Глава 16 Крок Віри

І повернувся Еммануїл з учнями своїми до Навалю, і почав говорити з народом. Говорив Він не як книжник, але як Той, Хто знає, — і слово Його входило в серця, як світло світанку входить в очі сліпонародженого.

І сталося так: ішов Еммануїл з учнями Своїми вулицями міста, і безліч народу тиснула Його. І ось жінка, що дванадцять років страждала на кровотечу, — тиха й виснажена, — стояла при краю дороги і сказала в серці своєму: «Якщо тільки до одежі Його доторкнуся — зцілюся». І простягнула руку, і лише краю риз торкнулася — без слова, без шуму.

І незабаром зупинився Еммануїл; легка неміч пройшла крізь Нього, як сила, добровільно віддана. І сказав:

— Хто доторкнувся до Мене без Мого відома?

Учні відповіли:

— Учителю, народ тисне Тебе з усіх боків; хто ж знає?

Але Він поглянув — і впізнав її за очима. І підійшов.

Вона ж упала до ніг Його, плачучи, і розповіла все: і довгу хворобу, і безсилля цілителів, і слово, яке сказала сама собі, — що якщо тільки до ризи Вчителя доторкнеться, то буде здорова. І сповідалася:

— Дванадцять років тому слово моє вдарило в серце іншої, і впала на неї тяжка недуга; відтоді кров моя тече, як таємна кара.

І сказав їй Еммануїл:

— Усередині тебе є храм, і двері його — милість. Коли істина названа по імені — розв’язується вузол вини. Прийми прощення — спершу у власному храмі; відкрий милість до самої себе — і втихне крик плоті, бо тіло довго говорить за серце. Відкрий милість і до ближнього — і звершиться справа миру.

І взяв її за руку Вчитель:

— Доведи до повноти: знайди ту, кого вразило твоє слово, вклонися, попроси прощення — і прости й відпусти себе. Не повертайся до стріл язика: нехай слова твої віднині будуть бальзамом. Іди не гнівом, але за Совістю.

І сказав їй тихо:

— Донько, прощено тобі. Прийми це в серце своє. Віра твоя спасла тебе; іди з миром і будь здорова від недуги своєї — нині і по всі дні твої.

І стало їй легко відразу, ніби знято було камінь з грудей.

І сказав їй Еммануїл ще:

— Запам’ятай: коли серце просить миру — Віра нагадує, що світло вже в тобі; коли Джерело кличе до правди — Совість вказує шлях; коли відпускаєш — Любов зцілює; коли робиш крок — Воля являє.

І звернувся Він до учнів:

— Слухайте і розумійте урок цей. Не Я зцілив її — але вона сама прийняла зцілення: мала Віру — знання без сумніву, і явила Волю — прийшла без страху. Вона не шукала знамення і Мого погляду: спершу звершила повноту всередині, тому й потекла сила — не проти волі, але за законом Любові.

Бачите? Коли душа утверджує: «є», — творіння являється там, де серце не сперечається, Совість свідчить «праведно», Любов дає буття, а Воля виводить у світ.

Скажи всередині: «вже є» — і зроби крок: буде за словом твоїм.

Так і ви: нехай укріпиться у вас Віра, нехай Совість буде вам світильником, Любов — Джерелом, а Воля — мостом. І не шукайте чужої руки — але самі простягайте свою до ризи Життя.

І буде вам — за словом вашим.