Глава 21 Зцілення на вулицях Наваля

І повернувся Еммануїл з учнями своїми до міста Наваль, де вже натовп очікував Його, бо слава про Нього ширилася швидше вітру по всіх межах Асраеля.
І ходив Він вулицями і говорив з людьми: одні приходили за зціленням, інші — за відповіддю; одні шукали істини, інші — справедливості.

І ось підійшли до Нього четверо молодих чоловіків і благали:

— Піди з нами до дому друга нашого: він лежить, і не має сили встати, і багато днів є безпорадний.

І пішов Еммануїл з ними. Але й натовп рушив услід — бажаючи побачити зцілення. І коли прийшли до дому, не змогли винести хворого назовні до Еммануїла, і не міг Він сам увійти всередину — бо тиснув натовп. Тоді друзі хворого сказали:

— Розберемо покрівлю дому і спустимо його на мотузках.

І були в натовпі такі, що обурювалися:

— Навіщо руйнувати дах? А якщо не станеться зцілення — хто відшкодує збитки?

І сказав їм Еммануїл:

— Не руйнування це, але утвердження віри ділом. Серця їхні не сумніваються — тому й не думають про дах: де віра не сперечається, там руки знаходять шлях.

І розібрали вони покрівлю і на мотузках спустили стражденного. І був він нерухомий, і тіло його ослабло, і лише очі дивилися на Еммануїла — з великою вірою.

І, поглянувши на нього, Еммануїл доторкнувся до руки його і мовив:

— Сину людський, не сила покинула тебе передчасно, але серце твоє обтяжене виною. Ти чекаєш прощення від Бога, але не Бог покарав тебе — але совість твоя.
— Прийми ж нині прощення в серці своєму, і нехай відпустить тебе тягар. І щойно приймеш — зміцняться стегна твої, і встанеш, і підеш. Бо ніхто не судить сильніше за совість, і ніхто не звільняє вірніше за любов.
— Отже, кажу тобі: відпущені тобі гріхи твої; а ти відпусти їх сам собі, прийми урок — і віднині живи, як велить тобі совість. Побач також віру друзів твоїх: віра їх привела Мене до тебе.

І почув розслаблений слово це, і сльози потекли з очей його. І, простягнувши руку, витер обличчя своє — і підвівся з ложа. І встав, і пішов поміж людей, і впав на груди Еммануїла, обіймаючи Його, і дякував за зцілення.

І побачили всі — і дивувалися; і слухали слово, і серцем приймали зміст. І мир зійшов на багатьох — як тиша вечірня, і віра їх зміцнилася.

І сталося так: у натовпі чекав Еммануїла один чоловік, сліпий від народження. І як тільки почув, що Учитель прийшов до міста, сів при дорозі і став чекати Його приходу. І, розпізнавши за шумом, що Еммануїл близько, почав кликати — але шум був великий, і ніхто не зважав на його крик.

І встав він, і пішов на голос натовпу, і спотикався, і падав, і знову підіймався, і ще голосніше кликав по імені:

— Еммануїле! Еммануїле!

І почув його Учитель, і сказав людям:

— Розступіться.

І той сліпий — на ім’я Вартимей — простяг руки вперед і пішов назустріч. І мовив:

— Еммануїле, хочу бачити цей світ! Хочу узріти світло! Вірую: лише ти даруєш мені зір.

І відповів йому Еммануїл:

— Не силою Моєю, але вірою твоєю нехай буде тобі. І нехай це буде уроком для тих, хто тут стоїть: що віра творить видиме з невидимого.

І поклав Він руки на голову Вартимея і мовив:

— Відкрий очі.

І відкрив він очі — і той, хто ходив у темряві все життя своє, побачив світ і людей, і лице Еммануїла. І вигукнув:

— Бачу! Бачу! Дякую тобі, святий чоловіче, ти — надія моя!

Але Еммануїл сказав:

— Не Мною, але вірою твоєю відкрилися очі твої. Я — лише знак для розуму, бо розум шукає доказів, а дух живиться вірою.

І дивувався натовп, і радів зціленню його, і багато хто зрозумів учення про віру у своєму серці.