці, та й служила вона загалом для залякування непроханих гостей.

Легко зістрибнувши з паркану, Кай обійшов будинок, намагаючись триматися в тіні. Ще півгодини – і остаточно розвидніє, а значить перший поверх перейде в розпорядження економки, повз яку не прошмигнути й миші. Рівно о дев'ятій сніданок стоятиме на столі, а оскільки сьогодні неділя, його відсутність відразу впаде в очі. Кляті сімейні сніданки.

Вікно їдальні виглядало неприступним, але Кай уперся плечем в раму, по міліметру тиснучи на неї. Тихо клацнуло розхитане кріплення, здаючись під його натиском. Кеди він зняв заздалегідь, щоб не залишити слідів на паркеті, який до того ж посилював будь-який тупіт у десятки разів.

Видихнув він тільки у своїй кімнаті, підперши двері стільцем. Право на власний простір не поважав ніхто з Мерфі, а значить про замки не могло бути й мови. За подібну витівку зі стільцем йому могло сильно дістатись, аж до того, що батько просто наказав би зняти двері. Але зараз йому треба було хоч трохи особистого простору.

На ліжко Кай лише кинув швидкий погляд. Його магнітом притягало до столу, на якому розміреним жовтим вогником дрімав ноутбук.

«Не варто цього робити.»

Але він знав, що все ж таки зробить.

Тонкі пальці легко злетіли над клавішами, пробуджуючи комп'ютер і вводячи у пошукову систему запит. Секунда завантаження видавалася нескінченною і сповненою тривожного серцебиття. Знайшов.

Стримати нажахане зітхання Каю не вдалося.

З трьох загиблих двоє були глядачами та один – інсайдером. Під час паніки його зіштовхнули з трибуни, і приземлився він вкрай невдало, прямо на металеві кріплення. Довести до лікарні його таки встигли, а ось врятувати – ні. Майже вся стаття присвячувалась йому: відомий у своєму середовищі аудіал, завершив інститут десять років тому, трагічна доля…

Знизу кріпилося фото: радісний парубок міцно обіймає дівчину у фаті, яскраву усмішку видно навіть на чорно-білому зображенні. І дрібний підпис знизу: «Молодята Змігродські». Про решту потерпілих знайшлася лише коротка примітка: ім'я-вік, поранених взагалі не згадали.

На обличчя немов лягла щільна подушка, перекрив доступ до повітря.

– Ні-ні-ні-ні-ні, – тихий речитатив сам зірвався з його вуст.

Рука вп'ялася в обличчя, прикриваючи рота і замикаючи крик, що рвався зсередини. На коліна капнуло і Кай розгублено облизав солоні губи. Кров із прокушеної губи змішувалася зі сльозами, що беззвучно текли по обличчю.

– Це була просто випадковість, я не хотів, я не…

Шепіт перервався кашлем, повітря не просто застрягало у легенях, а каменем тиснуло зсередини. Горло перехопило спазмом і Кай квапливо звалився на підлогу, підтягуючи до себе сміттєвий кошик. Шлунок болісно стиснувся і його знудило.

Коли він підняв голову, кімната застрибала перед очима. Від сліз вії намокли й злиплися. У дитинстві сестра спробувала обстригти їх ножицями, вважаючи, що в хлопців не має бути таких довгих вій. Від гострих лез його врятувала няня, добряче відлупцював обох за подібні ігри.

Відштовхнувши ногою кошик, Кай відповз до стіни, притулився до неї спиною і повільно сповз на бік. Умостившись, він підтиснув коліна до грудей, продовжуючи бездумно дивитися в стіну навпроти. Темні штори на вікні наливалися світлом, на підлозі самотньо світився ранковий сонячний промінь, казна-як пробравшись крізь щільну завісу.

Задушлива темрява затопила свідомість.

***

Кая пробудило гупання і шум у коридорі. Різкий стукіт у двері змусив його здригнутися й поспіхом підхопитися, серце метушливо заметалося в грудях.

– Підйом, переросток, батько чекає нас унизу!

Дверна ручка істерично затряслася, упираючись у спинку стільця і барабанячи по ній. Втім, сестра зовсім не збиралася заходити, і, створивши досить галасу, дала йому спокій. Фрея залюбки б залишила  двері навстіж, знаючи, як це бісить брата, але поріг його кімнати вона демонстративно не переступала, бридливо окидаючи її поглядом.

Кай похапцем прибрав сліди нічного безладу, відчуваючи, що час стікає, наче останній ковток повітря в затопленому трюмі. Батько ненавидів чекати, й у разі запізнення міг сам піднятися до нього. І це точно добром не скінчиться.