Частина 1. Старший спадкоємець Глава 1. Інспекція

Наступний провулок завів його у глухий кут. Довга звивиста вулиця завершувалася цегляним парканом, що намертво перегороджував прохід. Кай з люттю садонув по ньому кулаком й зацьковано обернувся. З обох боків вищирялися темні вікна, забрані ґратами.

Шум за рогом наростав з кожною секундою. Кай виразно відчував холодну зосередженість переслідувачів, до якої домішувався вогник запалу та азарту. Вони насолоджувалися гонитвою. Він же, як загнаний заєць, петляв вулицями, відчуваючи себе здобиччю. Останнє бісило його найбільше.

Вже з третьої спроби віконні ґрати піддатливо тріснули, під ноги посипалися шматки цегли й іржі. Зірвавши зав'язану на поясі сорочку, він абияк намотав її на лікоть і різко вдарив. Дзвін скла гримнув на всю вулицю. Зовсім поруч повіяло нетерплячістю, яка відгукнулася тремтінням в ногах.

Уламки скла, що стирчали у рамі, вп'ялися в долоню, але він лише роздратовано відмахнувся. У сорочці зяяли дірки, але вона знадобилася ще раз — затиснути порізи, щоб його не вистежили по плямах крові.

«Бісовий стадіон, навіщо взагалі треба було туди пертися?!»

Темні коридори плуталися перед очима, поки він мчав по занедбаній будівлі. Вдалині знов пролунав дзвін скла. Переслідувачі вже були всередині, повторивши його маневр. Занадто швидко, але якщо він встигне вибратися з іншого боку будинку і вискочити на людну вулицю, то вони його загублять.

«Кляті змагання. Все пішло не так. Під час впливу один з інсайдерів помилився, глядачі злякалися і…»

Кай влетів в просторе кутове приміщення, що колись служило спортивним залом. При перших кроках на нього тут же війнуло пилом і ніс провокаційно засвербів. Чхнути в лігві, захопленому нишпорками, було б найбільш дурним завершенням гонитви.

Навпроти вхідних дверей виднілось криве баскетбольне кільце. Величезні вікна були завішані сіткою, її обривки погойдувалися на протязі. Рами грізно вищирялися скляними уламками, але пролізти крізь них вдалося б хіба що отримавши фарш на виході. А ось відкрита кватирка на висоті двох метрів йому підходила.

Кай кинувся до неї, відчуваючи, що відлік пішов вже на секунди, які вислизали крізь пальці, неначе мокрі медузи. Низька спортивна лавка хруснула під його ногами. Підстрибнувши й кінчиками пальців вчепившись в раму, він перевалився через неї животом, чуючи тупіт і нетерпіння прямо за спиною. Холодок протягу і чужої уваги одночасно мазнули потилицю.

«...і гострий вибух чужого страху повністю затопив розум. Відчуття задухи в грудях, мокра від поту спина і ряди крісел, що пливуть кудись в сторону. І вже його вплив, який затоплює стадіон панічною атакою.»

Кай вивалився прямо в кущі, що росли під вікнами. Навпроти маяріли вогні шосе, нескінченним потоком мчали автомобілі. І найголовніше – звідти лунали емоції, які легко перекриють його слід.

Насилу продершись крізь м’яте гілля, Кай з низького старту кинувся вперед, одержимий однією думкою: «Вибрався, вибрався, майже вибрався...». Тому підніжка, хитро підставлена в останню мить, розбила не лише його надію, а й ніс.

Асфальт притягнув його, наче магніт, і відірватися від нього вийшло не одразу. Кай насилу перевернувся, затискаючи обличчя рукою. Кров стікала по губах, і він з огидою сплюнув, горло стиснуло від підступу нудоти. Він погано сприймав навіть вигляд крові. У скронях зашуміло.

– Не набігався ще?

Масивні чоботи зупинилися навпроти, переслідувач присів навпочіпки, майже співчутливо поглядаючи на нього. Значок поліціянта блиснув у тьмяному світлі ліхтарів. Офіцер був огрядним — ремінь підпирав чималий живіт, більше підкреслюючи його, ніж стримуючи.

– Це ти влаштував переполох на стадіоні?

– Ні, не я, – насилу прохрипів Кай, нахабно дивлячись йому в очі.

Поліціянт відволікав його від нудоти і він навіть спробував сісти, спираючись на іншу руку.

– А чого тоді тікав?

– Рефлекс, не люблю мужиків у формі.

Чоловік хмикнув у вуса, які густою щіткою стовбурчилися над верхньою губою. Чорна кепка зі сріблястою емблемою з'їхала на бік, відкриваючи спітніле чоло. Щоб оббігти навколо будівлі, йому знадобилося не менше зусиль, ніж його віконним колегам, що пробралися навпростець.

– Хлопці, забирайте його. Інспектора вже під'їхали?

Двоє поліціянтів якраз видерлися з вікна, підтримуючи один одного. Вигляд у них був невдоволений. Обидва були сухорляві й високі — відразу ясно, чому саме вони полізли за ним. А ось пощастило зловити втікача їхньому колезі, залишеному на сторожі.

Поки вони перемовлялися один з одним, Кай вирішив, що вже достатньо зловжив прихильністю правоохоронців. Чекати на Інспекцію не входило в його плани. Він смикнувся вбік, намагаючись на ходу піднятися на ноги, але швидкий удар у спину повалив його на асфальт. На зап'ястях замкнулися сталеві обручі, сковуючи руки за спиною.

– Він взагалі повнолітній?

– Документів нема. Ти повнолітній, хлопчак? – кишені джинсів діловито обшукали, не знайшовши нічого, крім старої пом’ятої обгортки від батончика.

«Пішов до біса.»

Кай сердито зиркнув на нього з-під волосся, що впало на чоло. Його відповідь нічого не змінить, тому який сенс напружуватися та розводити бесіди? Поліціянтів його сміливе мовчання не зворушило, один із них простяг вусачу запальничку й обидва затягнулися дешевими цигарками.

– У будь-якому разі це турбота Інспекції. Наша справа маленька – спіймали бігуна та викликали кого треба.

– Не заздрю тим, хто залишився народ втихомирювати. Перший заслін охорони натовп начисто змів, коли зі стадіону вибігав.

– Якого дідька ти натовп налякав, терорист малолітній?

Грубий стусан у спину змусив його похитнутися й зіщулитися від відчуття чужого дотику — пхав один із новоприбулих, поки його ловець продовжував благодушно диміти цигаркою.

– Та пішов ти, – все-таки процідив Кай крізь зуби.

Переслідувачі оточили його, утворивши коло з полоненим по центру. Відчуття небезпеки за спиною було настільки нестерпним, що хребет свербів від чужої присутності.