Емотор

Оскар Бласт

ЕМОТОР

У космічному зорельоті «Блискавиця» було дуже холодно. Просто неймовірно холодно. Бортовий термометр у центральній рубці безжально висвічував –5⁰ за Цельсієм, і ртутний стовпчик продовжував повзти вниз. У довгих коридорах крейсера панувала темрява, і офіцери пересувалися вздовж стін, тримаючись за поручні. Це не була технічна несправність у звичному розумінні, адже жоден дріт не перегорів, жоден запобіжник не вибило, жодна система у кораблі не зіпсувалася і не вийшла з ладу.

Проблема була набагато складнішою.

На «Блискавиці» стояв найсучасніший у Галактиці експериментальний двигун моделі «Емотор». Це було диво інженерної думки, яке працювало на принципах квантової психофізики. Двигун не потребував ані антиматерії, ані урану, а живився виключно щирими позитивними емоціями капітана корабля. Цей диво-мотор конвертував його внутрішній стан у світло, тепло та рушійну силу всього, що існувало на кораблі. Коли капітан був у піднесеному настрої, «Блискавиця» виправдовувала свою назву, прошиваючи простір швидше за сонячний вітер.

Але зараз настрій капітана був дуже поганий і з кожною хвилиною погіршувався, а отже, це і впливало на рух корабля та роботу всіх його систем.

Олеся, головний ксенопсихолог «Блискавиці», вже вкотре відчинила важкі двері капітанської рубки. Холодне повітря всередині здавалося ще морознішим, аніж у всіх інших відсіках корабля. Дівчина була одягнена у термоодяг і закутана у вовняний плед, але зуби все одно цокотіли від холоду.

— Вікторе… е-е-е… капітане, ви ще тут не перетворилися на бурульку? — запитала вона. — Я принесла нову добірку гумористичного відео. Тут найкращі коміки двадцять першого століття, стендапи Місячної республіки та навіть милі відео з кошенятами. Світова класика! Це просто не може не розсмішити нормальну людину і не викликати в неї позитивних емоцій…

Віктор сидів у своєму кріслі, нерухомий і байдужий до всього. Його профіль, різкий і мужній, ледве вгадувався у слабкому мерехтінні аварійної лампочки, яка блимала і ось-ось погрожувала теж погаснути. Ця лампочка над його головою для Олесі була своєрідним маркером його настрою, і зараз вона жевріла ледь помітним оранжевим вогником, натякаючи, що життєзабезпечення всього зорельоту тримається на останніх крихтах капітанових емоцій.

Віктор повільно повернув голову, і дівчина зауважила, що погляд його був байдужим і сумним. Лампочка над капітаном раптом блимнула і погасла остаточно. Рубку поглинула абсолютна темрява.

— Мені не смішно, Олесю, — сухо відрізав він.

— Але «Емотор» на двох  процентах потужності! — Олеся не витримала і почала майже кричати. — Ми не просто повземо, як равлик! Де ваші емоції? Чому ви в такому стані? Адже коли ми стартували, корабель летів, як стріла, а тепер… Де той капітан, який під час старту сміявся так, що корабель мало не вистрибнув у гіпер ще в атмосфері? Ви ж обіцяли, що двигун спрацює бездоганно бо ваші емоції завжди позитивні. І спочатку все так і було!

Віктор мовчав.

— Чому ви весь час такий? — продовжувала Олеся, переходячи вже справді на крик. — Ми перепробували все! Я притягнула вам купу позитивних відеороликів, прекрасних сімейних комедій, дурних шортсів з ТікТоку, але вам нічого не подобається! Жодної посмішки і жодного позитивного емоцій сплеску! А цей клятий «Емотор» налаштований тільки на ваші настроєві хвилі! Що з тобою сталося, Вікторе? Ти ж нас просто тут заморозиш! — Олеся вже не витримала і перейшла на “ти”. Адже капітан був молодим і досить привабливим чоловіком, вона була молодша за нього всього на кілька років.

— Дотримуйтеся субординації, ксенопсихологу, — крижаним тоном відповів Віктор. — Мої внутрішні почуття — це моя приватна територія. Якщо корабель не летить, значить, так і буде. Я хочу оговтатися і прийняти те, що мене мучить, і потім, сподіваюся, все налагодиться. А якщо ні, то така наша доля.

— Та до біса таку долю! — вигукнула Олеся. — Ти просто боїшся що-небудь відчувати! Емоційний і байдужий сухар, ось ти хто!

«Блискавиця» раптом здригнулася. Десь глибоко в надрах судна двигун «Емотор» видав жалібний звук, схожий на останній подих втомленого звіра, і остаточно затих. Корабель завмер серед безмежного холодного космосу.

Олеся відчула, як її охоплює паніка. У темряві рубки вона не бачила обличчя капітана, але відчувала його байдужу присутність.

— Знаєте що, капітане? — голос її раптом став тихим і злим. — Мені набридло мерзнути. Щодня заходити сюди й битися об вашу стіну мовчання. Ви ж нічого мені не розповідаєте! Якби я знала причину вашого стану, то, можливо, могла б допомогти. Але ви мовчите, як риба. Точніше, як впертий віслюк. Але я не мовчатиму! Адже скоро ми замерзнемо тут, і справді перетворимося на космічні бурульки, а я так і не встигну сказати найголовнішого, про що давно хотіла вам сказати!

Вона зробила крок вперед у темряві у бік капітанського крісла.

— Я кохаю вас, Вікторе! Вже третій рік. Від того самого дня, як ви витягнули мій розбитий човен на орбіті Юпітера. Кохаю навіть ваші інколи безглузді накази, негарну звичку хмурити брови й ослину впертість. Але ви для мене найпривабливіший чоловік у всьому Всесвіті, хоч і поводитеся зараз як бездушний камінь! Та ви просто бовдур! Егоїстичний, але до біса привабливий бовдур!

У рубці запала тиша. Олеся виговорилася і тепер схвильовано чекала реакції капітана. Він мовчав спочатку, але потім дівчина почула, як Віктор повільно розвернувся в кріслі.