2. Життєва біль

                                           " Щож, веселе життя

                                          закінчилося.... "

********************

     Ми з Гербі йшли по центральній вулиці міста. Місяць був за хмарами, було лише видно його шматочок. Сама вулиця світилися від фонариків. Декілька з них мигали, неначе в фільмах жахів. 

       Зупинилися ми біля нашого улюбленого кафе "Ліптик". Людей там не було. На вулиці стояли столики з квітами та фонариком. *Красиво, як завжди. Але куди нам далі йти... *мовчки прогортував всі свої думки в голові,  я дивився на небо. Через хвилинки 2 , до мене підходить якийся хлопець старший за мене десь на 2 роки. 

—Таксс.. А що ми тут робимо в таку пізню ніч? Чому додому не йдеш?, - склавши руки, неначе він лекцію читає, говорить з хитрими очіма хлопець. 

      Я подивився на хлопця і впізнав в ньому свого старого друга, який переїхав в друге місто. 

— Ей... Джеремі. Це ти?,- впізнавши друга, говорив до нього з непевнінестю. 

—Хм..... А ти ..?, - після цих слів він відразу промовив, - Роберт! Друже, як я тебе не впізнав. 

      Колись хлопці були давно знайомі, ще з 4 років дружили. Але після маленької війни, яка відбулася тоді, коли мені було 8, а закінчилася через 3 роки. Якраз тоді і виїхав Джеремі зі своєю сім'єю до іншої країни на 4 роки. Його сім'я мене дуже любила, як рідного сина. Мені це спочатку неподобалося, бо в мене була сім'я, а тепер, тепер нічого немає. 

          Хлопець сів напроти мене й почав розпитувати. 

— Ну, як ти тут. Все гаразд, вигляд в тебе кислий.. 

—Ні, все пішло на дно. Моя сім'я, ну точніше Я так гадав, не моя.... Розумієш, я знайшов, точніше Гербі знайшов документ по встановленню. Там було моє ім'я., - це все Я говорив чуть не через сльози, - Це все після війни почалося. Вона закінчилася, а моя родина, вона почала себе дивно вести. Це все моя життєва біль, яку Я терпів до останнього... 

     Джеремі дививсяна мене з таким бажанням щось сказати, але він не міг. 

                "3