Глава 10 Віра, що не знає сумніву

І сталося так, що в місті Елош, у землі піднесеній, славній садами й джерелами своїми, відбувалося весілля. І запросили туди Єлену з родом її, і з нею був Еммануїл і учні Його.

І був бенкет великий, і зібрався народ — і старці, і юнаки, і діви, і діти. І була радість у серцях, і танці, і звуки тимпанів.

Але в розпалі веселощів помітили слуги, що вино вичерпалося, і збентеження охопило господарів.

І підійшла тоді Єлена до Еммануїла, схилилася до Нього і мовила:

— Сину мій… у них не стало вина.

А Він, поглянувши на неї спокійно, відповів:

— Матір моя, Я тут гість, а не господар дому. Не Мені розпоряджатися їхньою трапезою.

І сказала Єлена:

— Одне лише слово Твоє і одна воля Твоя — і стане достатньо. Бо Ти не заради слави говориш, але заради миру в серцях.

І замовк Еммануїл на мить, і в очах Його була тиша.

І покликав Він Фому, учня Свого — людину пряму й вимогливу до істини: він не любив порожніх тверджень і, перш ніж прийняти слово, шукав у ньому міру й основу, щоб не обманути ні себе, ні ближнього. І посадив його поруч із Єленою.

І покликав Еммануїл виночерпія і мовив:

— Принеси нам вина.

Але виночерпій відповів зі соромом:

— Шановний, вина не залишилося. Можу подати лише воду з криниці.

І сказав Еммануїл:

— Принеси два келихи. Візьми воду з криниці — і налий одному й другому порівну.

І сталося так.

І поглянув Еммануїл на Єлену і мовив:

— За вірою твоєю нехай буде тобі. Випий, матір.

І пригубила Єлена келих свій, і лице її засяяло:

— Прекрасне це вино: м’яке воно і повне.

Тоді звернувся Еммануїл до Фоми:

— І ти випий. За вірою твоєю нехай буде і тобі.

І випив Фома зі свого келиха і сказав, нахмурившись:

— Не вино це, але вода холодна з криниці.

І переглянулися ті, що сиділи, і збентеження пройшло між ними, бо джерело було одне для обох, а смак — різний.

І запитали Його:

— Учителю, що сталося перед нами?

І мовив Еммануїл:

— Ось два келихи, і обидва налиті з однієї криниці. Але кожен отримав не за посудиною, але за серцем своїм.

І сказав Він Єлені:

— Ти, матір, не мала сумніву, і серце твоє вже знало: «буде». І віра твоя стала дверима, а воля — кроком.

І сказав Він Фомі:

— Ти ж звик випробовувати й утримувати, доки не побачиш очима. І тому серце твоє не відчинило дверей: ти пив — і залишилося для тебе тим, у чому стояв.

І ще сказав Еммануїл учням Своїм:

— Зрозумійте: багато хто шукає знамення, але знамення починається всередині. Бо кожному дається не за бажанням уст, але за переконанням серця. Де знання «вже є» — там воля творить; де сумнів панує — там рука тремтить, і світ залишається тим самим, доки не дозріє людина.

— Тому не женіться за чудом, як за видовищем. Виправте спершу внутрішнє: утвердіть віру, очистіть совість, збережіть любов і зміцніть волю — і тоді зовнішнє само впорядкується.

І звернувся Він до Єлени:

— Не Я звершив це, але сила віри твоєї змінила хід речей. Не Я є джерело чуда, але ти — бо ти повірила в Мене раніше за всіх.