5. Ноти лісу

" І скрипка грає, 

прямо в серце... "

   Якесь дивне відчуття, щось мене тривожить. Від тоді, коли ми переїхали, моя мати, Елеонора, дуже часто почала боліти. Ми з Джеремі сильно за неї переживаємо. 

*****************

  Звичайний день, вихідний. Ми вирішили з Джеремі провести цей день разом, як брати. Піти поїсти морозива як в дитинстві, покататися на каруселі, поговорити про життя. 

-Роберт! Ну ти скоро брате? Зараз всі кафе на обід зачинняться!, - стоячи біля вхідних дверей, промовив Джеремі. 

-Да я зараз, швиденько! 

   Вхопив свою сумку і одів її через плече, швидкою ходьби пішов до Джеремі. 

- Я вже почав думати, що тебе викрали, хахах, -швидко промовив він собі під ніс. 

     Ми виходимо з будинку, ідемо до центральної вулиці там де є парк. 

   Прийшовши туди, ми побачили величезний, красивий та цікавий парк. Народу там було не багато, але й не мало. Підійшовши до одного з фургончиків ми почали думати, яке морозиво нам взяти. 

-А яке вкусніше?, - Джеремі пильно дивився, що буде говорити чоловік років напевно 40-45.

-Ось, морозиво "Три шарика" , воно складається з ванільної основи, а зверху є шоколадний, фісташковий та чорничний шарики. 

-Хмммм... Гаразд, давайте його. А ти, що будеш?, - підштовхують мене в плече й дивлячись на мене говорив мій брат. 

-А мені можна, морозиво теж з ванільної основи, але кульки: баболгам, фісташки і...... м'ята, -коли я це все промовляв, то згадав, як ми з моєю колишньою сім'єю завжди купляли таке морозиво, ми його просто обожнювали. 

     Далі ми ходили по всьому парку, розмовляли по душам. Йдучи додому, ми проходили через ліс. Так як вже вечеріло було видно красивий червоно-рожевий закат. Коло лісу був лише один ліхтарик, який ледве-ледве світився. Поки Джеремі мені щось буйно розповідав неначе якусь лекцію, то я занурився в свої думки. Я ні нащо не звертав увагу, дивлячись лише прямо мої тихі думки перервали тихі ноти, які лунали з лісу. Цей ліс був біля дому, тому я сказав брату, щоб тей мене не чекав, а я зараз прийду. Побачивши, що брат в же заходить у двір, я швидким темпом ходьби пішов туди де лунала прекрасна мелодія. 

   Не повірив я своїм очам.. 

На великому камені сиділа красива та тендітна дівчина. Спочатку я подумав, що це наша нова однокласниця Філосія. Але коли при дивився, то в неї були не біляве волосся, та не очі Льодовитого океану. В неї було чорне волосся з зеленими очима, які гіпнозували кожню секунду. А шкіра була зовсім біла, навіть без румянцю. Одягнута була в чорну сукню яка була до коліна, але не обтягуючу, шкіряний корсет та чорні грубі ботинки з шгуровкою. Волосся було пишне, не пряме, а трохи кудряве. На її тонких пальцях, були чорно-зелені довгі нігтя, кольця, одне сіребристе в вигляді змії, а інше просте з зеленим камінчиком. 

   Вона грала на скрипці, знайому мені пісню. 

Ось я випадково спотикаюся і чуть як не падаю, але держусь. Піднімаю голову і бачу , як та відьмочка дивиться на мене, але не одна.....