Глава 19 Оповідь про митаря Ханана

— Ось оповідь жива, — продовжував Еммануїл, — щоб узріли ви, як Совість говорить у людині й веде її на шлях праведний.

— Було так: лежав шлях мій у місто Орній, щоб зустрітися там із народом. У тому місті жив чоловік, ім’я йому Ханан, — митар і збирач податків. Був він грозою для багатьох, і плач стояв за справами його: бо стягував більше, ніж належало кесареві, а надлишок брав собі. А хто противився — того ламав погрозою і силою; і здавалося, нема на нього ні суду, ні управи.

І був Ханан малий на зріст і непримітний на вигляд. І хоч чинив він беззаконня, інколи стогнало серце його в таємниці; але заглушував він той стогін сріблом і вином, і ожорсточувався. Та в нічні години боровся він із тягарем своїм, а до ранку ставав ще черствішим.

Коли ж увійшов Я в Орній, народ тіснився довкола, щоб слухати слово. І захотів і Ханан побачити мене.

Та не міг він пробитися крізь натовп через малий зріст свій; і коли вже хотів повернутися назад, ворухнулося щось у серці його — наче тиха, але незламна Сила зупинила його і повела туди, де краще видно. І сам не розумів він тієї миті, чому поспішає і для чого прагне бути побаченим, тільки знав: сам не впорається, потрібна йому рука, що веде до Світла. І виліз він на смоківницю високу край дороги, не стільки очима дивлячись, скільки душею взиваючи, щоб бути поміченим.

І коли наблизився Я до того місця, поглянув на нього і мовив:

— Ханане, зійди; не омину Я дому твого нині. Сьогодні в домі твоєму належить мені бути.

І здивувався народ, і багато хто ремствував, кажучи:

— До митаря і гнобителя йде Він; чи не забагато честі тому, хто сльози багатьох знехтував?

І чув це Ханан, і слова ті, мов стріли, пронизували його, поки йшов він поруч зі Мною до дому свого.

І коли увійшли ми в дім його і вщухли голоси, Ханан став переді мною і мовив, сокрушений серцем:

— Господи, згрішив я перед людьми: стягував понад належне, кривдив і не щадив. Але нині чую всередині слово, що не дає мені спокою. Кажу перед Тобою: половину майна свого роздам убогим; а кого скривдив — тим віддам учетверо.

І мовив йому Еммануїл:

— Не Я зажадав від тебе боргу твого, але Совість твоя пробудилася і заговорила. За словом твоїм нехай буде: якщо перебуватимеш у новому шляху і не повернешся до колишніх діл, залишені будуть тобі гріхи твої.

І зрадів Ханан, ніби скинуто з плечей його тягар тяжкий; і змінилося обличчя його, і перемінилися діла його: став він чинити суд праведний і віддавати по істині.

— Так, — мовив Еммануїл людям, — Совість вела цього чоловіка до світла. Він не втік від погляду мого, не сховався і не пішов у втечу, але піднявся вище, щоб побачити. І через це тихе бажання — узріти і бути узреним — проклала Совість шлях до покаяння. Тихо, але надійно спрямовує вона душу до світла, якщо людина слухає її.

І зрозуміли ті, що слухали Еммануїла, і істина торкнулася сердець їхніх, і багато хто почав уважати голос внутрішній.

— І знайте: Богові не потрібно нічого — бо Йому належить усе суще. Так і вам, дітям Джерела, не личить жити в думках про нестачу. Потребу творять ті, чия душа відлучена від Любові і не вміє являти; тому вони вічно беруть у інших. Але ви не сперечайтеся і не ожорсточуйтеся:

— Кесареве віддайте кесареві, щоб не витрачати серце на марні суперечки, а Боже — Богові; і не вичерпається Джерело ваше повік.

— Бачите нестачу — і множите темряву; бачите повноту — і дозволяєте з’явитися достатку.

— Отже, бережіть чотири печаті серця:
на чолі — Віру, що знає без сумніву;
у чреві — Совість, Пастиря шляху;
біля серця — Любов, вічне Джерело;
у десниці — Волю, що творить із Джерела.

Коли сумнів підступить, звершіть це мале діяння:

— Прийми подих і вдихни Любов: нехай зійде вона в глибину чрева твого і запалить світло всередині. Затримай подих на мить: у цій тиші Совість скаже без слів. І видихни спокійно: тоді Воля встане і звершить.

Якщо всередині — світло і мир, іди; якщо тягар і смуток — зупинись, доки не проясниться серце.

І продовжив, кажучи:

— Знайте ж: Бог, Який у вас, ніколи не чинить проти Любові, бо Він і є Любов. Тому не називайте дозволеним те, що внутрішня сутність відкидає. І нехай буде вам пам’яттю те, що скажу нині: не роби іншому того, чого не витримало б твоє власне серце. Бережи чистоту помислу: де вигода вища за Совість — там немає Бога. Нехай слово твоє буде: так — так, ні — ні; усе понад те — від страху. Не годуй темряву відповідною темрявою: перемагай зло ділом добра. Що маєш — дякуй і примножуй довірене; не ремствуй на мале.

Виправляй спершу внутрішнє — і зовнішнє прийде в міру. У сумніві обирай те, що розширює Любов і зберігає мир. Пам’ятай: Віра — знає, Совість — веде, Любов зсередини творить, Воля — назовні являє.