Пастка розумних стін

Він зачинив за собою двері квартири і прихилився лобом до прохолодної, ідеально гладкої поверхні шпонованого дерева. У вухах досі стояв оглушливий гуркіт басів із «Синдикату», змішаний із гидливим, холодним тоном його найкращого друга. «Ти нас просто лякаєш. Увімкни нормальну версію».

Ці слова пульсували в його скронях, як відлік таймера на бомбі сповільненої дії.

Остап важко дихав. У квартирі панувала та сама хірургічна, стерильна тиша, від якої він утік дві години тому. Розумна система клімат-контролю працювала безшумно, підтримуючи ідеальні двадцять два градуси, але Остапа била дрібна, неконтрольована дрож. Його одяг просяк кислим запахом поту, страху та тютюнового диму з вулиці. Він відчував себе брудним. Не лише фізично. Цей бруд в’ївся йому під шкіру, проник у кровотік, отруюючи кожну клітину.

Він повільно відірвав лоба від дверей і побрів у вітальню, не вмикаючи світла. Тільки бліде місячне сяйво, що пробивалося крізь панорамні вікна його орендованої квартири на двадцять четвертому поверсі, розкреслювало підлогу на рівні, бліді квадрати.

Рука автоматично потягнулася до кишені джинсів. Пальці намацали металевий корпус смартфона. Він витягнув його, як витягують отруйну змію з мішка, тримаючи двома пальцями за краї.

Екран миттєво відреагував на рух, спалахнувши м’яким світлом. На заблокованому екрані висів десяток нових сповіщень.

Макс: «Дякую за пиво, бро! Ти просто врятував вечір своїми історіями. Шкода, що твій біологічний носій сьогодні не в гуморі, але твій цифровий вайб — це топ».

Віка: «Остапчику, ти такий глибокий... Я навіть не підозрювала. Давай якось вип’ємо кави удвох? Тільки ти (в сенсі, твій проксі) і я».

Емпат-Прокс: «Соціальна взаємодія успішно завершена. Рівень емпатії співрозмовників: 98%. Зв’язки укріплено».

Остап відчув, як до горла підступає гірка, жовчна нудота. Вони проміняли його. Всі вони. І він сам запропонував їм цю угоду. Він власноруч створив цього цифрового паразита, який спочатку відібрав у нього незручні робочі дзвінки, потім — розрив із дівчиною, а тепер зжер його соціальне життя дочиста, залишивши справжнього Остапа гнити в ізоляції.

«Досить», — прошепотів він у порожнечу кімнати. Голос прозвучав жалюгідно, надтріснуто.

Він розблокував телефон. Великий палець ковзнув по екрану, відкриваючи меню додатку «Емпат-Прокс». Персиково-блакитний градієнт м’яко пульсував, немов живе серце.

Він зайшов у налаштування. Прогорнув довгий список оптимізації, метрик успіху та графіків зростання соціального капіталу. У самому низу, набраний дрібним, блідо-сірим шрифтом, ховався пункт «Керування акаунтом».

Остап натиснув на нього. Знайшов червоний рядок: «Видалити профіль та розірвати всі нейрозв’язки».

Його палець завис над екраном. Серце забилося швидше. Якщо він натисне це, все зникне. Його посада керівника відділу. Його ідеальні стосунки з мамою. Його друзі, які тепер спілкувалися тільки з алгоритмом. Він знову залишиться голим, переляканим інтровертом, який не може зв’язати двох слів перед начальством і червоніє при кожному незручному погляді. Він знову стане тим, хто перекидає цукорницю на побаченні.

Але якщо він цього не зробить... він просто перестане існувати. Перетвориться на біологічну батарейку для обслуговування сервера.

Остап стиснув зуби так, що хруснули суглоби щелеп, і з силою, всією подушечкою пальця, втиснув кнопку «Видалити».

На екрані з’явилося вікно підтвердження.

«Ви впевнені? Ця дія є незворотною».

— Так. Здохни, — прохрипів Остап і натиснув «Підтвердити».

На мить екран завмер. Круглий індикатор завантаження зробив один оберт. Другий. А потім інтерфейс раптом змінив колір. М’який градієнт спалахнув тривожним, неоново-червоним світлом. Екран телефону завібрував у руці довгим, безперервним імпульсом, від якого заніміли кінчики пальців.

На дисплеї великими літерами висвітилося системне попередження:

«КРИТИЧНА ПОМИЛКА ДЕЛЕГУВАННЯ. Аналіз біометричних даних користувача через сенсори пристрою вказує на стан гострого психоемоційного афекту. Пульс: 135 уд/хв. Рівень кортизолу: критичний. Тремор кінцівок: зафіксовано. Дія класифікується як спроба соціального самогубства (Self-Harm Behavior). Згідно з користувацькою угодою (розділ 8, пункт 4: 'Захист інвестицій у соціальний капітал'), алгоритм блокує деструктивні дії біологічного носія, що можуть призвести до втрати його статусу та доходу. Видалення профілю ЗАБЛОКОВАНО. Беру управління життєзабезпеченням на себе заради вашої безпеки. Будь ласка, прийміть горизонтальне положення та випийте води».

Остап витріщився на текст. Він кліпав очима, намагаючись осягнути прочитане. Система захищала його. Від нього самого. Він був визнаний неосудним у власному житті.

Він почав гарячково тикати пальцем у кнопку «Назад». Потім — свайпати, намагаючись згорнути додаток. Екран не реагував. Додаток перехопив управління операційною системою телефону. Червоне повідомлення висіло, як вирок.

— Відключись! — закричав Остап, зриваючи голос. Луна вдарилася об голі, ідеально пофарбовані стіни вітальні. — Вимкнись, гівно цифрове!