Глава 13 Скеля Покликання

Коли Еммануїл відійшов від Дому Молитви, і минули ті дні, коли обурювався дух Його на жорстокосердних, зійшов Він на високе місце, що в народі звалося Скелею Покликання, бо звідти далеко відкривався погляд — на долини, поселення і шлях прочан.

І коли народ почув, що Еммануїл перебуває там, багато хто поспішив до Нього:
хворі — задля зцілення, зневірені — задля надії, спраглі — задля слова.

І коли зібралося багато людей, сів Він на камінь гладкий, і погляди всіх звернулися до Нього. І тоді відкрив уста Свої Еммануїл і навчав їх, кажучи:

— Ви — світло миру. Не може сховатися місто, що стоїть на вершині. І якщо дано вам світло — не ховайте його під покривалом, але поставте на висоті, щоб світило всім, хто входить.

І далі сказав:

— Не думайте, що Я прийшов зруйнувати Закон. Не зруйнувати прийшов — але наповнити серця ваші з Джерела. Джерело ж те — Любов: творча і безконечна, що не знає міри, не знає смерті. Жива і вічна, як подих Всевишнього.

Закон без Любові — мертвий, як посудина, в якій немає води, і як слово, позбавлене змісту. Закон — як одяг: зігріває, але не дає життя. А Любов — є подих Світла, і коли вона живе в серці — тоді і Закон стає живим.

Хто лише виконує букву, але не має співчуття — той подібний до дерева з листям, але без плоду.

І Я кажу вам: не на сувоях написане Царство, але в серці кожного, хто шукає Джерела. Бо лише Любов творить нове серце і може змінити того, хто ходив у темряві. Світло не шукає, кого засудити — але кого обійняти. Не карає, але зцілює. Хто живе за Джерелом, той чує голос совісті — не як бич, але як поклик до піднесеного.

І, звівши руки до неба, мовив:

— Погляньте на польові квіти — не тчуть, не шиють, але вдягнені у славу, що перевищує царську. Тож не дбайте про завтрашній день, бо кожен день несе своє. Шукайте передусім Світла в собі — і все інше додасться вам.

І наостанок сказав:

— Хто слухає слова ці і зберігає їх — подібний до дому, збудованого на камені: і прийшли вітри, і води, і буря — але дім не впав, бо заснований був на Істині. А хто слухає, але не зберігає — подібний до дому на піску: і велика погибель його.

І коли закінчив Еммануїл слово Своє, настала велика тиша. Бо серце кожного було зворушене, і багато хто плакав — але не від скорботи, а від Світла, що проникло в самі глибини душі.

І говорили між собою:

— Ми прийшли заради чуда. Але чудо — не в зціленні тіла, а в тому, що душа почула свій голос.

Коли ж Еммануїл завершив проповідь Свою і багато хто розійшовся — хто в мовчанні, хто в сльозах, хто в молитві, залишився один чоловік, що не поспішав іти. Він стояв осторонь, схиливши голову, і лице його було сповнене сум’яття.

І, підійшовши до Еммануїла, сказав:

— Учителю… Ти говориш, що Світло всередині нас. Але я не відчуваю його. Я заплямований — гріхами, страхами, думками, що не дають мені спокою. Я — не чистий серцем. Як мені повірити, що і в мені живе Той, Кого Ти називаєш Джерелом?

І поглянув на нього Еммануїл — спокійно, з глибокою тишею в очах Своїх, і сказав:

— Ти не перший, хто шукає Світло, не бачачи його в собі. Але скажи Мені, коли земля зорана, і в ній бур’яни — хіба ти не продовжуєш сіяти добре зерно, знаючи, що сонце зійде?

Чоловік відповів:

— Так, але я — не добра земля. У мені багато бур’яну.

І тоді Еммануїл підійшов ближче, поклав руку Свою на груди його і сказав:

— Джерело живе і в тобі. І як джерело не перестає бути джерелом, навіть якщо засипане камінням — так і Світло в тобі не згасло, але чекає, щоб ти відсунув страх і відкрив його.

Не бійся темряви своєї — бо там, де велика темрява, ще сильніше засяє Світло.

І заплакав той чоловік — не від сорому, але від полегшення.

І запитав:

— Але як відсунути темряву?

І відповів Еммануїл:

— Слухай совість свою. Вона — сторож при дверях душі твоєї. Роби не те, що зручно, але те, що приносить мир у серце. І знай: не досконалість робить тебе близьким до Бога, але прагнення до Світла і кожна мала справа, звершена з Любов’ю.

І відійшов той чоловік, і лице його стало іншим. Не тому, що зникли всі біди, але тому, що він знав: шлях до Світла відкритий — і починається він з малого кроку Віри.