Глава 18 Достаток із малого

І вирушив Еммануїл з учнями Своїми до берегів озера Елайя, оточеного пагорбами.

І приходили до Нього люди — хто прагнув нових знань, хто шукав зцілення, хто тягнувся до істини, а хто кликав до справедливості, не знаючи, як вирішити суперечки між собою.

І кожному була відповідь, і кожному — увага. Бо не відкидав Еммануїл нікого, але слухав кожного з терпінням і любов’ю.

І сталося так, що після багатьох днів зібралося в тому місці велика кількість людей — близько п’яти тисяч, не рахуючи жінок і дітей.

З інших міст приходили вони, бо слава про Еммануїла ширилася, як блискавка по чистому небу.

І старався Він з учнями Своїми почути кожного і допомогти стражденному.

Але прийшли учні Його, і були вони в смутку, і сказали:

— Учителю, народ великий, і давно вже тут. Люди знесилені, і немає в них їжі. Відпусти їх, щоб підкріпили сили свої в городі.

І спитав їх Еммануїл:

— Що залишилося у нас із їжі?

І сказали учні Еммануїлу:

— Хлібів у нас лише п’ять, і риб усього дві. Як нагодувати ними тисячі?

І відповів Еммануїл:

— Чому ви такі маловірні? Хіба не навчилися ви досі у Вчителя свого? Маєте мале — а бачите лише нестачу. І журитеся, що перебуваєте в бідності.

Але повірте: якщо подивитеся на те, що маєте, як на достаток — то й отримаєте достаток, бо Джерело ваше не має меж.

І за вірою вашою нехай звершиться.

І принесли до Еммануїла п’ять хлібів і дві риби.

І сказав Він учням Своїм:

— Будьте готові нині побачити силу Джерела, що перебуває в кожному. Бо якщо немає в серці сумніву, що ти — частина Джерела, то достаток ніколи не залишить тебе. Але потрібна віра тверда і воля чиста, щоб явити це у життя.

І звелів Він:

— Нехай кожен із вас піде і візьме хліба і риби собі. І, наситившись, покладіть частину від надлишку свого до кошика, що стоїть поруч, щоб їжі було в достатку і на наступний день.

Але почали деякі з присутніх ремствувати:

— Як наситимось ми всі, коли нас тисячі, а хлібів лише п’ять? Ти, учителю, певно втомився, бо говориш неможливе.

І відповів їм Еммануїл:

— Хто має очі — нехай побачить. Хто має вуха — нехай почує. Хто узрить достаток у малому — той отримає з додатком і покладе залишок до кошика. Хто увірує, що вже дано — той візьме свій хліб.

І пішли багато хто — і брали хліб і рибу. І дивувалися, бо не вичерпувалося. І кожен, наситившись, відкладав надлишок свій у кошик. І радість наповнювала серця їхні.

Але були й інші, що сміялися і залишалися сидіти, кажучи:

— Даремно йдете, адже не вистачить усім!

А були й ті, що пішли, але в серці своєму сумнівалися. І прийшли вони до кошиків — і не побачили нічого. І повернулися з порожніми руками, ремствуючи і кажучи:

— Обдурив нас учитель.

І коли закінчився час трапези, виголосив Еммануїл до народу:

— Ось вам урок цей:
хто з вірою прийшов — наситився і ще відклав. І подивіться: перед вами дванадцять кошиків, повних хлібів. Але ті, в кому сумнів затьмарив віру, — залишилися ні з чим. Хіба не знаєте ви, що Джерело життя — у вас? І якщо засумніваєтесь у собі — отримаєте бідність. А якщо узрите повноту навіть у малому — будете жити в достатку.

І сказав він наостанок:

— Візьміть хліб цей із кошиків і втамуйте голод свій. Але понад те — втіште серця свої, бо нині пізнали: не чудо живить вас, але віра, що живе всередині.

І народ їв — і насичувався.

І сказав Еммануїл:

— Коли ви бачите нестачу — ви живите серце сумнівом. Коли ви бачите повноту — ви дозволяєте з’явитися достатку.

І було на тому місці, що три дні і три ночі перебував Еммануїл з народом і навчав їх істини. І багато хто приходив за зціленням, а Він не торкався — але навчав: звертати погляд не назовні, а до Джерела, що перебуває в серці кожного, в кому світить Любов і судить Совість.

— Бо тіло — не причина, але наслідок, а дух — не слабкий, поки з’єднаний із Волею. І де Воля ясна, і Віра непохитна — там усе можливе.

І були серед зібраних сім’ї, що несли в собі печаль і втому, бо хворіли діти їхні або батьки їхні, і надія згасала, як світильник без олії.

І тоді говорив їм Еммануїл:

— Візьміться за руки. Нехай не буде самотнім поклик ваш. Нехай Воля кожного зіллється в єдину силу, бо множество люблячих сердець вагоміше за одну сумнівну молитву.

І так ставали вони в коло, і молилися — але не просячи, а утверджуючи: що Чадо їхнє чи Родич уже зцілений. І коли кожен із них починав вірити за іншого, і Віра множилась — тоді бачили вони, як хворий підводиться, і відступають недуги.

І сказав тоді Еммануїл:

— Якщо слабка віра твоя — поклич ближнього. Нехай буде двоє, троє, десять. Нехай буде множество. Бо де один боїться — багато укріплять. Де в одного тремтить серце — там в інших воно палає і запалить усіх.

— Так і буде вам за Вірою — не кожному окремо, але всім як Єдиному. Бо Джерело сили — не зовні. Воно у вас. І де з’єднані ви любов’ю і Волею — там і Бог явлений.

І бачили люди, як повсюди зцілювалися стражденні, і міцніла Віра їхня, як вогонь, що передається від свічки до свічки. І взивали вони, кажучи:

— Воістину, Бог зійшов на землю, щоб спасти душі наші!

Але відповідав їм Еммануїл і мовив:

— Не Мені одному належить ця слава. Я — лише перший, хто пізнав суть свою і прийняв її без вагання. І ви підете за Мною, бо не вищий Я за вас: і ви, і Я — одне. Джерело — в кожному. Те, що в Мені явилося нині, у вас проявиться завтра: коли серце з’єднається з Любов’ю, Віра — зі Знанням, а Воля — з Ділом. Тоді скажете і ви: «Бог не зовні — Він у нас», — і звершиться.

— Але нехай не загордиться серце ваше, і не створите з Мене ідола. Бо якщо піднесете людину вище за Істину — втратите і людину, і Істину.

І ще мовив Еммануїл:

— Не називайте чудом те, що є природою Джерела. Чудом називається лише те, чого ще не пізнала Віра. Коли ж пізнаєте — назвете це шляхом.