Частина 1

Медитативну музику в затишному салоні люксового сітіджету перервав докучливий рингтончик.

Власниця приватного сітіджету, молода приваблива жінка в діловому костюмі з прямим світло-золотистим волоссям, сиділа, скинувши туфлі і витягнувши стомлені ноги на протилежне сидіння. Вона, наче в медитації, перебирала на шиї своє довге перлинове намисто з великою двостулковою мушлею. Заколисана невеликою турбулентністю, в напівдрімоті, вона ледь помітним жестом відповіла на дзвінок:

— Так, люба, я лечу, скоро буду, — ледь привідкривши довгі повіки, відповіла пасажирка безпілотника. Вона, наче вже відчувала, хто намагається з нею зв'язатися.

Тієї ж миті в салоні посеред простору над сидінням навпроти з’явилася мерехтлива голограма співрозмовниці. Це була така ж молода приваблива жінка, але мала більш яскравий вигляд: хіпстерська зачіска, вогненно-руде волосся із зеленими та фіолетовими пасмами, одягнена в коротеньку темно-синю байкерську куртку на косій застібці-блискавці та з блискучими металевими заклепками на плечах. Вона тримала шолом під рукою і мала як прикрасу на ланцюжку чималий срібний медальйон, оздоблений вузлуватим кельтським орнаментом.

— Привіт, я щойно зі свого концерту, одразу після виступу, зараз на ховербайк і лечу туди… Це просто жах, там уже купа папараці і їхні нишпорки сноуті-спайси літають, вони звідкись усе так швидко пронюхали… Я викликала для нас охорону і дві антидронові служби, — повідомила голограма співрозмовниці.

— Тримайся, люба, скоро буду, — відповіла білявка.

Підлетівши до оновленої будівлі інституту «Богомольця», в пошуках стоянки, сітіджет закружляв над посадковим майданчиком, що знаходився на даху інституту.

— Всі місця на стоянці зайняті, — почулося повідомлення автопілота, — чекаю подальших інструкцій.

Білявка визирнула у віконце, на парковці впізнала знайомий тюнінгований темно-синій ховербайк «Дніпро».

— Вона вже тут. Сідай внизу перед головним входом.

— Отримаємо штраф, — попередив автопілот.

— Сідай! — коротко скомандувала діловим тоном його господиня.

Полірований, темно-фіолетовий лімузин, оброблений блискучими нікельованими контурами, підіймаючи з бруківки вогке листя, опустився навпроти колонади інституту. На широких сходах стереобату під портиком оновленого морфологічного корпусу інституту «Богомольця» товклися, сперечаючись з охороною, з два десятки репортерів. Навколо них, як рій великих метеликів і бабок, кружляли і дзижчали літаючі дрони-ентоптери і дрони-орнітоптери.

Це були літаючі відеокамери-папараці, дрони-шпигуни різних моделей. У народі їх ще називали «сноуті-спайс» (нахабні довгоносі нишпорки, з англійської snouty-spy), які злетілися, як оси на варення, разом з допитливими репортерами.

Деякі дрони-папараці облітали будівлю інституту і безсоромно заглядали у вікна. Їх, своєю чергою, почали відловлювати групи мисливців у білих та блакитних касках і жовтих та помаранчевих жилетках, на яких промовисто майоріли стилізовані логотипи з назвами компаній: фірма «Інкогніто» з її девізом — «Приватність понад усе!»; та їхній затятий конкурент, фірма «Анонімус», з їхнім гаслом — «Захистимо вашу приватність!». Замовлені служби боротьби з небажаними дронами, що безцеремонно кружляли, зазираючи у вікна, вже наввипередки завзято відстрілювали дрони-папараці з електромагнітнітних рушниць, і одразу підхоплюючи їх у сачки.

Упізнавши сітіджет, що сідав на бруківку, репортери поспішили назустріч і вже очікували, коли відкриються двері з темно тонованими вікнами. У цю ж хвилину їх поспіхом відтіснила охорона. Крилоподібні дверцята лімузину елегантно піднялися догори, з них граційно вийшла пасажирка і попрямувала до парадної колонади інституту.

— Пані Дарино! Пані Дарино! — вигукували репортери, — як почувається ваш?!...

— Тримайте відстань! — гримнув охоронець до найспритнішого журналіста. Охоронці, перебивши репортерів, переконливо і наполегливо їх попросили:

— Вибачте, але відійдіть, будь ласка, дотримуйтесь дистанції.

Білявка швиденько попрямувала до входу в корпус, де у фоє її вже очікувала руда байкерка. Вони обнялися й обмінялися вітальними поцілунками.

— Ми відкривали філіал у Буенос-Айресі. Щойно тебе почула, одразу на перший Гіпер-Конкорд і до тебе. Моя «Славута» мене одразу забрала з аеропорту Борисполя, і я сюди. Тому вибач, я трохи в кліматично-часовому шоці, втомилася в дорозі неймовірно, засинаю.

— Так, рідна, потерпи. Я без тебе не хотіла заходити до нього. Щойно він учора вийшов, я практично відбила його з лабораторії «Розетки» і привезла сюди, на стабілізацію в інститут, тут є потрібні фахівці.

У цю мить як нахабний неочікуваний гість, крізь прочинену фрамугу, з дзижчанням, до холу залетів ще не відловлений ентоптер сноуті-спай дрон-шпигун-нишпорка. Одразу за ним у двері влетіли працівники компанії мисливців і миттєво, відточеним пострілом спалили електронні мізки дрону-порушнику електромагнітною рушницею. Сноуті-спай упав і, як прибитий ґедзь, закружляв на килимі. Мисливці швидко накрили його сачком і винесли на вулицю.

— Його не можна тут залишати, — зауважила білявка, коли обидві жінки поспішили в напрямку до ліфта.

Вийшовши на потрібному поверсі, крокуючи довгим коридором, жінки активно про щось сперечалися. Одразу можна було помітити, що це близькі люди, їхні палкі суперечки — це така форма спілкування, і вони отримували задоволення від цього процесу. Білявка продовжувала свою думку:

— Я знаю дуже хороший ньорсін-хоум між Женевою і Лозанною…

Байкерка, перебивши білявку, стурбовано сказала:

— Ньорсін-хоум? Там є реабілітаційні програми? Він там узагалі перетвориться на овоч. Я знаю чудовий реабілітаційний центр для ветеранів на Закарпатті.

— Ти не розумієш… Там навіть були консультантами Жоселін Блох і Сандрін Тюре. Одні з передових фахівців з нейрореабілітації. Ньорсін-хоум дуже хороший, зі своїм парком і неймовірними альпійськими краєвидами, — наполягала блондинка.