Глава 21 Зцілення на вулицях Наваля

І повернувся Еммануїл з учнями своїми до міста Наваль, де вже натовп очікував Його, бо слава про Нього ширилася швидше вітру по всіх межах Асраеля.
І ходив Він вулицями і говорив з людьми: одні приходили за зціленням, інші — за відповіддю; одні шукали істини, інші — справедливості.

І ось підійшли до Нього четверо молодих чоловіків і благали:

— Піди з нами до дому друга нашого: він лежить, і не має сили встати, і багато днів є безпорадний.

І пішов Еммануїл з ними. Але й натовп рушив услід — бажаючи побачити зцілення. І коли прийшли до дому, не змогли винести хворого назовні до Еммануїла, і не міг Він сам увійти всередину — бо тиснув натовп. Тоді друзі хворого сказали:

— Розберемо покрівлю дому і спустимо його на мотузках.

І були в натовпі такі, що обурювалися:

— Навіщо руйнувати дах? А якщо не станеться зцілення — хто відшкодує збитки?

І сказав їм Еммануїл:

— Не руйнування це, але утвердження віри ділом. Серця їхні не сумніваються — тому й не думають про дах: де віра не сперечається, там руки знаходять шлях.

— Послухайте: не кожна покрівля, розібрана заради життя, є загибеллю для дому. Буває, що те, що довго здавалося захистом, стає перешкодою; і те, що називали опорою, утримує людину в її немочі. І якщо старе не дає увійти Світлу, то благословенне те руйнування, через яке приходить новий подих.

— Так само й у людській душі: іноді має впасти колишній лад думок, щоб людина побачила інший шлях. Бо хто тримається за старий дах страху, провини та звичного болю, той сам закриває собі небо. Але хто наважиться розібрати старе заради зцілення, той уже почав підійматися ще до того, як його тіло піднялося.

І розібрали вони покрівлю і на мотузках спустили стражденного. І був він нерухомий, і тіло його ослабло, і лише очі дивилися на Еммануїла — з великою вірою.

І, поглянувши на нього, Еммануїл доторкнувся до руки його і мовив:

— Сину людський, не сила покинула тебе передчасно, але серце твоє обтяжене виною. Ти чекаєш прощення від Бога, але не Бог покарав тебе — але совість твоя. Совість не дана людині для довічного покарання.
— Відпусти провину свою, і нехай спаде тягар із серця твого. Тоді й тіло згадає силу свою, і встанеш, і підеш. Бо ніхто не судить сильніше за совість, і ніхто не звільняє вірніше за любов.
— Ти багато років чекав, що хтось звільнить тебе від провини. Але ніхто не здатен зробити цього замість тебе. Бо прощення починається тоді, коли людина перестає бути власним катом.

Побач також віру друзів твоїх: віра їх привела Мене до тебе.

І почув розслаблений слово це, і сльози потекли з очей його. І, простягнувши руку, витер обличчя своє — і підвівся з ложа. І встав, і пішов поміж людей, і впав на груди Еммануїла, обіймаючи Його, і дякував за зцілення.

І побачили всі — і дивувалися; і слухали слово, і серцем приймали зміст. І мир зійшов на багатьох — як тиша вечірня, і віра їх зміцнилася.

І сталося так: у натовпі чекав Еммануїла один чоловік, сліпий від народження. І як тільки почув, що Учитель прийшов до міста, сів при дорозі і став чекати Його приходу. І, розпізнавши за шумом, що Еммануїл близько, почав кликати — але шум був великий, і ніхто не зважав на його крик.

І встав він, і пішов на голос натовпу, і спотикався, і падав, і знову підіймався, і ще голосніше кликав по імені:

— Еммануїле! Еммануїле!

І почув його Учитель, і сказав людям:

— Розступіться.

І той сліпий — на ім’я Вартимей — простяг руки вперед і пішов назустріч. І мовив:

— Еммануїле, хочу бачити цей світ! Хочу узріти світло! Вірую: лише ти даруєш мені зір.

І відповів йому Еммануїл:

— Не силою Моєю, але вірою твоєю нехай буде тобі. І нехай це буде уроком для тих, хто тут стоїть: що віра творить видиме з невидимого. Багато хто має очі, але не бачить. І багато хто сліпий, але бачить серцем більше, ніж зрячі.

І поклав Він руки на голову Вартимея і мовив:

— Відкрий очі.

І відкрив він очі — і той, хто ходив у темряві все життя своє, побачив світ і людей, і лице Еммануїла. І вигукнув:

— Бачу! Бачу! Дякую тобі, святий чоловіче, ти — надія моя!

Але Еммануїл сказав:

— Не Мною, але вірою твоєю відкрилися очі твої. Я — лише знак для розуму, бо розум шукає доказів, а дух живиться вірою. Я не дав тобі світло. Я лише допоміг тобі побачити його.

І дивувався натовп, і радів зціленню його, і багато хто зрозумів учення про віру у своєму серці.